Новогоднее поздравление Зеленского – это деинтелектуальний карнавал на сцене национальной (не)безопасности
Карнавал у всіх країнах світу, які зберегли цей схвальний звичай,
є порою свободи, коли люди найсуворіших правил дозволяють собі божевілля.
(Олександр Дюма, "Граф Монте-Крісто")
Це дежавю стає національною традицією: другий рік поспіль ближче до опівночі 31 грудня ми отримуємо екстравагантний вітальний подарунок від однієї й тієї ж людини. З тією лише різницею, що її статус протягом року кардинально змінився.
Спробуємо розібратися з наслідками новорічного вітання президента України і зрозуміти, як з ними жити.
Експеримент
Погодьтеся, аби цьогорічне вітання відбулося рік тому, воно б не залишилося без уваги, але навряд чи викликало б такі неоднорідні, неоднозначні оцінки. І національним викликом точно не стало б.
Втім, перш ніж пояснити, чому для усіх без винятку, тобто без розподілу на прихильників і противників, цей виклик є позитивно змінотворчим, спочатку пропоную маленький експеримент.
Знайдіть відео новорічного вітання-2020 Володимира Зеленського. Приберіть звук і прогляньте. Що ви бачите? Схоже на новорічний карнавал, що цілком природно.
А тепер, навпаки, "увімкніть" вуха, тобто послухайте із заплющеними очима. Що чуєте? Тут варіації будуть суттєвими. Не берусь робити усі припущення, але важливо наступне: ми слухаємо президента нашої країни. Його слова мають значення. Для усіх.
Експеримент триває. Що ви чуєте? Натепер це не про слова. Музику голосу, яка торкається душі, вкрадливі нотки з елементами трагізму, наче щирість… І це так по-новому, бути розчуленими під час новорічного звернення першої особи держави! І вже бринить сльоза… І є погана новина: саме така реакція є першою ознакою того, що спікер використовує маніпулятивні технології.
Можете готувати каміння для побиття, але спочатку зробіть ще дві речі.
Перша. Дайте собі відповідь, чи одне й те саме: "хороші стосунки" і копійчана зарплата?
І друга річ. Завершимо, нарешті, експеримент. Знайдіть текст новорічного вітання президента України (найпростіше це зробити, зайшовши на сайт його Офісу). І просто прочитайте. Що ви відчуваєте? Чи тьохкає серце? А про що думаєте? Які слова "сверблять" око і мозок?
Знайшли відмінності між побачити-почути-прочитати?
Читайте також:
Зеленський оголосив про похід в президенти
Вітання Зеленського: У паспорті немає рядка патріот, малорос чи ватнік. Ми всі – українці
Вакарчук відповів Зеленському: Яка різниця: сало чи попкорн, коли тебе на мило готували
Про новорічне звернення президента Зеленського: Різниця є, і вона суттєва
Про хронологію і простір
Що називається "на характер", вирішила проаналізувати президентські вітання у часі та просторі.
Спочатку про хронологію.
Згадаймо, які зміни поступово відбувалися у новорічних промовах наших президентів. Перший президент започаткував традицію новорічних вітань у 1992 році. Зробив він це українською.
Другий президент підтримував цю традицію аж вісім років, причому саме він вперше спробував відійти від офіційного образу і створити декорацію сімейного затишку. Камін, собака і онук, які з'явилися у кадрі, отримали багато критики. "По-душевному" не вийшло, мабуть, наші емоції тоді ще були дуже скутими.
Але третього президента це не зупинило: не лише родина, але і багато інших персонажів почали брати участь у новорічному дійстві, вийшовши просто неба.
Четвертий президент ретельно приховував свою сентиментальність і завжди був у суворому образі. Проте в нашу емоційну історію також увійшов: потішив одним з найкоротших спічів.
П'ятий президент відродив версію не самотніх вітань, активно користувався невербальними важелями, говорив трьома мовами, "розтягаючи" наш колективний емоційний інтелект.
І ось тепер, зі швидкістю у стилі таймлепс, ми опинилися на "святі", створеному шостим президентом. І усе співпало: є ті, хто вміють робити дійсно високопрофесійне шоу, але є й ті, хто марять карнавалом.
Проте деяким перевагам цього дійства усе ж таки треба віддати належне:
- увесь світ (без применшення!) побачив людину, а не офіційну особу. Про це свідчать коментарі, зроблені мешканцями багатьох країн. Не лише росіяни хочуть емоційних цукерок від керманича своєї країни;
- нікому з притомних не спаде на думку навіть згадувати "сестринство" РФ, Білорусі й України.
Імідж вітання Зеленського – це хайтек у порівнянні з аналогічним іміджем Путіна і Лукашенка;
- і, головне, "розрив офіційного шаблону" став вишуканим дизайном для нашого нового мислення: спроба просування ідеї національного об'єднання лише на емоційному рівні не спрацювала, але спричинила струс "суспільного інтелекту", ресурсів для употужнення якого наразі дуже бракує.
Тепер про простір.
Про що і як говорили президенти інших країн? Такого "дерева емоцій", яке зросло в Україні, не "посадив" жоден. Офіційність, кабінетний формат, стриманість і дуже багато "незрозумілих" (для українців) слів.
Вибірка країн, новорічні вітання президентів котрих я аналізувала, спиралася на принцип розвиненості. Цими країнами стали США, Китай, Велика Британія, Німеччина, Польща. Ніхто з президентів цих країн не прагнув "шалено подобатися" і не закликав більше довіряти. Але не було й нічого, що могло б знизити їхній рейтинг.
Кожне вітання мало свою енергію. У нашому випадку – емоційну. Але вона змушує мозок ворушитись! І ставити "дивні" питання на кшталт: як же перетворити емоційний капітал на інтелектуальний ресурс для здійснення економічного прориву?
Алгебра емоцій
Навіть у штучного інтелекту є етичні дилеми. Було б краще, аби знецінююче та дезорієнтуюче питання "Яка різниця?" належало до категорії етичних.
Втім, мало хто зрозумів, що саме постановку цього питання можна вперше (!) "зарахувати" президенту України як таку, що він почув Донбас. Правда, не знаю, чи почув тепер Донбас президента.
Саме "безрізнича" ідея до 2014 року була панівною і особисто мене часто збивала з пантелику, хоча деінтелектуалізація тоді ще не зашкалювала та й тотально керованою емоціями не була.
Втім, до чого тут алгебра емоцій? Розроблена радянським математиком і психологом Володимиром Лефевром, вона є альтернативою теорії ігор, широко прийнятою істеблішментом американського міністерства оборони для використання у справі зміцнення національної безпеки.
Логіка цієї алгебри – оцінка емоцій і моделювання можливостей впливу на них. Алгебра найкраще працює в оболонці штучного інтелекту. Тобто поведінкою мас можна легко керувати, оцінивши попередньо їхню емоційну реакцію.
Отже, наш "карнавал" – це сцена національної (не)безпеки.
Шоу ще може бути інтелектуальним, але карнавал – ні.
Навіщо потрібен карнавал?
Опитування, зокрема Фонду Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва, показують, що довіра до влади в Україні протягом саме останнього року зросла. Але ризик її втратити не дає спокою.
Довіра має спиратися на повагу, про яку наприкінці промови так лагідно просить президент. Проте слід розуміти, що абсолютно правильна теза "Головне, щоб поважали один одного", має друге дно, бо спирається на вікопомне "немає значення". Отож, це заклик і надалі довіряти владі.
Ідеологія карнавалів ще понад тисячу років тому спиралася на маскування соціальної нерівності та короткострокове зняття обмежень і заборон, що були у повсякденному житті. Так створювалася ілюзія свободи заради задоволення фізіологічних і душевних потреб за рахунок "знеструмлення" інтелекту. Однак довіра міцніша, коли спирається на когнітив.
Як з цим жити?
Зміцнити самоідентифкацію. Президент саме для цього у новорічну ніч провів коуч-сесію. І це не просто виклик, але і потужний привід для усвідомлення справжньої національної ідеї.
Знати, що слово "мир" має близько тридцяти тлумачень. Але у нашому випадку – це не просто бажане слово у складі афермації. І не кононада феєрверків. Мир – це слово, яке означає складний процес взаємодії між різними людьми. І таку складність не варто спрощувати.
Усвідомлювати, що почуття мають лише однакові назви, але переживають їх по-різному. І ще більше відмінностей мають постемоційні дії. Тому заклик до однаковості – не лише невиправдане спрощення, але і приниження.
Пам'ятати, що "не ідеальні люди", у чиїх паспортах написано "громадянин України", – це різноманіття, взаємодія якого є життєздатнішою, ніж однотипне. Ми різні, й у цьому наша сила. А раптом це просто закон фізики?
Розвивати елітність як цінність у собі, безвідносно до позицій влади.
Олександра Ляшенко, спеціально для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.