План возвращения Донбасса: чья политическая игра?

Подолання військової агресії з боку Російської Федерації щодо України є найпріоритетнішим завданням нашого президента. Принаймні він завжди про це говорить публічно. І неважливо коли і за якої нагоди він це робить: під час привітання нас із Днем Незалежності, Новим роком, Різдвом чи вшановуючи пам'ять трагічних подій нашої історії.

І це нормально, що у президента є таке бажання. Бажання подолати явну військову агресію з боку РФ і відновити мир на територіях Східної України.

Єдине, важливо нам усім знати, чи є в президента план і розуміння, як це зробити безболісно для нашої країни.

Протягом останніх п'яти років нам розповідали про єдино можливий план деокупації Донбасу у вигляді так званих Мінських домовленостей. Однак цей план і результат його дії лише загострив ситуацію і призвів до безвихідного становища у вирішенні питання деокупації.

Час іде, а вирішення немає. І така ситуація насправді на користь агресору. Звісно, якщо ми серйозно плануємо повертати анексовані території.

За весь час окупації Донбасу влада не розробила жодних чітких планів дій із визначеними блоками питань, часовими рамками, сформованою командою і легалізацією в суспільстві. Все поверхово й узагальнено. І це насторожує, оскільки є розуміння, що плану такого в нашої влади немає, неважливо у попередників чи сучасників.

На фоні рішучого і конкретного запиту нашого суспільства на реалізацію власного плану дій так званий "план вибори на Донбасі восени" став широко просуватися в маси як реально ефективний і такий, що дасть можливість стримувати РФ і в результаті повернути окуповані території Східної України наприкінці поточного року.

Отже, що це за план?

План, на перший погляд, доволі простий і логічний. Він повністю відповідає формату Мінських домовленостей, проте із суттєвим зауваженням – спочатку повернення кордонів, а потім вибори на окупованих територіях. Тобто просувається політичний формат.

Росія робить усе, щоб показати важливість цього плану, його майже нереальність, висловлюючи звідусіль своє несприйняття такої інтерпретації Мінських домовленостей, допомагаючи тим самим винести це питання в реальний високий пріоритет і медійну складову, відкинувши з порядку денного всі інші важливі питання в системі реінтеграції окупованих територій в юрисдикцію України.

І тут найголовніша "уловка" з боку Росії. РФ грає на символізмі і підвищених градусах проблемних питань руками своїх опонентів.

Тобто насправді Росії зовсім не принципово – вибори в ОРДЛО відбудуться до повернення кордонів Україні чи після. Принциповими є питання наповнення цієї політичної домовленості.

Підвищуючи градус питання політичного формату стосовно виборів у жовтні цього року на тимчасово окупованих територіях, Україна зовсім не порушує низку важливих питань.

Питання щодо виборів на тимчасово окупованих територіях, які залишаються поза фокусом України

• за чиї і які кошти відбуватиметься відновлення інфраструктури;
• що робити з питанням освітнього простору, систематичної пропаганди ненависті до України на окупованих територіях;
• принцип управління цими територіями;
• система правопорядку та захист власності громадян України – від підприємств до простого житла і земельних ділянок. Повернення захопленого і вкраденого майна;
• подвійна паспортизація громадян України (значна кількість російських громадян отримали паспорти квазіреспублік);
• юрисдикція державних структур, які вимушено покинули ці території. Вищі навчальні заклади, центральні органи виконавчої влади на місцях, суди, органи правопорядку тощо. Тобто яким чином відбуватиметься повернення всіх цих структур на місця, на тимчасово окуповану територію?

Що ми маємо розуміти

• Українська влада наразі діє інстинктивно і на емоціях. Це все одно, що лікар лікує симптоми, ігноруючи проведення дослідження організму шляхом здавання аналізів для виявлення причин захворювання.
• Жодного виваженого плану дій у нас немає, хто б його не представляв. Плану немає, тому що немає великої і серйозної команди фахівців, залучених в цей процес на системній основі, а ті, хто залучений, самі по собі і самі собі на умі. Це несерйозно і страшно. Жодних консолідованих рішень. Між державними інституціями зокрема.
• В РФ, хто б їх не представляв, Сурков чи Козак, за цим напрямом стоять конкретні великі команди з державними інституціями, спецслужбами й аналітичними центрами, які мають чіткі задачі та цілі, а також значне фінансування.
• Агресія РФ не завершиться після проведення виборів в ОРДЛО, які ми можемо теоретично визнати, враховуючи таке тяжіння до їх проведення.
• Політичний формат, який просовує наразі Україна через новопризначеного керівника Офісу президента України, повністю задовольняє Росію.
• Гуманітарний формат в ОРДЛО (питання освіти, соціальної адаптації населення, медичне забезпечення, паспортизація, обіг валюти, економічні питання та інфраструктурне відновлення) – найвразливіша точка РФ, навколо якої будується життєдіяльність окупованих територій.

Що варто робити

• змістити акценти з політичного формату на гуманітарний – запровадження міжнародної місії, яка візьме під оперативний контроль:

• всі навчальні заклади ОРДЛО з формуванням політики якісної освіти та політики примирення з інтеграцією в освітній простір України;
• медицину;
• соціальну політику, інтегровану в українське законодавство з виплатами соціальних гарантій;
• оновлення економічного простору України на окупованих територіях з обігом української валюти;
• питання безпеки.

• Звернутися до учасників Нормандського формату, країн Великої сімки, постійних членів Ради Безпеки ООН з питанням фінансової допомоги щодо відновлення соціальної, дорожньої, економічної інфраструктури територій України, постраждалих від військових дій;
• Сформувати чіткі критерії із зазначенням конкретних дат щодо переходу від гуманітарного до політичного формату, який і передбачає повну політичну реінтеграцію тимчасово окупованих територій, апогеєм чого і має бути проведення виборів. Період від двох до п'яти років.
• Визначити формат політичної реінтеграції ОРДЛО на основі проведеної реформи адміністративно-територіального устрою – децентралізації.

Такі кроки можуть істотно затягнути процес повернення територій, проте нададуть можливість реального їхнього повернення в реальну адміністративну і юридичну систему координат держави України, а не в квазіформах із зовнішнім впливом на ухвалення рішення всередині країни.

Євген Мироненко, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.