Каким будет следующий "хороший" президент, и почему это точно будет не Порошенко

Петро Порошенко зараз виглядає безальтернативним центром, довкола якого можуть гуртуватися патріоти: якщо, звісно, не рахувати маргінальних Нацкорпусу або "Свободи".

Коли чуємо у новорічному привітанні президента "дакакаяразніца", то, звичайно, одразу згадуємо про "новорічний пунш", якого так і не сталося.

Але треба подивитися правді у вічі: шансів обратися на наступний строк у Порошенка немає.

Більше того, немає навіть шансів очолити немаргінальний протестний рух, який міг би зробити революцію, дієвішу за нинішні виступи його прихильників.

Пояснення тут дуже просте: гігантський антирейтинг, який нічим не долається. Це майже так само нереально, як Януковичу повернутися і знову зібрати весь ватний електорат.

Одного цього було би достатньо, але у Порошенка є й інші проблеми: він будує свою комунікацію лише на негативі, на критиці, і при цьому не пропонує позитивного порядку денного, не пропонує свого бачення майбутнього країни, відмінної від країни Зеленського.

Причина тут, підозрюю, перш за все, у тому, що в багатьох сферах Зеленський фактично виконує стару програму Порошенка. Наприклад, ухвалює всі ті законопроєкти, розроблені для його команди західними консультантами й активістами, але хронічно відкладувані у "довгу шухляду". Щоправда, послідовно всі ті законопроєкти псує дрібними, але вагомими деталями.

Не додає Порошенкові бонусів і його нова комунікаційна стратегія. Її можна описати двома словами: істерики та фейки. Прихильники тримаються в постійному емоційному напруженні, аж до виснаження. Чи ви думали, що ті заспокійливі, які ви змушені пити – це так само собою стається?

А фейки, яких майже не було з боку експрезидента під час його виборчої кампанії, зараз поширюються на найвищому рівні: від депутатів "Євросолідарності" і навіть часом від самого Петра Олексійовича.

Так міцної підтримки не побудуєш, і навіть утримати своїх прибічників у стані бойової готовності надовго не вийде: просто тому, що більш ніж кілька місяців суцільних істерик людській психіці витримати важко.

Отож, з цим питанням усе зрозуміло. Важливіше інше: що робити? Довкола кого гуртуватися натомість?

Тут потрібно узяти максимально широкий план. Є така штука – культурні цикли. Коли в усьому світі з поправкою на певне культурне відставання чергуються епохи форми та контенту, або ж емоцій та логіки.

Це не містика, це цілком об'єктивний природний процес: люди втомлюються від надміру безглуздих емоцій – і ведуться на вдумливі пояснення або їх імітацію. А потім знову все навпаки: "слухайся своєї спраги" і "голосуй серцем".

Читайте: Покоління Pokemon Go проти покоління Вконтакте

Ці тренди одночасно відбиваються на усіх сферах культури: на науці, мистецтві, комунікації, філософії тощо. А головне, що це дає можливість деякі речі прогнозувати. Звичайно, не дуже точно, лише в загальних рисах. Але мені, скажімо, вдалося таким чином передбачити появу Pokemon Go або формату stories.

Одна з типових особливостей епохи форми – це те, що президентів у ній обирають, голосуючи "за", а не "проти". Так само, як і здійснюють революції.

Ющенка обирали, голосуючи "за". Порошенка – "проти". Вдруге цей фокус у нього не пройшов, бо змінилася епоха. І я це теж прогнозував у розмовах зі студентами на парах.

Періоди зміни епох скорочуються, останні з них тривали приблизно по 8 років. Це означає, що наступні планові президентські вибори будуть якраз наприкінці епохи емоцій. А тим більше, якщо вибори будуть достроковими, або ж ми таки влаштуємо революцію.

В усіх цих випадках любов до кандидата буде щонайменше такою ж важливою, як і раціональні аргументи.

Іншими словами, за найближчі рік-два нам, активній патріотичній меншості, потрібно виростити кандидата, якого щиро полюбить значна частина українців. А не просто чекати, як хтось "прозріє" або виборці Зеленського "розчаруються".

Розчаруватися вони, до речі, з часом таки мають, особливо якщо буде альтернатива. Нарешті добре підуть меседжі про те, що всі провали – через некомпетентність і відсутність чіткої програми. В такому випадку можна буде створити "моду" на компетентність, аналогічно до того, як після Революції Гідності (в апогей епохи змісту) був запит на "реформи".

Іншими словами, найпростіше буде навіяти людям любов до політика з образом "такий розумничок, так в усьому розуміється, що ми всі готові йому повірити і доручити країну".

Цей політик уже зараз має почати говорити. Розповідати людям про майбутнє. Активно коментувати теперішнє.

Поки що більш-менш вписується у формат команда Вакарчука та "Голосу": вони мають імідж експертів з незаплямованою репутацією та генераторів несподіваних ідей про майбутнє країни, і водночас їх легко полюбити широким масам.

Але ця команда майже нічого не робить у великому масштабі. Їхні ідеї рідко обговорюються за межами певної Facebook-тусівки, а повідомляє про них переважно вузьке коло видань на зразок "Української правди".

Читайте також:

Вітання Зеленського: У паспорті немає рядка патріот, малорос чи ватнік. Ми всі – українці

Вакарчук відповів Зеленському: Яка різниця: сало чи попкорн, коли тебе на мило готували

Іншими словами, команда Вакарчука просто втрачає час в тіні протистояння Порошенка та Зеленського.

Також схоже на те, що хтось на цю роль просуває Олега Сенцова: його патріотичні висловлювання почали активно розганятися у Facebook.

Але якщо найближчим часом такого політика не створимо ми, то на наступних виборах буде або переобрано Зеленського, або ж обрано кандидата, якого створять за цим лекалом інші сили. Росія, олігархи – дакакаяразніца?

Артем Захарченко

Оригінальний текст взято з Facebook-сторінки Артема Захарченка

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.