Увольнение Сытника из НАБУ. По закону или по соображениям совести?

Абстрагуючись від прізвищ, дилема вибору виглядає приблизно так. 

З однієї сторони, юридичний факт, що винний у корупційному правопорушенні очолює державний орган, причому правоохоронний. 

З іншої сторони, такий юридичний факт не є законною підставою для звільнення відповідної особи. 

Як вчиняти у цій ситуації тим, від кого залежить визначення норм та правил життя в Україні?

Залишити все, як є, заплющивши очі на судове рішення, давши посил усім громадянам, що можна бути визаним корупціонером і не нести за це правових обмежень? Чи вчинити гібридно по відношенню до Закону? 

Частина народних обранців пішла другим шляхом, адже на початку лютого апаратом Верховної Ради зареєстровано проєкт постанови про звільнення Артема Ситника з посади директора НАБУ. Відповідну ініціативу підписали 216 депутатів. 

Дійсно, на перший погляд кількість підписантів дає підстави групі небайдужих до Артема Сергійовича перейматись щодо нього. Втім, їхні медійні та душевні конвульсії поки дещо передчасні, а вибрана інформаційна стратегія – хибна.

Автори закону "Про НАБУ", заклали у його тіло чимало запобіжників, покликаних убезпечити від посягань на крісло Директора та на особу, яка його займає. У відповідному законі дублюється одна й та сама норма, що свідчить про особливу трепетність законотворців. 

Вперше положення зустрічаємо у статті 4, яка фіксує, що "Незалежність Нацбюро гарантується особливим порядком конкурсного відбору Директора та вичерпним переліком підстав припинення повноважень, які визначені цим Законом". 

Вдруге повторюється вже у статті 6: "Директора  не може бути звільнено, а указ Президента України про його призначення не може бути скасовано, крім підстав, зазначених у цій частині".

Подвійне нагадування сприяє кращому запам'ятовуванню.

Тож, на якій правовій підставі 216 нардепів формували свою ініціативу?

Та ж таки стаття 6 надає можливість ВР, за наявності однієї із семи обставин, прийняти рішення про звільнення директора НАБУ. Відповідну пропозицію для розгляду повинні підписати щонайменше 150 нардепів. 

Тобто за кількістю підписантів формальний мінімум перевиконано. 

Водночас, чи існуює на сьогодні хоч одна з 7-ми підстав, необхідних для початку збору відповідних підписів?

Підстави для звільнення директора НАБУ

Далі наводжу перелік з пунктів 6 до 12, відповідно до закону "Про НАБУ":

"6) набрання законної сили обвинувальним вироком суду;

7) припинення його громадянства України або виїзду на постійне місце проживання її межі;

8) невідповідності обмеженням щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, встановленим рішенням суду;

9) невчасного подання декларації особи;

10) набуття громадянства іншої держави;

11) наявності висновку комісії з проведення незалежної оцінки (аудиту) діяльності Нацбюро, про неефективність діяльності НАБУ та неналежне виконання обов'язків його Директором;

12) наявності заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини".

Власне, на жаль, чи на щастя (все залежить від суб'єктивного сприйняття), але заради об'єктивності варто зазначити: інформація про те, що виникла та існує як доведений юридичний факт хоч одна з семи  підстав, на сьогодні відсутня. 

З огляду на це, зібрані підписи та зареєстрований проєкт постанови ще не означають, що її буде поставлено на голосування. 

Згідно з інформацією порталу "РАДА", головним комітетом, відповідальним за підготовку проєкту Постанови до розгляду, визначено  Комітет з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи. Інші долучені до розгляду це комітети з питань антикорупційної політики,  правоохоронної діяльності, питань бюджету та з питань інтеграції України з ЄС.  

Відповідно до закону України "Про Регламент ВР України", Головний комітет здійснює попередній розгляд як законопроєктів, так і інших актів, ухвалюючи висновок щодо доцільності включення їх до порядку денного сесії Верховної Ради.  

Водночас Голова ВР України, за наявності підстав, за пропозицією головного комітету має можливість повернути внесений законопроєкт, проєкт іншого акта суб'єкту ініціативи без його включення до порядку денного сесії та розгляду. 

Зокрема, у випадку, наявності висновку комітету, до предмета відання якого належать питання регламенту, про те, що внесений законопроєкт, проєкт іншого акта оформлений та/або зареєстрований без дотримання вимог закону, цього Регламенту та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

З однієї сторони, зібрана кількість підписів є однозначним сигналом того, що у випадку, якщо питання буде поставлене на голосування, висока вірогідність того, що свої 226 воно набере. 

З іншої сторони, є чітке та усвідомлене розуміння у ініціаторів цієї постанови, що вона може та, вірогідно, буде відхилена на стадії її опрацювання в комітеті, в силу обставин викладених вище. 

Крім того, на користь саме такого розвитку подій свідчить, як би дивно для когось це не звучало, законотворчий процес Верховної Ради ІХ скликання.

Великою мірою, аналогічні гарантії невтручання у діяльність мав і колишній керівник ДБР Роман Труба. Втім це не зупинило команду президента Володимира Зеленського та його самого від прийняття та, відповідно, підписання закону, яким було звільнено очільника відомства та його заступників, за відсутності на це юридичних підстав. Аналогічна практика застосована і щодо "перезавантаження ГПУ". 

Водночас симетричних дій, направлених на усунення прогалин в правовому регулюванні діяльності НАБУ за 6 місяців не вжито. Cкладно повірити, що можна помічати проблеми в усіх інституціях крім однієї, тим паче, коли про них говорять публічно.

Мова не лише про те, що ситуація з Артемом Ситником виникла ще у період підготовки до парламентських виборів. Вже тоді юристи зазначали, що, якщо ситуацію не урегулювати на рівні Закону, то, якщо буде прийнято рішення про винуватість керівника НАБУ у корупційному адмінправопорушенні, підставою для його звільнення це не буде. Але це дискредитовуватиме як саме НАБУ, так і усю правоохоронну систему, рівень довіри до якої і так лишає бажати кращого.

Читайте також:

Директор Антикорупційного бюро Ситник опинився в реєстрі корупціонерів

За справою Ситника стоїть Аваков – ЦПК

Нардепи зареєстрували постанову про звільнення Ситника

Ситник натякає, що Аваков йому мститься за "рюкзаки"

Втім, мабуть, у той момент та у подальшому в Офісі президента, сподівались на совість, високі морально-ділові якості (невід'ємні вимоги до кандидата на посаду директора НАБУ) людини, яка пройшла крізь селекційне сито очільника. Якому буде щонайменше соромно, якщо не за себе, то за ту шкоду, яку він завдає репутації НАБУ.

У цьому ключі, можна згадати положення, які зараз читати без усмішки вкрай непросто. 

Розділ 3 "Кодексу професійної етики працівника НАБУ". В ньому ідеться про те, що працівник НАБУ:

• взаємодіє з громадянами, колегами та іншими особами на принципах поваги, довіри, доброзичливості, дбаючи про ділову репутацію й авторитет Бюро; 
• вживає заходів для попередження неетичної поведінки колег, будучи взірцем для наслідування; 
• не втручається у діяльність державних органів з метою перешкоджання виконанню ними своїх повноважень чи спонукання до прийняття неправомірних рішень... (особливо яскраво в аспекті невизнання рішення суду, яке підриває засадничі Конституційні положення).

Ну, власне, щоб принаймні створити видимість безпристрасного та однакового ставлення до усіх правоохоронних інституцій, ВРУ могла б реанімувати "мертвий, чудовий механізм аудиту НАБУ". Такий механізм формально передбачений, але за час роботи НАБУ не був проведений, хоча й повинен відбуватись щороку. 

У своїй сукупності ці обставини дають підстави вважати, що політичної волі у першої особи держави на зміну керівництва НАБУ не було. З яких причин, внутрішніх чи зовнішніх, нехай кожен визначить для себе сам.

Відсутність не те що стратегічного, але й тактичного прогнозування заганяє "слуг народу" у внутрішню деструкцію та конфлікти. 

Пікантність ситуації можна було спостерігати 19 лютого. Під час її розгляду у Комітеті ВРУ з питань правоохоронної діяльності більшість членів комітету підтримали рішення про винесення проєкту постанови на порядок денний. При цьому голова комітету Денис Монастирський голосував проти. 

У подальшому, після 30-хвилинного обговорення, вирішили "запропонувати Верховній Раді України визначитись шляхом голосування "за" прийняття чи "відхилення" відповідного проєкту постанови". 

Тобто фактично, Комітет з питань правоохоронної діяльності своїм рішенням не визначив, чи відповідає відповідний документ вимогам закону чи ні. Натомість він запропонував знайти відповідь на це питання у стінах парламенту. 

Цікаво тепер, яку рекомендацію дасть Комітет з питань регламенту. Нагадаю, що його головою є пан Кальченко, представник тоді ще кандидата Володимира Зеленського у ЦВК, під час весняної виборчої кампанії. 

Читайте також:

У "Великій сімці" відреагували на спробу звільнити Ситника

Ситник дав зрозуміти, що його відставку лобіюють Коломойський і Аваков

Іноземним журналістам надсилають листи із дискредитацією Ситника

Нюанси законодавства

Декілька слів щодо інших юридичних аспектів. Сарненський районний суд  6 вересня 2019 року визнав Ситника винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172-5 Кодексу України про адмінправопорушення. А Рівненький апеляційний суд, у свою чергу, постановою від 17.12.19, залишив рішення без змін. 

Не оцінюючи рішення суду, що, власне, не рекомендую робити й іншим, зверну увагу на інше. Стаття, за якою встановлено вину Ситника, не передбачає можливості суду застосовувати до нього покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Водночас, для таких випадків стаття 65 закону "Про запобігання корупції" прямо вказує, що особа, яка вчинила корупційне діяння, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності. 

І тут ми зустрічаємо черговий запобіжник, (або ж неуважність законодавця – кому яка версія більше до вподоби). Так, відповідно до статті 27 закону "Про НАБУ", для попередження, виявлення та розслідування правопорушень у діяльності працівників НАБУ діє підрозділ внутрішнього контролю. 

Для розгляду питань застосування дисциплінарних стягнень до працівників Бюро утворюється Дисциплінарна комісія. 

Комісія на підставі службового розслідування, яке проводиться підрозділом внутрішнього контролю, складає висновок про наявність чи відсутність у діях працівника дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності. 

От тільки рішення про застосування дисциплінарного стягнення приймає директор Нацбюро. З огляду на те, що підрозділ внутрішнього контролю перебуває у прямому підпорядкуванні директора НАБУ та притягнути до дисциплінарної відповідальності працівника НАБУ може лише директор, цінність та значення цього механізму у цьому конкретному випадку дорівнює нулю.

Можливо, це і логічно, що такого механізму немає, бо нікому в голову не могло прийти, що після вчинення корупційного правопорушення керівника відомства доведеться просити/змушувати покинути посаду. Але ці "ідеалісти автори" не врахували українську правову реальність.  

Насамкінець залишу для роздумів читача положення статті 13 закону "Про НАБУ": "особа не може бути призначена на посаду в Національному бюро, якщо на неї (серед іншого), протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення". 

Якщо наявність такого юридичного факту є привенційним на стадії прийняття на роботу, то, виходячи з логіки, чи може особа перебуваючи у трудових відносинах з державою, несучи службу, вчиняти корупційні правопорушення та продовжувати виконувати свої трудові функції на посаді керівника?  

З огляду на те, що встановлений законом механізм, який дав би нам однозначну відповідь, відсутній, то відповідь, очевидно, ствердна. Такими є стовпи глибинної держави Україна. 

Впевнений, що навіть за умови позитивного голосування у парламенті відповідна постанова буде оскаржена та розглянута у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адмінсуду. Тобто розглянута тими, кому сам фігурант не довіряє. І як він, за таких умов, житиме з судовим рішенням на власну користь? 

Андрій Вігірінський, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.