Экспансия: Чего не хватает украинской культурной политике?

Україна має переосмислити пріоритети в культурній стратегії та перейти від оборони до наступу: почати поширювати ідеї свободи, боротьби та творчого пошуку, що базуються на власному наративі.

"У 21 столітті культура є владою". Так сказала колишній корейський президент Пак Кин Хє. Політик неоднозначний, як і її батько, відомий реформатор Пак Чон Хі. Проте цим словам можна довіряти, адже за часи її правління стався новий виток так званої "Корейської хвилі". 

Корейська культура тепер захоплює світ. Якщо у вас є знайомі підлітки, запитайте, чи знають вони, що таке K-pop? Якщо не маєте, зайдіть на Youtube і здивуйтеся, як ви відстали від життя. 

Естетично вам може не подобатися ані корейська музика, ані корейські телесеріали, ані будь-який інший культурний продукт. Проте не бачити очевидні переваги, які несе за собою світова культурна експансія Кореї, неможливо. 

Разом з продажем культурного продукту зростає продаж інших корейських товарів. Наскільки значні цифри генерує корейська культура? Підрахували, що у 2018 році культова корейська група BTS за рік принесла Кореї орієнтовну суму 3,54 мільярда доларів. 

Одна група. За один рік. Це назвали "ефектом BTS". 

Що важливо, внесок держави у цей успіх значний. Південна Корея навіть допомагає організовувати концерти k-pop групам за кордоном. 

Крім суто комерційного успіху, є й вагоміші результати. Зростає також ідейна роль Південної Кореї у світі, а особливо в Азії. Вивчення корейської мови, історії та культури стрімко популяризується, а також росте позитивне ставлення до Кореї у країнах усього світу і серед наших з вами дітей. 

Це відбувається так активно і нахабно, що Китай уже називає це культурною експансією. 

За приблизними підрахунками, у 2018 році культова корейська група BTS за рік принесла Кореї близько 3,54 мільярда доларів

Всі ілюстрації надані автором

Культура – це влада.

Що заважає Україні повторити цей успіх?

Всі ж пам'ятають про те, що українці – найспівучіша нація? Культурний дипломат і ексдиректор Польського Інституту в Україні та США Єжи Онух влучно зазначає: "культурна дипломатія – це продаж іміджу країни засобами культури". 

Варто додати, що не лише іміджу, а й певного наративу, метафори того, якою є наша держава, насамперед для самих себе, а потім і для світу. 

Панівними наразі я бачу три варіанти наративу, з якими Україна зараз виходить на світовий культурний ринок: 

1. країна бідності, корупції, війни та журби; 
2. країна, що хоче здаватися нормальною, європейською; 
3. країна пострадянського трешу та екзотики. 

Один із наративів, з яким виходить Україна на міжнародний ринок: Україна як країна бідності, корупції, війни та журби

У той самий час, протестувальники в Гонконзі розписують свої каски україномовними гаслами, в Польщі політики використовують поняття "Революція Гідності", а японці активно використовують символіку Збройних сил України.

Це лише з того, що лежить на поверхні. 

Україна може продукувати якісний та актуальний наратив. 

Нам навіть не потрібно нічого вигадувати.

Українська культурна стратегія має базуватися на кількох тезах: 

• Україна – це свобода;
• Україна – це боротьба;
• Україна – це пошук нового;
• Україна пам'ятає про своїх. 

Ми успішно протистоїмо основному ворогу свободи у сучасному світі – "русскому миру", ідея якого заперечує свободу як таку. 

Україна демонструє себе в усіх сферах: державний устрій, суспільство, церква, культура, мистецтво, історія, тваринництво. 

Усі, хто підтримує Україну, підтримують свободу, пошук і творчість. 

Неактуального Че Гевару на постерах мають змінити українські військові, Манделу – Сенцов, а новий Делакруа має намалювати на барикадах Україну. 

Країна, історія якої творилася через освоєння степу, може дати старій Європі новий героїчний міф та лицарський етос, а отже нових поетів і відповіді на світоглядну кризу, що панує у західному світі. 

Та і всередині країни теж. Від імпорту культури до експорту. Від оборони до наступу. Перетворимо культурне поле Європи на наше Дике поле!

Україна – носій свободи. Важливо показати як своїм громадянам, українській діаспорі, так і всьому світу, що держава пам'ятає про своїх і поважає усіх причетних до неї. Особливо про тих, хто постраждав від несвободи. 

Нам важливо займатися поверненням в культурне та соціальне поле людей тих регіонів, що піддавалися імперській політиці асиміляції, зокрема Кубані.

Це важливо як з практичної точки зору, так і з символічної. 

Культура генерує цінності. Як матеріальні, так і нематеріальні. 

Культура будується на символах. Тому нам важливо боротися за те, щоб нащадки українців мали можливість стати громадянами України, а трибунал над кремлівськими злочинцями пройшов у Краснодарі. 

Нам потрібно написати наратив нової України та вийти за рамки зашореності та хуторянства

Отже, чого бракує українській культурній політиці:

• мислити в категоріях поширення свого наративу та експорту власного культурного продукту, що є важливим як з матеріальної, так і з ідейної точки зору;
• сформувати актуальний і сміливий образ України як нового генератора і захисника сенсів;
• боротися за повернення у власне культурне та соціальне поле українців, що опинилися за межами України в різні історичні періоди. 

Це базові речі, від яких ми відштовхуємося. 

Яким може бути перший крок в практичній розробці культурної стратегії? Я б назвав його дещо парадоксальним. 

Нам потрібно зробити те, що ми уже робили понад сто років тому. А саме вийти за рамки зашореності та хуторянства. Написати наратив нової України.

Прийняти власну роль у сучасному світі.

І нарешті почати робити те, для чого ми були створені – культурну експансію. 

У новій українській культурній стратегії можна прописати такий індикатор успішності: корейські підлітки масово слухають ukr-pop.

Олексій Гончаренко, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.