Безопасная реинтеграция вместо механического склеивания территорий. Домашнее задание для Украины после Нормандии

Зустріч "нормандської четвірки" у Парижі не наблизила нас до миру, але й не віддалила від нього. Місяці, які передують наступному саміту, Україні варто використати по-максимуму для безпечної реінтеграції, незважаючи на зовнішні обставини.

Баланс ризиків та можливостей за підсумками Нормандії точно "виміряний" експертами та політиками. Втім, майже кожен пункт домовленостей та вимог уже в найближчій перспективі може стати як "зрадою", так і "перемогою".

Отже, позитиви, безперечно, є, але наразі – лише умовні.

Ключі від миру

Ті позиції, за якими все ж таки довелося дійти згоди, можуть опосередковано сприяти подальшому врегулюванню конфлікту. Наприклад, відведення військ ще на трьох ділянках дозволить знизити кількість жертв від снайперського вогню й може слугувати деескалації протистояння.

З іншого боку, досі немає механізму політичного та інформаційного супроводження цього процесу, що могло би суттєво знизити страхи та побоювання всередині суспільства, яке, не володіючи інформацією про безпекові деталі та спостерігаючи повідомлення з фронту, електризується.

Проте, якщо взяти ширший контекст, виявиться, що ані розведення, ані припинення вогню, ані обмін полоненими насправді не зачіпають причин російсько-української війни. Відповідно, ці фактори й не мають прямого впливу на завершення конфлікту. Це, до речі, відобразило комюніке – воно стосувалося переважно другорядних питань.

Про найважливіше президенту Володимиру Зеленському вдалося сказати лише на підсумковій пресконференції. На ній він унаочнив "червоні лінії", за межі яких Україна не вийде під час переговорного процесу. А також актуалізував повернення Криму.

Українська влада чітко визначила свій політико-дипломатичний контур урегулювання ситуації на Донбасі. Зокрема, піднявши питання контролю над кордоном та місцевих виборів в ОРДЛО.

Не дивно, що саме по ним Росія не погодилася на жоден компроміс.

Для України вибори є не самоціллю, а лише одним з інструментів реінтеграції. Для Москви все навпаки – механічне склеювання територій, без справжньої реінтеграції, фактично приховує дезінтеграційні наміри. Й вибори мали б легалізувати це.

Те ж саме стосується решти проблем – статусу, роззброєння, паспортизації, амністії…

Досвід останніх п'яти років демонструє, що Росія буде максимально розхитувати "політичний стілець" під Зеленським і використовувати пункти домовленостей для вивертання рук та нав'язування власних політичних вимог.

Чи означає це, що "ключі від миру", рівно як і "ключі від війни", знаходяться в Кремлі? І так, і ні.

Оскільки для того, щоб майбутня реінтеграція тимчасово окупованих територій виявилася дійсно безпечною, Україна має діяти на випередження, не обмежуючи свою активність виключно політико-дипломатичним треком.

Читайте також:

Питання Донбасу: орієнтири для нової влади

Збереження зв'язків та підтримка переселенців: як українці бачать реінтеграцію Донбасу

Пропаганда vs діалог: що не так з інформаційною реінтеграцією Донбасу

Безпечна реінтеграція Донбасу: як знову навчитися довіряти один одному?

Як ми бачимо, Росія здійснює односторонні кроки з підриву засад стійкого врегулювання. З нещодавніх прикладів – "розширення" кордонів самопроголошених "ДНР-ЛНР" на всю територію Донецької та Луганської областей, наполягання офіційної Москви на узгодженні статусу тимчасово окупованих територій з так званим "керівництвом" псевдореспублік, добровільно-примусова паспортизація…

Наша відповідь – також в односторонньому порядку посилювати власну спроможність та інтегрованість країни. Звільнені території мають стати "магнітом" для тимчасово окупованих й у такий спосіб пригальмовувати дезінтеграційні процеси, інспіровані Росією. Якщо в нас "не працює" одне колесо, перерозподіл тяги на інші три допоможе зрушити з місця.

Що може зробити Україна

Спектр можливих заходів дуже широкий.

1. Кооперація між громадами на Сході. Успішні об'єднання "поверх" адміністративних кордонів можуть стати центром тяжіння як для районів поблизу лінії дотику, так і – згодом – для ОРДЛО.
2. Залучення громадськості та саморегульованість. Аж до часткового заміщення певних функцій місцевої влади сектором громадських ініціатив із тих, які проявили свою ефективність.
3. Взаємодія з окупованими територіями за принципами клітинної мембрани замість "глухих" стін та "сліпих" блокад. Все, що є корисним та посилює нас – пропускаємо, що ні – беззастережно блокуємо.
4. Система територіальної та цивільної оборони для зменшення вразливості суспільства перед існуючими викликами й посилення згуртованості. Обізнані громадяни, які знають, чим можуть зарадити небезпечній ситуації – це щеплення проти безпорадності.
5. Культурна політика. Програма мобільності школярів, згідно з якою вже в цьому році діти з різних регіонів будуть подорожувати Україною державним коштом, здатна зробити для інтеграції країни та реінтеграції тимчасово окупованих територій більше, ніж уповання на черговий раунд Нормандських перемовин.

Ми вже добре знаємо, що таке капітуляція і де "червоні лінії" неприпустимого.

Тепер треба окреслити "зелені лінії" необхідного та дати власне визначення миру і перемозі. Саме власне, замість вкинутого ззовні.

Олег Саакян, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.