Как (не) работает закон об обличителях коррупции

Маємо перший зафіксований тиск на викривача корупції після того, як 1 січня 2020 року став чинним закон щодо захисту викривачів корупції. І від цього стає зовсім сумно. Бо на практиці, виходить, закон поки що не діє. 

Відтак треба вже починати братися за його імплементацію. І робити це треба не в порядку денному, після того, як все переробимо і не буде чим зайнятися. А негайно. 

Бо це питання життя і здоров'я людей, їх захисту і їхнього подальшого бажання повідомляти правоохоронні органи (а не приховувати від них) про корупційні дії посадовців. 

Лише позитивні результати імплементації закону щодо викривачів корупції дають сподівання на те, що буде ухвалено автономний законопроєкт щодо всіх викривачів суспільно важливої інформації, який буде гармоніювати з вимогами відповідної Директиви Європейського Союзу.

Отже, проєкт WikiInvestigation зафіксував перший після набуття чинності закону про захист викривачів тиск на викривача корупції. Розкажу хронологію подій для того, щоб читач чітко усвідомив усі етапи того, що відбулося. 

У розслідуванні "Бідні наші посадовці, або Як отримати автомобіль без розмитнення" його автор – викривач корупції – розкрив схему, у якій посадовці, прикриваючись довідками про інвалідність, отримували з-за кордону автівки та не сплачували за них мито. 

Суть схеми. Особи, доволі часто чиновники-інваліди, знаходили за кордоном людину, яка була готова "подарувати" їм автомобіль. "Подарувати" у цьому випадку означало суто формально, оскільки ймовірно, що ці автомобілі за кордоном купують самі особи з інвалідністю (або ж особи, які, за дивним збігом обставин, серед членів своєї сім'ї мають таких осіб із інвалідністю).

Надалі, аби не розмитнювати їх та не сплачувати податки в держбюджет, вони обходили митне законодавство за допомогою інституту цільової гуманітарної допомоги. 

І, можливо, це і виглядало б нормально, якби не один установлений і вельми цікавий факт: на Івано-Франківщину усім чиновникам і депутатам усі авто під виглядом гуманітарної допомоги постачав один і той самий іноземець, Адам Коваль.

У розслідуванні наводиться інформація про чиновників та депутатів, які отримали гуманітарні авто від Адама Коваля.

Зокрема, йшлося про Галину Дроняк, головного спеціаліста сектору з питань усиновлення, опіки, піклування та сімейних форм виховання дітей Служби у справах дітей Івано-Франківської обласної держадміністрації. 

Дроняк 6 серпня 2019 року отримала від Адама Коваля Mercedes-Benz 2014 року з об'ємом двигуна 1595 куб. см. При цьому вона не задекларувала подароване авто у порядку, встановленому законом, як суттєву зміну у майновому статусі (вартість авто 283621,82 грн), що є порушенням антикорупційного законодавства України.

Це при тому, що, згідно з її щорічною декларацією, вона володіє з 2009 року Toyota RAV4, яка належить їй на праві іншого користування, наданого Департаментом соціальної політики Івано-Франківської ОДА. А її чоловік з 2016 року є власником Nissan Pixo. 

Це вже є порушенням, стверджує автор розслідування, оскільки у сім'ї особи, якій у користування надано авто, не має бути жодного іншого автомобіля. А у разі його появи, те авто, що виділене у користування, має бути повернене.

Після публікації цього розслідування його автор направив заяву про можливий злочин до поліції Івано-Франківської області. Сам заявник не зміг сконтактувати зі слідчими, щоб дізнатися про стан розгляду заяви.

Одначе 12 лютого йому зателефонував чоловік посадовиці Галини Дроняк, депутат Івано-Франківської облради Михайло Дроняк, з тим, щоб заявник, можливо б, забрав заяву з правоохоронних органів. Таким чином, можемо припускати, слідчі поліції Івано-Франківської області допустили витік персональних даних викривача корупції, що містилися в заяві про злочин.

І в цьому полягає найбільша цинічність ситуації. Слідчі поліції, які мали б розслідувати можливе вчинення злочину, дали номер мобільного телефону заявника чоловікові особи, що фігурувала в заяві про можливий злочин. 

І це ще раз доводить необхідність якнайшвидшої і повної імплементації закону про викривачів корупції, який начебто і є, але поки що більше на папері. 

Так, як зараз, тривати не може! Викривач корупції не повинен повідомляти про корупцію, а потім з жахом чекати на дзвінки на особистий номер телефону. 

Умови для повідомлення про корупцію мають бути створені такі, що викривачеві буде просто, легко і безпечно повідомляти про корупційні правопорушення, а у правоохоронців повинна зламатись навіть гіпотетична можливість і бажання повідомити фігурантам заяви про злочин персональних даних викривача. 

І коли це нарешті відбудеться і по відношенню до викривача, і з позиції правоохоронця, можна буде вважати, що закон про викривачів запрацював. 

Людмила Євсєєнко, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.