Без предательства и Медведчука: почему сам факт нормандской встречи не менее важен, чем достигнутые договоренности

Нормандська зустріч принесла декілька важливих для України результатів. Але найголовніший – сам факт її проведення

У світі є речі, які мають символічне, а не практичне значення. Вони важливі вже самим фактом свого існування. Не суттєво, з якої тканини пошитий державний прапор і з якої породи дерева зроблено його флагшток. Важливо, що прапор майорить над містом.

На нормандській зустрічі було ухвалено декілька доленосних рішень. Але головний результат – сам факт її проведення.

Це без перебільшення історичний момент для України. Після трьох років у стані "ані миру, ані війни" ми нарешті зрушили з мертвої точки на шляху до вирішення конфлікту. Саме вирішення, а не капітуляції, як казали наші політичні опоненти.

Ангела Меркель і Еммануель Макрон не приховували, що відновлення довіри до нормандського формату – заслуга саме президента Зеленського. Вони розмовляли з ним на рівних.

Володимир Зеленський остаточно затвердив себе як лідер європейської держави та повноцінний учасник геополітичних процесів. Навіть противники припинили жартувати про його минуле в шоу-бізнесі.

Зеленський, як це не дивно, виявився кращим дипломатом, ніж Порошенко – професійний дипломат за освітою і досвідом. Мінські домовленості, які уклав Порошенко, сьогодні зв'язують Україну по руках і ногах. Тому що саме в них записано про український контроль над кордоном, який відновлюється лише після виборів в ОРДЛО.

Президент України запропонував внести зміни до Мінських угод. І чомусь єдиним, хто захищав на цій зустрічі чинну редакцію документу, був пан Путін. Навіть Меркель, яку не можна звинуватити в звичці переглядати домовленості, зазначила, що пропозиції Зеленського треба взяти до уваги, і Мінські угоди мають бути "більш гнучкими".

У Парижі згадували і про Крим. Знову ж таки: практичних кроків щодо деокупації півострова не відбулося. Але важливий сам факт того, що Путін почув фразу "Крим – це Україна". Нагадайте, коли таку фразу востаннє казали йому прямо в обличчя?

Залишився поза увагою ще один цікавий факт. Нормандська зустріч відбулася без допомоги Віктора Медведчука та його політичної сили. Зеленський показав, що кум Путіна не має монополії на слово "мир", а просуватися до вирішення конфлікту можна з патріотичних, проукраїнських позицій. Виявилося, що без посередництва Медведчука можна просуватися до миру так само, як і звільняти полонених та повертати кораблі.

Усі ці факти – такі ж символи сучасної України, як і державний прапор. Зараз він встановлений в Парижі серед прапорів європейських країн-партнерів. Але обов'язково майорітиме і над Донбасом – без триколорів по сусідству.

Втім, шлях українського прапору до Донбасу буде важким і триватиме не один рік. Сподіваюся, нам вдасться забезпечити розведення військ на трьох ділянках, як це вирішили учасники "Нормандії". Це має бути справжнє, а не формальне розведення. Воно підвищить довіру до нормандського формату і дасть можливість здійснити наступні кроки у березні 2020-го.

Так, ми рухаємося дуже повільно. Але давайте згадаємо, що минулі новорічні свята половина країни зустрічала у військовому стані під акомпанемент гучних політичних заяв, які аж ніяк не наближали її до миру. Та ще й розколювали український народ на "непримиримі" табори.

Володимир Зеленський почув кожного українця. І не перетнув жодної "червоної лінії". Об'єднання України – це і є найважливіша нормандська перемога президента.

Микита Потураєв, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.