Зе! Кадры. Почему у них не получится

У цей день багато хто буде один одного запитувати: чому ж не вийшло?

Чому Революція Гідності не дала народу лідерів, здатних повести його до успіху?

Все просто – ми не потребуємо таких лідерів.

Все просто, і тому президент сказав правду, коли питав сам себе у новорічну ніч: "Хто я?" і говорив "какая разніца". Дійсно, яка різниця, звідки взявся лідер?

Пасіонарність та принципи

Першим термін "пасіонарії" ввів Лев Гумільов. Ним він позначав людину, якій щось не байдуже. Яка хоче змінити світ, бо він поганий. Але імперативи у всіх різні. Імператив – це моральна норма, яка прийнята вами відносно до себе, оточуючих та світу.

Пасіонарієм був Гітлер, який хотів змінити несправедливий світ і возвеличити Німеччину. Натомість його моральні норми дозволяли палити людей в печах Аушвіцу.

Пасіонарієм був і Сталін, який, щоб ввести до СРСР усі країни світу, нормою вважав ГУЛАГ.

Пасіонарієм був і Джавахарлал Неру, який дозволяв собі і соратникам лише ненасильницький протест.

Пасіонарієм був і Степан Бандера, який вважав нормою збройний спротив усім агресорам.

Ну, й пасіонарієм був і їхній ровесник, якийсь невідомий Ваня, який розтрачував свою пасіонарність на дівчат і горілку, бо політикою не цікавився.

Пасіонаріями є і герої Майдану, бо вони хотіли змінити Україну. Пасіонаріями є і наші олігархи, особливо Коломойський. Тільки боряться вони не за Україну, а за впливи, владу і грошові одиниці. Бо несправедливо, коли у якогось Біла Гейтса грошей більше, ніж у Ігоря Валерійовича.

Пасіонаріїв у кожному етносі невеликий відсоток. Коли їх стає багато – вони починають конкурентну боротьбу за домінування.

Знову ж, виходячи з власних імперативів, набутих у соціумі. Тобто, вічна суперечка про те, лідерство – вроджена якість чи набута, можна закінчити так:

лідерство – за природою вроджена якість, яка шліфується у сім'ї та різноманітних середовищах, які і формують поведінкові норми людини.

Пасіонарність не тотожна розуму чи освіченості. Добре, якщо до пасіонарності додаються розум та якісна освіта. Якщо ні – усі знають приказку: "Гірше дурня тільки дурень з ініціативою".

Як же формуються поведінкові норми?

Ми це знаємо як принципи.

Принципи – це червоні прапорці, які ви розставляєте самі собі. Щоб не переходити межу.

Принцип – це коли ви не думаєте, а робите щось автоматично. Бо колись вже довго про це думали і вирішили раз і на завжди.

Я розрізняю три види принципів: побутові, життєві та ідеологічні.

Найпростіші – побутові. У місті собака в квартирі норма. У селі нормально, якщо Шарік на ланцюгу.

Я не люблю ходити в гості до одних знайомих. Бо хазяйка так балує собаку, що дозволяє йому їсти зі своєї миски. А я з собаками за столом сидіти ще не готовий. Побут багато чого визначає і є важливим. І є якісь нюанси або табу у кожній сім'ї.

Мої життєві принципи прості: я принципово не б'ю жінок, не сідаю за кермо нетверезим, не здаю друзів навіть їхнім жінкам, не лажу по кишенях і сумочках дружини. Я розвинув у собі толерантність до різних етнічних груп, рас, меншин.

Коли я був чиновником, я принципово не брав хабарів. Проте, якщо хтось із вдячності приносив гарного коньяку, я не відмовляв собі у задоволенні випити з доброю людиною.

Але найголовніші принципи – ідеологічні. Їх у мене три. Вони прості.

Україна понад усе!

Свобода ціни не має!

Гідність вища за життя!

Саме тому я ніколи не принижую інших. Бо сам маю гідність. Саме тому у мене немає ненависті до інших народів. Але до малоросів – є. Бо не цінять себе в Україні і України в собі.

І саме тому, коли до мене приходять влаштовуватись на роботу, і в бесіді виявляється, що молодій людині "какая разніца", людина йде повз роботу.

Бо і друзів, і співробітників я вибираю насамперед за ідеологічними принципами. В другу – за життєвими. А в останню – хто як себе поводить з хом'ячками.

І так, мені НЛПісти (нейролінгвістичне програмування) скажуть, що в житті правлять найгнучкіші люди. І те, що я не брав хабарі, зменшувало мої ресурсні можливості. Секретарка, що допомагає шефу вирішити його сексуальні проблеми, часто зробить кращу кар'єру, ніж та, яка дружить з його дружиною.

На це відповім, що НЛП – все ж псевдонаука. А довіра між людьми і збільшення соціального капіталу дозволили Європі стати тим світом, до якого ми прагнемо.

Кожен хитрозроблений має перевагу перед людиною з принципами. Але суспільство хитрозроблених приречене. Потрібен суспільний договір.

Суспільству потрібно, щоб крім здорових егоїстів у ньому були пасіонарії-альтруїсти, готові на самопожертву. Для народу і країни.

І ось ми на Майдані бачили таких тисячі. Але усі вони пролетіли повз владні кабінети, "мимо". А керувати країною стали спочатку кар'єрні політики.

А з весни минулого року соціальний ліфт відкрився для невеликого числа справжніх пасіонаріїв-альтруїстів. І великого числа мутних і хитрозроблених. Ну, і трошки заклятих і розумних ворогів цієї країни.

Чому так сталося?

Лідери і середовища

Тому, що лідери виховуються в середовищах. Пасіонаріям треба привити норми поведінки. Середовище формує. Середовище направляє і стримує.

Колись давно, за Ющенка, я був депутатом міської ради Сум від фракції Нічного дозору. Це фактично було представництво громадських організацій у міській владі (тоді можливою була норма про блокування партій). І у мене була невиплачена іпотека. Наче і заробляєш добре – а все туди, як у прірву.

А біси поруч. Вони шепчуть: візьми землю під ІЖБ (індивідуальне житлове будівництво). Все ж законно. Через півроку оформиш, продаси і все тіп-топ. Але ж, кажу я, ми, коли йшли у Раду, зарікалися брати землю, бо це узаконена корупція. Один раз – не ананас, відповідають мені. Оформиш разок на себе та на тещу, а далі борися собі з корупцією.

Але я був частиною середовища. І мої друзі в Раді: Коля, Вова, Саша – мене б прокляли. А студенти перестали би зі мною вітатися. І я прогнав бісів.

Страх "зашкваритися" у власному середовищі – стримуючий і формує поведінкові норми.

А у нас дуже мало середовищ патріотичних. І з нульовою толерантністю до корупції. А ще більше тих, хто у житті керується принципом: "Бачу ціль – не бачу перешкод". Навіть якщо це чиїсь долі чи життя.

Суспільство складається з багатьох середовищ. І ви у них часто перебуваєте одночасно. Патріархальна сім'я з безліччю двоюрідних-троюрідних. Шкільні друзі. Команда КВК. Колеги по роботі. Члени вашої громадської організації. Друзі по якимось хобі. У кожного середовища свої норми, етика, правила.

Із поведінкових норм середовищ і будується менталітет нації. Він побудований на ментальних парадигмах та відношенні до історичних подій і історичних постатей.

А у нас для значної частини населення у різній мірі все ж характерні три основні ментальні ознаки: жаба, понти і халява.

Жаба

Ну, це ж наш анекдот. Зловив дядько золоту рибку. Вона йому й каже: здійсню твої три бажання. Але у сусіда буде всього вдвоє. Дядько загадав палац. У сусіда два палаци. Дядько загадав грошей мільярд. У сусіда два. Ну, що ж, каже дядько, хай у мене одне око не бачить.

Це у нас усіх найбільше дратують зарплати топчиновників. Згадайте, недавно міністерка освіти Новосад сказала в інтерв'ю багато мудрих і потрібних речей. Кілька суперечливих, як на мене, моментів, але загалом я би її позицію підтримав.

Але усім по цимбалах, що вона говорила. Більшість українців стало душити те, що їй мало зарплати у 36 тисяч гривень.

Нам усім платити треба по-європейськи. А медики хай працюють за мінімалку. Це ж вони по 10 років вчаться, щоб якраз усіх нас за мінімалку лікувати. Це з одного з нещодавніх соцопитувань нас із вами.

Понти

Але варто тільки українцям назбирати грошенят – у нас починаються понти. У Західній Україні залишали сім'ї, їхали за кордон працювати, надриваючись, щоб потім приїхати у село і побудувати хату більшу, ніж у сусіда.

Іноземці завжди дивуються: як може у бідній країні так ломитися стіл від наїдків? Понти, хай краще пропаде, але ніхто не скаже, що у нас бідно на столах було.

Наші дівчата відмовляють собі у всьому. Зате наших у Європах/Америках одразу можна впізнати: випещені, стильні, наманікюрені. І голодні. Бо понти дорожчі грошей.

А у наших вищих керівників золоті батони та унітази.

Нувориші поменше хизуються крутими машинами та аксесуарами.

Науковці кажуть, що українці найбільше з європейців з'їдають солі. Думаю, що це від того, що колись сіль була дорогою. Тому свекруха за просипану сіль могла невістку зі світу зжити (від того у нас, як розсипається сіль – сміятись треба), зате гостей зустрічали хлібом-сіллю: соліть-соліть, пересолюйте, у нас солі багато, ми круті. Так і звикли.

Халява

Найбільше наш народ потребує шари і халяви. Тому цей народ завжди можна купити за гречку чи якісь ще "ніштячки".

Бажання халяви переходить в найбільше бажання: я старався, тяжко працював у вихідний, ставив галочку у бюлетень за кандидата. Тепер, коли ми його обрали, він мусить зробити нас щасливими. Прибрати тарифи і податки. І збільшити пенсії і зарплати. Одночасно. А ще посадити тих, кого ми обрали минулого разу, а вони нас обманули.

Давайте, зрозуміємо, що усі узагальнення неправдиві. І я зараз, узагальнюючи українські ментальні ознаки, хочу лише показати тенденцію. А вона така:

Різні люди формують середовища і формуються ними. Середовища волонтерів і середовище продавців мотлоху на ринку в Барабашово – різні. Тому і слово менталітет не виражає усі середовища одночасно.

Знову ж, позиції людей змінні. Менталітети міняються. Поїдьте до Німеччини – ну зовсім несхожі нинішні німці на Вермахт у 1941-му.

Однак це більше український варіант. Ми – нація із ще несформованою національною ідентичністю.

Національна ідентичність – це наше спільне відношення до історичних подій та історичних постатей.

Дякуючи Путіну, у нас вона починає формуватися. Проте, більшість людей ще не ідентифікували себе українцями. Тому – жаба, понти, халява. І постійне очікування дива.

У такій ситуації успіх України неможливий.

Тому що середовище, яке формує порядок денний, це середовище олігархів. Вони спочатку формують ментальний запит через контрольовані ЗМІ. А потім під нього дістають з рукава лідерів.

Спочатку "Квартал 95", потім Голобородько, потім Зеленський.

Тому ми маємо ОПЗЖ – партію явних малоросів. Партії "ЄС" та "Голос" – проєвропейських право-центристів. І партію "Слуг народу", яка (щоб нікого не образити, скажу, що це дуже поверхневе узагальнення, що показує лише загальну тенденцію) і вжимається в основні наші риси: жаба, понти, халява.

Відповідно, формуючи у малоосвічених людей неправильний запит, вони підсовують до керівництва країною людей некомпетентних.

Але найбільша біда в тому, що дуже часто ці люди не представляють патріотичного середовища. Вони звідкись: хтось ресторатор, хтось фотограф. Вони не з одного середовища.

У їхніх середовищах не висічено, не вкарбовано 20-тим лютого 2014-го те, що: Гідність вища за життя! Свобода ціни не має! Україна – понад усе!

Іхні цінності: кар'єра, успіх, оплески, ну і, певне, "бєз лоха і жизнь плоха". Інакше чому б їхній лідер увесь час повторював: "Я не лох".

Читайте також:

Зеленський у Золотому поговорив із добровольцями: Я ж не лох якийсь

#Янелох. Помилки Зеленського у комунікації

Тому у них нічого не вийде.

Віктор Бобиренко, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.