Зе!прогноз. Чего еще ждать в 2020 году с Зеленским?

Під шампанське із петардами став історією 2019 рік. Життя продовжується.

Досвід показує, що жити в Україні складно. Але не нудно, це точно. І завжди хочеться заглянути за небокрай: а що там? Що нас чекає?

Визначимося: що відбулося, як є і що за обрієм?

Що відбулося у 2019 році?

У 2019 році у нас відбувся великий соціальний експеримент, співставний із експериментом 1917 року в Росії. Такий же величний. І, дай Боже, щоб не такий трагічний.

Тоді популісти зманіпулювали людьми, зробивши популярною тезу, що рівність у світі можлива і необхідна. І що кухарка теж може управляти державою.

Прилетіло усім народам, які оточували Росію. Україні – найбільше.

Ми пережили наслідки. І тут, знову торжество популізму.

У 2019 році одночасно було використано дві комплексні методики:

• Демонізація, вульгаризація (множення на нуль рейтингів) попередньої влади (команди Порошенка і всього, що з цією командою пов'язано);
• Одночасна сакралізація Зеленського і його проєкту "Слуги народу".

Читайте: Порошенко vs Зеленський. Хто кого? (онлайн)

Основним інструментом було використання стьобу, одночасного висміювання і залякування народу продовженням "бєспрєдєла".

Змінилася роль соціології. Вона стала інструментом політики. З одного боку публікація рейтингів сама по собі відігравала роль на етапі "створення кумира", створюючи своєрідний сніжний ком.

З іншого, будь-які картинки "про політику" замість власне політики тестуються у фокус-групах і лише потім випускаються в маси.

Тепер наочно продемонстровано, що новітні технології можуть значно більше, ніж думалося раніше.

Ріст популізму в епоху пост правди – це феномен світовий. Але в Україні він досяг хрестоматійності. Це гротеск в політиці, якщо хочете. Це поле для сотень дисертацій по всьому світу. І можлива трагедія для українського народу.

Знати про це – значить планувати якісь дії адекватної частини суспільства з оптимізації негативних наслідків.

Що маємо?

Середньої руки комік має абсолютну владу в країні. З травня Зеленський має президентські повноваження. А з вересня – фактично королівські повноваження.

Він контролює не лише парламентську більшість і уряд. Він контролює усі силові структури. Прокуратуру, про що він навіть зізнався Трампу. І судову систему, про що усім стало ясно, коли суди по свистку змінювали запобіжні заходи злочинцям задля обміну.

Але є але.

Україна – не світовий лідер. Вона залежна від сильних гравців в Україні та за її межами. І ми маємо президента, залежного від зовнішніх і внутрішніх чинників.

Президент, вочевидь, некомпетентний. Він, звичайно, приймає рішення. Але хтось ці рішення прораховує і готує на підпис. Президента ведуть.

Але насамперед наш президент має хворобливу залежність. Він лайко- й апдодисментозалежний. І тому часто державна доцільність має для нього вторинне значення. Головне – не як краще для держави. Головне – щоб плескали.

Усі дії тестуються, як у "КВНі". Зайде жарт чи ні? Тому встановлюється взаємозалежність між головним актором, рештою трупи і глядацьким залом, де основний критерій оцінки – бурхливість оплесків.

Тому ми маємо важливий внутрішній чинник: уся команда налаштована на збирання оплесків. А значить, на проєкти, що мають швидкий ефект у короткостроковій перспективі: все тут і зараз. Усе до антракту. Стратегічне і довгострокове – на потім.

Тому, наприклад, "швидкі допомоги" від Ахметова потрібні тут і зараз, для конкретного відосика. А те, що за це йому дали ввести своїх людей до АМКУ і у довгостроковій перспективі від цього Україна програє – то таке. Потім розберемося.

Внутрішні чинники

1. Перший внутрішній чинник, який формує порядок денний – це команда, орієнтована на політичний концерт, а не на розвиток.
2. Ще одним внутрішнім чинником є наявність п'ятої колони в Україні. Електоральні можливості пропутінської шобли обмежені. Але фінансові (та інформаційні) – обмежені тільки можливостями освоєння.
3. Нарешті третім чинником є наявність олігархічного тріумвірату. Від початку ресурс Зеленського як бренду доповнювався фінансовими і, головне, медійними ресурсами Коломойського та Пінчука. Зараз до цього пулу фактично увійшов і Ахметов.
4. Четвертим внутрішнім чинником є громадянське суспільство. Порівняно малочисельне але пасіонарне. Дезорієнтоване, безлідерське (що і добре, і погано), слабо структуроване. Від радикального до поміркованого. З різним баченням розвитку (особливо стосовно земельних питань та основних реформ).

Але історія вчить, що нехтування цим чинником виходить боком.

Зовнішні фактори

Зовнішніми факторами, які впливають на долю України є колективний Захід і путінська Росія.

Колективний Захід нагадує футбольну команду без тренера. Наче усі грають за правилами, але дехто грубо, дехто відпасовує противнику, дехто – за принципом "хто далі б'є, той краще грає".

До нового президента більшість гравців ставляться стримано, з подивом типу "а що це таке?" і трішки зверхньо. Як у компанії випускників університету – до ПТУшника.

Росія ставиться до будь-якої української влади зверхньо. А тут іще маємо той фактор, коли Путін пам'ятає, як він сидів у халаті у бані, а Володя його розважав. І та сцена завжди буде у його єхидній посмішці.

Що нас чекає?

Основні події року нас доженуть вже скоро.

Власне, ми живемо у світі, де калейдоскоп подій розкручується шалено. Ми щойно побачили своєрідного "чорного лебедя". Мається на увазі ірано-оманський інцидент.

Коли і звідки прилетить наступний – важко сказати. Тим більше, що в Україні усе таємне стає явним. Тому що зливати інформацію будуть усі групи впливу. У тому числі і найближче оточення президента.

Земля.

Голосування по землі відніме електоральні бали у Зеленського. Навколо цього може бути конфлікт і намагання розхитати ситуацію. Але пасіонарна частина суспільства на протести не вийде, бо в більшості налаштована за реформу. Тому уся пара буде на кухнях.

Фактор Коломойського.

Вже до весни ми матимемо рішення стосовно "ПриватБанку". У березні нам потрібно робити перші великі боргові виплати. А всього нам потрібно у 2020 році віддати понад 430 мільярдів. Без МВФ це боляче.

Наступну програму нам пообіцяли. Але гроші будуть лише тоді, коли Зеленський вирішить проблему Коломойського.

Мало того, усі слідкуватимуть за тим, щоб Ігорю Валерійовичу не дали компенсацію іншими ресурсами.

Тому, як уже писалося, конфлікт між тріумвірами неминучий. І тут багато можливих варіантів розвитку подій.

Якщо буде конфлікт, скільки депутатів відколеться в групу Дубінського? Як буде розвиватися конфлікт в медійному полі? Чи підкажуть Зеленському віджимати у Коломойського медіаімперію 1+1? Як у конфлікті поведе себе Аваков?

Як не крути, але і тут можливі для Зеленського електоральні втрати. І як він себе проявить у конфлікті, так його і будуть сприймати дорослі гравці. І це все ми побачимо вже скоро.

Децентралізація.

Випробуванням буде і голосування за зміни до Конституції із введенням інституту префектів. Проте у команди Зеленського є і запасний варіант.

Вже в березні буде проголосовано закон, який наділить уряд повноваженнями створення карти громад та внесення до парламенту пропозицій по створенню великих округів (районів). Вже до кінця весни ми знатимемо, по якому адміністративно- територіальному устрою пройдуть жовтневі вибори.

Медична реформа.

З 1 квітня почнеться другий етап медичної реформи. Цю реформу дружно саботували від початку і дотепер. Реформа не готова. Багато сил хотіли б її відіграти назад. Якщо її не відтермінують у часі, це буде великим випробуванням для Зе!команди.

Місцеві вибори.

І звичайно, випробуванням стануть вибори до місцевих рад.

Багато хто говорить, що останні вибори в ОТГ показали слабкі електоральні можливості "Слуг народу". Це не зовсім так. Просто чим менша громада, тим більше люди знають один одного. І тому включається фактор особистої компліментарності. Люди голосують за Петра чи Свирида, а не за бренди.

Але, чим більша громада і менша особиста прив'язаність, тим більшу роль гратиме бренд. Тому основне питання року: коли і на скільки просяде рейтинг Зеленського. За очікуваннями, вже до місцевих виборів рейтинг президента зменшиться до 30-33% – його рівня у першому турі. Рейтинг "слуг" буде ще на 7-10% нижчим.

А під'їдати впалі "електоральні бали" будуть передовсім купа місцевих проєктів типу "Наш край", "Рідне місто" та інші бренди-франшизи.

Громадянське суспільство.

Ну, і треба знати, що протягом всього року буде тихий наступ на громадянське суспільство. Через дискредитацію ветеранів, волонтерів, антикорупціонерів.

Будуть намагання віджимання ЗМІ або створення їм проблем. Принцип простий: проблем не буде лише у тих, хто лояльний до Зеленського.

Росія.

І нарешті, ми завжди маємо пам'ятати: як тільки у держави Україна щось почне виходити в економіці, гуманітарній політиці чи суспільному примиренні, нам прилітатиме від Росії якийсь конфлікт.

Путін не спиниться ніколи, поки не посіє у нас хаос, зневіру, внутрішні конфлікти. Просто вампіри є. І нам з цим жити. І цей рік. І далі.

Віктор Бобиренко, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.