Больше, чем зарплаты. Почему нужна новая организационная культура государственной службы?

Попри шалений сплеск обговорення зарплат держслужбовців подумаймо краще про майбутнє.

Як ми будемо закликати на держслужбу міленіалів?

При виборі роботи молоде покоління дедалі частіше звертає увагу не на оплату, а на умови праці, стиль управління та внутрішню атмосферу в команді. Словом, на організаційну культуру.

Проблеми організаційної культури у приватному та громадському секторах вже давно відомі. Для цього компанії спеціально наймають експертів, виділяють чималі бюджети, впроваджують окремі проєкти.

Вони усвідомлюють, що бажані результати роботи досягаються не лише шляхом реструктуризації, налагодження процесів, діджиталізації, але й сприятливою оргкультурою. Тому більше уваги керівництво звертає на методи спілкування, умови праці, шаблони поведінки та традиції в колективі.

У цій сфері державний сектор також "прокидається". Офіс реформ Кабміну був одним з перших, хто на системному рівні почав висувати це питання на порядок денний уряду. У двох стратегічних документах, у Плані дій уряду та Стратегії реформування державного управління, з'явилося завдання трансформувати організаційну культуру державної служби.

Потрібно позбутися радянського командно-адміністративного стилю управління в держсекторі, його закритості від суспільства та власного персоналу. Натомість перейти до культури відкритої взаємодії й комунікації, командного духу, сервісності та орієнтованості на спільний результат.

Про що насправді думають державні службовці? Проблеми держсектора

Для того, щоб будувати щось нове, потрібно спершу зрозуміти, з чим ти маєш справу сьогодні, і намалювати чітку картину, як має бути завтра.

Саме тому важливим кроком стало проведення першого в Україні масштабного опитування державних службовців.

Ініційований асоціацією українських випускників іноземних університетів "Професійний уряд" та підтриманий владою, цей проєкт згодом перетворився на соціологічне дослідження всеукраїнського масштабу. У ньому взяли участь близько 20 тисяч державних службовців.

Опитування проходило на всіх рівнях: від районних та обласних державних адміністрацій до центральних органів виконавчої влади.

Для нас було важливо започаткувати щорічну традицію анонімного спілкування з державними службовцями, де вони б мали змогу дати відвертий зворотний зв'язок – чи задоволені роботою, яка атмосфера в колективі, які ціннісні орієнтири, як взаємодіють та спілкуються з керівництвом і багато інших питань. Так ми зможемо відслідковувати тенденції та вчасно на них реагувати.

Цікаво, що до опитувань населення про ставлення до державної служби ми вже звикли, а запитати самих держслужбовців – таке чомусь нікому не спадало на думку.

Мабуть, саме тому, нам вдалося об'єднати навколо цієї справи велику коаліцію: і заклади освіти (університет Стенфорду, Київська школа економіки, КНУ імені Тараса Шевченка, НАУКМА), соціологів з Інституту економіки та прогнозування НАН України, міжнародні організації (ОБСЄ, Фонд Конрада Аденауера, CIDS), громадських активістів та експертні кола.

Опитування оголило багато болючих проблем держсектора:

• брак системної співпраці між органами влади, страх проявляти ініціативність та розвивати інноваційні підходи до роботи;
• факти отримання протизаконних та неетичних вказівок та відповідне побоювання повідомити про можливі факти правопорушень;
• низький рівень управлінських компетентностей керівництва, зокрема у сфері управління персоналом;
• дискримінація та цькування на держслужбі за різними ознаками: за рівнем стажу роботи, віку тощо;
• відчуття несправедливості;
• вплив політичних зв'язків та лояльності до керівництва на отримання посад державної служби.

Це системні проблеми, що стосуються більшості владних інституцій.

Тому постає логічне питання, чи вистачить керівникам держорганів мужності (особливо новим очільникам, що прийшли на хвилі перезавантаження) подивитися в очі цим проблемам та реагувати належним чином?

Картинка бажаного

Тепер важливо домовитися про принципові засади існування держслужби. Для чого вона існує? Які основні функції покликана виконувати? Яку малює візію майбутнього та навколо яких цінностей згуртовується?

Для багатьох людей це звучить дуже абстрактно та непотрібно. Але сотні досліджень показали, що ефективність роботи та вмотивованість персоналу напряму залежить від розуміння цілей організацій та відчуття єдиних цінностей.

Крім того, ми провели міжнародний порівняльний аналіз, який показує, що майже в кожній розвинутій демократії є засадничий документ, що визначає місію, візію та цінності державної служби. Тож вітчизняний держсектор не пасе задніх і вже найближчим часом презентує Доктрину державної служби України.

Маленький спойлер на інфографіці нижче. Формулювання з'явились завдяки тривалим консультаціям з самими державними службовцями по всій Україні, експертами з питань держуправління та громадськістю.

Цінності, місія та бачення державної служби

інфографіка надана авторкою. клікніть на зображенні, щоб відкрити у більшому форматі

Наступні кроки

Після вивчення сьогоднішнього стану та окреслення бажаного майбутнього наступне завдання – побудувати між ними місток. А саме – конкретний план дій, як правильно трансформувати державні інституції, одночасно їх не зруйнувавши в пориві "перезавантаження".

Робота і тут триває. І одну з центральних ролей буде відігравати Національне агентство з питань державної служби, що має надавати методологічну підтримку та інструментарій решті органів влади.

Універсального рецепту, як це зробити, звісно, немає і не буде. Але можу сказати, без чого трансформація точно не спрацює:

• по-перше, без "вирощення" когорти справжніх лідерів, вищого ешелону держслужби, які зможуть очолити рух за оновлення;
• по-друге, без формування поки що майже неіснуючої в держсекторі функції – управління персоналом. Адже якщо державна служба повинна стати людино-центричною, то сам держапарат мусить у своєму ставленні до персоналу сповідувати такі ж принципи.

Олеся Огризко, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.