5 провалившихся обещаний Зеленского

Минув рік з моменту, коли Володимир Зеленський оголосив про бажання змінювати країну, заявивши, що балотуватиметься у президенти.

Передвиборча кампанія, а згодом і офіційна програма, містили багато раціональних і бажаних пропозицій для бізнесу і простих громадян.

Утім, значна їх кількість сьогодні або кинуті посеред дороги на рівні ідеї, або втілюються надто кволо, або взагалі забуті.

Їх реалізація у 2020 році – теж під великим питанням.

Скасування недоторканності

У своїх передвиборчих обіцянках Володимир Зеленський приділив особливу увагу питанню скасування недоторканності не лише народних депутатів, але й президента. А також формальному врегулюванню процедури імпічменту.

З 1 січня 2020 року в Україні більше не діє депутатська недоторканність. Монополія на відкриття кримінальних проваджень переходить до генерального прокурора. А народні обранці фактично перетворюються на політичних заручників правлячої партії чи групи осіб.

Позитивним моментом можна назвати залишений нардепам індемнітет – неможливість переслідувати їх саме за професійну діяльність. За відсутності цієї норми на нас цілком могли б чекати надумані "перевищення повноважень" або "зловживання" при голосуванні на профільних комітетах, якщо ті чи інші ініціативи були б невигідні певній фінансово-промисловій групі.

Разом з тим, "професійною діяльністю" депутата, на яку розповсюджується недоторканність, не є "вирішення питань" при "протягуванні" певних законопроєктів поза процедурою, чітко визначеною регламентом. І тут у Офісу генпрокурора відкриваються "широкі можливості".

Щодо закону про імпічмент президента – то це якраз той випадок, коли первісну ідею перевернуто з ніг на голову і замість спростити процедуру її зробили ще більш нереальною. Приправивши такою екзотикою як письмове вибачення голови Верховної Ради перед президентом у разі "невдалої спроби" та іншими "дивовижами".

У питанні скасування недоторканності президента ніхто не наближався навіть до концепції законопроєкту.

Зменшення тиску на бізнес

Ще одна не менш важлива обіцянка – створення умов для нормальної роботи бізнесу, передусім – за рахунок зменшення тиску з боку правоохоронців. Окремим рядком у програмі Зеленського було записано, що СБУ позбудеться своїх "економічних" повноважень.

Проте поки що в цьому напрямку зроблено лише кілька "штрих-пунктирних" кроків.

Позбавлення СБУ права розслідувати економічні злочини нібито записано у новому законопроєкті про службу, який розробила сама служба і нібито подала в Офіс президента ще у жовтні. Потім його "завернули" через невідповідність стандартам НАТО і коли з'явиться наступна ітерація – невідомо, бо турборежим до реформи спецслужби вирішили не застосовувати.

На практиці СБУ активно демонструє як українському бізнесу, так і іноземним інвесторам, що економічні злочини для неї все ще в пріоритеті: закриття нелегальних казино, нелегальні заправки, контрафактні товари – поки на чільному місці навіть у зведеннях службістів. Не кажучи вже про численні "маски-шоу" на місцях, які до національних стрічок новин не доходять.

Замість реальної відповідальності силовиків за тиск на підприємців, уряд створив чергову Комісію із захисту бізнесу, фактично розписавшись у власній неспроможності контролювати ситуацію наявними силами.

Нульова декларація і податкова амністія

Виведення з тіні багатомільярдних капіталів задля поліпшення економічної ситуації в країні, сплативши всього 5% разового податку. Одна з найгучніших обіцянок Зеленського застрягла на рівні законопроєкту у профільному комітеті парламенту.

Відповідні надходження не закладені й у бюджеті на 2020 рік. Хоча своїм виборцям нинішній президент обіцяв, що виручені від такої "податкової амністії" кошти підуть на "зменшення тарифного навантаження на малозабезпечених". Як відомо, для цього було знайдено інші ресурси.

Навіть якщо "нульову декларацію" для заможних фізосіб та бізнесу буде запроваджено в найближчі місяці, скористатися її перевагами можна буде не раніше квітня 2021 року.

У масштабах українських реалій це означає, що більш-менш дієвий механізм, який міг би пожвавити економічну активність і хоча б трохи пом'якшити стосунки податкових органів і "сірих" декларантів, знову відкладено на невизначений термін.

Ініціативи "на підтримку" бізнесу

Замість "простих і зрозумілих податків", які обіцяв Зеленський у передвиборчій програмі, а також обіцяного податку на виведений капітал замість податку на прибуток, бізнес отримав чергову хвилю "ідей з покращення" для малого підприємництва, ініціативи з додаткового оподаткування ІТ-сектора, збільшення рентних платежів тощо.

Податкова оптимізація великого бізнесу нікуди не ділась, а про полегшення податкового тиску на малих і середніх підприємців уже всі забули.

Розмови про "повне викорінення" рейдерства з ухваленням відповідного закону поки що теж здаються димовою завісою.

Попри створення окремого Офісу протидії рейдерству та регулярні звіти про блокування "чорних реєстраторів" явище саме по собі нікуди не зникло.

Просто послуги "інфраструктури" стали дорожчими, "супровід" з боку правоохоронців – вибірковішим, а схеми з виведення активів – багатоходовішими.

Одна з причин такого стану справ – фактична безкарність виконавців і організаторів рейдерських захоплень. Відповідно до даних судової статистики, за 2018-2019 роки за "рейдерськими" статтями Кримінального кодексу засуджено аж одну особу.

"Активізація" боротьби з корупцією

На цьому фронті одразу кілька провалів.

По-перше, популістична обіцянка про позбавлення підозрюваних у корупції права виходити під заставу так і не втілилась в українському законодавстві, хоча, швидше за все, буде висіти над "корупціонерами" "дамокловим мечем" усю каденцію Зеленського.

По-друге, "тріумфальне" повернення до Кримінального кодексу статті про незаконне збагачення відбулося у дуже "куцому" вигляді порівняно з тим, що президент обіцяв своєму електоратові.

Тоді ще кандидат заявляв, що у корупціонерів конфісковуватимуть майно та довічно заборонятимуть обіймати державні посади.

Натомість у результаті стаття 368-5 ККУ взагалі не містить норми про конфіскацію як окреме покарання (тільки "незаконно нажитої" частини), а заборона працювати чиновником діє всього лише три роки (для порівняння, "люстровані" громадяни отримали таку заборону на 10 років).

Попри набуття чинності закону про викривачів "інфраструктура" для цього не готова (це відповідальність уряду та парламенту, де у президента більшість).

Те ж саме стосується внесення змін до бюджету 2020 року, куди повинні бути закладені витрати на викривачів. Ніяких орієнтирів за сумою ніхто не озвучував, оцінити її об'єктивно буде неможливо. А ризик того, що закладати будуть фінансування під конкретні "викриття" – величезний.

Також лишилась низка невирішених питань. Наприклад, як боротися з хибними "викриттями" (по-простому – наклепом), як відсікати "інсайдерів", які знають ту чи іншу інформацію про великий корупційний злочин, що стала їм відома у зв'язку зі своїм службовим обов'язком?

Що точно можна сказати, то це те, що шанси "простих громадян" заробити на "доносах про корупцію" прагнуть до нуля. Гроші будуть платити тільки в разі, якщо розмір збитку за "викритим" злочином перевищує 10 млн грн. Хто може знати про злочини такого роду? Хіба тільки інсайдери, які хочуть здати начальника / партнера / конкурента чи по бізнесу, чи то з політичної доцільності.

Таким чином, солодка і яскрава обіцянка про легкий заробіток на корупціонерах може вилитися у масштабне розчарування.

Перелічені обіцянки – лише частина вагомих кроків, яких очікував виборець від президента і його команди. Стан їх виконання – доволі зрозумілий сигнал передусім для бізнесу й активних громадян, що прогнозувати подальші кроки у внутрішній політиці Володимира Зеленського все ще надто складно.

А це означає, що про активний притік інвестицій та відповідне зростання добробуту громадян в найближчій перспективі не йдеться.

Анатолій Яровий, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.