Сколько стоит министр

Останнім часом на фоні повідомлень про космічні зарплати керівників і членів наглядових рад великих державних монополій у соцмережах розгорілася дискусія щодо принципів і рівня оплати державних чиновників. Спусковим гачком стало повідомлення про річні премії в Міністерстві культури вищому керівництву в межах 2 мільйонів гривень.

Одні справедливо стверджують, що рівень зарплат вищих державних чиновників повинен конкурувати з приватним сектором і навіть перевищувати його. І це має максимально убезпечити країну від корупції та сприяти успішному розв'язанню державних проблем. Звучить досить логічно.

Але не менш логічно звучить і голос опонентів, котрі певні, що самі по собі високі зарплати ще не гарантія високого рівня професіоналізму і досягнення потрібних країні результатів.

І хто може дати гарантію, що той чи інший міністр або інший держчиновник, отримуючи високу зарплату від держави, не вирішить, що він вартий більшого, і не братиме гроші в конвертах чи портфелях, тобто не стане затятим корупціонером?

Зрозуміло, що це дуже умоглядні й надто абстрактні запитання, на які немає вичерпної відповіді, бо залежить все це від багатьох факторів. В одній із найбідніших країн Європи – Україні – це взагалі питання, здається, нерозв'язне.

Точніше поки розв'язане воно ще на рівні старого радянського анекдоту, коли один мудрий чоловік приходить найматися завскладом. Йому пояснюють, де і що лежить і як його треба охороняти й зберігати. А в кінці сутужно додають, мовляв, роботи тут чимало, але зарплата зовсім мала. На що наш претендент на важливу в країні посаду щиро й відверто дивується: тут ще й зарплату платять?

Отже, давайте прагматичніше подивимося на справу. Наші нові міністри працюють на своїх постах лише кілька місяців. І в них справді досить невисокі зарплати, порівнюючи з менеджерами успішних приватних підприємств. Ключове слово – успішних. І ці менеджери не тільки мають високі зарплати, а й річні премії отримують досить високі.

А що конкретно успішного зробили наші нові державні управлінці, щоб призначати собі астрономічні премії за підсумками року? Не будемо надто категоричними – може, й зробили, але ми про це не знаємо. Принаймні, це практично жодним чином не позначилося на житті переважної маси людей.

Тоді, будь ласка, поясніть країні, більше половини жителів якої живе за межею бідності, за що ви себе так високо оцінили впродовж цих 3-4 місяців вашої роботи?

Читайте також:

Високі зарплати для чиновників допомагають боротися з корупцією. Справді?

Розмір зарплат чиновників і корупція. Чи існує пряма залежність?

Керівники Мінкульту отримали "під ялинку" сотні тисяч зарплати

Кабмін встановив нові зарплати для топ-чиновників – нардеп

Гаразд, не будемо надто суворі до наших міністрів, переважна більшість із яких ніколи не працювала в державному секторі, ніколи не мала такого обсягу й масштабу завдань. І досі мислить вузько комерційними категоріями. До того ж, може, вони надто багато зусиль витратили на з'ясування для себе цих завдань і елементарних обов'язків. І їм нині вкрай необхідно якось поповнити сили, щоб згодом країну робити щасливою і багатою…

Але невже аж так багато сил витратили? І особливо в галузі культури?

Та облишмо недоречний сарказм і спробуємо все ж задуматися й зайнятися невдячною, але все ж необхідною справою – винагородою за працю слуг народу.

То скільки ми їм маємо платити? 50, 100, 200, 300 тисяч гривень щомісяця? Чи, може, мільйон, як натякають хлопці з "Нафтогазу"? Тут фантазії скрізь різняться. "Укрзалізниця", виявляється, лише членам наглядової ради щомісяця платить більше півмільйона гривень. І робота ж така, що ні за що не відповідаєш…

Гадаєте, що при таких зарплатах керівництва ця шановна державна монополія вилізе колись із такого занедбаного стану?

Та попри справедливість постановки питання про захмарні апетити українських чиновників, які досі не підтверджені їхньою ефективністю як управлінців, в суперечках про обсяг їхніх винагород забувається найголовніше – морально-етична складова.

Взагалі на роботу міністрів, народних депутатів, керівників великих державних установ ідуть не за грошима і не за тим, щоб розбагатіти. Хоч у нас досі саме так і виходило, коли нині найбагатшими людьми в країні є прокурори, судді, керівники силових і контролюючих відомств, найвищі державні чиновники.

Це ніде не зафіксовано і про це не знають тільки в Офісі генпрокурора, в НАБУ, в САП, в НАЗК, в СБУ. Але про це добре знає народ, і тому так болюче сприймає інформацію про мільйонні премії й багатосоттисячні зарплати. І цьому немає ради.

Як здолати цю фатальну обставину, що люди, які мають розв'язувати глобальні державні завдання мають отримувати за це абсолютно легальну високу зарплату?

Може, треба спочатку показати результати своєї діяльності, успішно розв'язуючи державні завдання і тільки після цього розраховувати на високу винагороду? Хоч, здавалося б, найбільші грошові винагороди не йдуть у порівняння з моральним задоволенням від добре виконаної для країни роботи й іміджевими здобутками, зафіксованими в резюме.

Тому, видається, ця дискусія під умовною назвою "скільки коштує міністр", викликана надто високою самооцінкою і високими зарплатними апетитами щойно покликаних до державної служби людей, є трохи штучною.

Дайте спершу результати, хлопці, покажіть на що ви здатні, а потім уже поговоримо про зарплати.

Читайте також: 

Як правильно скласти запит про зарплату посадовця?

Кабмін оприлюднив зарплати урядовців, найвища – в Авакова

Премії і зарплати: скільки мають отримувати чиновники

І ви не забули, що в країнах уже зі сталою управлінською системою зарплати менеджерів найвищого ешелону лише на порядок переважають зарплати найнижчої ланки?

Тому попрацюйте спочатку в тому напрямку, щоб підняти зарплати ваших підлеглих, які й зараз дуже відрізняються від ваших. Досягніть реальних і відчутних для країни результатів, а потім уже ставте питання і про свою винагороду. І це буде справедливо.

Мізерні зарплати державних службовців на рівні відділів і управлінь – ось де справжня проблема, котру найперше слід було б розв'язати.

Без ефективної роботи найнижчої управлінської ланки ніколи не буде добрих результатів у вищої. Це – аксіома.

Робота молодих, як правило, співробітників, які у більшості випадків прийшли на державну службу з найкращих міркувань і з найкращими намірами, має передбачати достойну винагороду. Але досі ніби навмисно так організована їхня робота і оплата праці, щоб їм не вистачало здебільшого на найелементарніші витрати. Тому, здобувши такі-сякі знання, найкращі з них підуть у приватний сектор, де нині вже можна заробити на себе і свою сім'ю.

Тож не варто кивати на приватний сектор і прагнути з ним рівнятися. Багатими в державному управлінні не стають (крім, звичайно, керівників "Нафтогазу"). Почніть, шановні міністри й депутати з великими начальниками, все-таки з самого низу налагоджувати життя і достойну оплату ваших співробітників. І вам воздасться.

В іншому варіанті, який досі використовувався й добряче себе дискредитував, вами рано чи пізно займуться контролюючі органи, яких в країні нині чи не більше, ніж у всій Європі разом узятій. Колись ці органи таки мають запрацювати на вашу голову. Чи не так?

Віктор Мороз, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.