За войну должна платить Россия, а не украинцы: время считать убытки и добиваться репараций

Шість років триває російська агресія проти нашої держави. Україна втрачає людські життя, майно, природні ресурси. І кожен з нас сьогодні платить за цю війну з власної кишені. 

Та чи рахує хтось втрати та оцінює шкоду, заподіяні анексією Криму, окупацією Донеччини та Луганщини?

Питання може видатись дивним на шостому році бойових дій. Проте чомусь попередня влада не зробила нічого для систематизованого та централізованого підрахунку наших втрат. 

Але це необхідно зробити. Адже як можна закликати Росію понести відповідальність за розв'язання військового конфлікту та відшкодувати збитки, нею заподіяні, якщо ми самі не знаємо їх обсягів? 

Яким чином Росія має відшкодувати заподіяні збитки, якщо ми самі їх не порахували?

Скільки коштує один день війни? Дехто називає суму від 5 до 10 мільйонів доларів щоденно. Хтось говорить про 6% від ВВП, а хтось – про 16%. Ще говорять про збитки розміром у понад 1 трильйон гривень лише за перший рік війни. 

Рахувати витрати на війну – обов'язковий елемент політики країни, яка зазнала агресії. 

Всі докази, свідчення, факти агресії Росії проти України мають бути систематизовані та переведені в грошовий еквівалент. 

Повинен існувати єдиний документ, який виражатиме правову позицію України та фіксуватиме суму відшкодувань, які має сплатити Росія. 

Такий документ і є консолідованою претензією. На її основі подаються вимоги виплатити репарації. І історія знає багато прикладів, коли державі-агресору пред'являли рахунок по закінченні війни. 

З недавніх кейсів – у 2016 році Греція подала позов до Німеччини з вимогою відшкодувати всі втрати, які вона зазнала внаслідок Другої світової війни. 

Те саме робить зараз і Польща, яка оцінила свої збитки у Другій світовій у суму близько 850 мільярдів доларів. Підрахунком розміру завданої шкоди займався спеціальний парламентський комітет. 

У 1991 році Рада Безпеки ООН створила спеціальний орган, Компенсаційну комісію ООН, для забезпечення компенсації збитків країнам-жертвам агресії Іраку. Кувейт тоді отримав 39 мільярдів доларів.

Немає жодних підстав, чому Україна не може вчинити так само і пред'явити претензію Російській Федерації. Більше того, це обов'язок держави – вимагати відшкодування збитків у агресора. 

Кожен громадянин має право отримати компенсацію за зазнані втрати. А втрат за останні 6 років у нас багато. І з кожним днем війни їхня кількість і розмір лише збільшуються.

Росія ж заплатить лише тоді, коли ми порахуємо втрати і пред'явимо їй. Ми втратили шість років, слухаючи розповіді про наміри та "урапатріотичні" заяви. Були постанови парламенту, укази президента і натяки на якусь активність в уряді. Правда, зроблено нічого врешті не було. 

Законопроєкт 3057 став вимушеним кроком депутатів парламенту ІХ скликання, щоб змусити уряд працювати і рахувати. Цей законопроєкт – фактично дорожня карта для підготовки консолідованої претензії до Росії.  

ЇЇ укладанням має займатися окремий центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом – Національне агентство з питань подолання наслідків збройної агресії РФ. 

Завдання цього органу – напрацювання єдиного документу для пред'явлення вимог до РФ – консолідованої претензії. 

Далі поясню покроково, як працюватиме цей механізм захисту національних інтересів. 

Насамперед, буде сформована єдина правова позиція України щодо збройної агресії РФ та подолання її наслідків. Йдеться про визначення, яку саму відповідальність має нести агресор і за що. 

Для цього національне агентство працюватиме над створенням єдиної доказової бази для доведення факту збройної агресії РФ проти України. 

Тобто буде сформований єдиний зведений реєстр воєнних злочинів і злочинів проти людяності, вчинених вищими посадовими особами РФ, особовим складом Збройних Сил РФ та керівниками окупаційних адміністрацій. 

Саме ця доказова база і стане фактичною основою для обґрунтування правової позиції України та її вимог до Росії. Аби ні в кого на міжнародній арені не залишилося жодних сумнівів стосовно того, хто розпочав війну проти України, хто нею керує та хто її фінансує. 

Фахівці та аналітики агентства переводитимуть всю базу доказів і свідчень у грошовий еквівалент, визначаючи об'єм шкоди і збитків. На основі цих обрахунків новий орган визначатиме обсяг, види і форми матеріальної та нематеріальної відповідальності РФ. 

Проте, оскільки на Банковій шостий рік поспіль панує міф, що не можна чинити дії, які можуть дратувати Путіна, головного ворога України, втрати держави і громадян досі залишаються необлікованими. 

Цим ми самі себе обмежуємо в інструментах, якими б давно могли користуватися у переговорах та на міжнародній арені. 

Банкова має свої міфи, а Кремль, тим часом, плекає свої. Головний наратив росіян про те, що Європа та світ втомились від українського питання і що в нас "внутрішній конфлікт". Так от, ці пусті, але такі наполегливі мантри вже давно б вщент розбили точні дані і цифри консолідованої претензії. 

Якби ж ми тільки рахували все одразу. Та зараз ще не пізно надолужити згаяне. Цілком реально з точністю підрахувати значну частину втрат, що їх зазнала Україна за минулі роки. 

І головне – можна абсолютно достовірно і послідовно рахувати збитки, втрати та шкоду, яких Росія продовжує нам завдавати. 

Впевнена, що вся славнозвісна "європейська втома" давно б зникла, якби була представлена загальна багатомільярдна сума, яку забрала в українців російська агресія. Адже частка тієї суми – це ж також і європейські гроші: гроші, які надаються у вигляді допомоги, грантів, інвестицій. А коли йдеться про гроші, знаєте, розмова повертається зовсім інакше. 

Тож настав час Україні говорити сумами й цифрами, а не лише апелювати до цінностей і принципів права. І допоможе зробити це фаховий, кваліфікований, системний підхід, який я і пропоную запровадити зареєстрованим законопроєктом.

Леся Василенко, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.