Село асфальтированное: как превратить украинское село в европейское

Ви хотіли би жити в селі? Думаю, мало хто з містян відповість "так". Причини зрозумілі: відсутність роботи і грошей, багнюка замість доріг, а з розваг – хіба що горілка в сільському магазині.

А якщо це село не в Україні, а, скажімо, в Швейцарії, Данії чи Люксембурзі? Впевнений, переїхати туди ви готові вже сьогодні.

Особливо, якщо ви хоч раз бачили, як виглядають у цих країнах населені пункти на 1-2 тисячі мешканців. Ідеальний асфальт, охайні будиночки, великі супермаркети, транспорт за розкладом – тобто всі переваги великого міста без недоліків у вигляді заторів та шуму.

В Україні ще не було влади, яка би не обіцяла перетворити українське село на європейське. Дійсно: Україна і Євросоюз не знаходяться на різних планетах, то чому їм вдається, а нам – ні?

Але таки не вдавалося.

В середині 90-х по телевізору часто крутили рекламний ролик "Нас 52 мільйони". Ніхто не береться точно стверджувати, скільки нас сьогодні. За офіційними даними – 42 мільйони, за оцінками деяких експертів – 35.

Але є беззаперечний факт: українців стало набагато менше.

Найбільш гостро це відчувається в селах.

Кількість селян постійно зменшується, хоча офіційна статистика не повною мірою відображає цей процес.

За даними Держстату, 426 сіл зникли за останні 15 років, ще 369 стали безлюдними, але їх просто не зняли з державного обліку. 4 684 села, в яких станом на 2015 рік мешкало до 50 людей, перебувають на межі зникнення, а у 22 тисячах сіл проживає менше 1 тисячі осіб.

Життя в селах ніколи не було легким. Але протягом останніх десятиліть воно ставало все більш складним і безперспективним. Інфраструктура, створена за радянських часів, зношувалася або виявилася непридатною за нових реалій. Якість освіти та медичних послуг падала, не кажучи вже про перспективи влаштуватися на роботу.

Реакцією на занепад сіл стала трудова міграція. Економічно активне сільське населення України складає 5,6 млн осіб, з яких 2 млн – трудові мігранти. Якщо людина їде до міста в пошуках роботи, назад до села вона в більшості випадків не повертається.

Зараз в селах мешкає приблизно третина українців. На жаль, ця категорія населення набагато бідніша за містян, адже в Україні досі немає ринку землі – головного ресурсу, яким володіють селяни.

Мешканцям сіл недоступні елементарні послуги: розвинений громадський транспорт, гуртки для дітей, дозвілля для дорослих, якісна медицина, спортивна інфраструктура.

Але разом з тим в Україні є села, яким вдалося. В таких селах будуються сучасні підприємства, відкриваються спорткомплекси, люди сортують сміття та займаються сучасним мистецтвом. І вони – найкращий доказ того, що українські села мають шанс.

Наприклад, село Княгининок на Волині, історію успіху якого можна знайти у ЗМІ.

Секрет успіху криється в трьох літерах – ОТГ. Коли населення зменшується, одним із кроків для виживання є саме об'єднані територіальні громади.

З 2014 року в Україні триває процес децентралізації. Нею уже скористалися 4 542 громади, які утворили 992 ОТГ.

Втім, за п'ять років дії реформи об'єднані громади, які отримали владу і ресурси для вирішення своїх проблем, покривають менше половини території України, а мешкає в них лише 10,8 млн осіб.

Громади об'єднуються неефективно, бо не можуть вирішити місцеві суперечки, грають в політику чи згадують давні образи. В той час як населені пункти, які змогли об'єднатися, уже отримали перші результати.

Ми як партія влади мусимо діяти швидко і рішуче. Нам кажуть: не поспішайте, дайте ще п'ять-десять років на формування ОТГ. Але ми хочемо закінчити реформу в 2020 році. Інакше сіл стане ще менше.

За 5-10 років кращі управлінці з більшими ресурсами можуть навести більше ладу в себе на місцях. А державні програми будуть більш цільовими, бо кількість адміністративно-територіальних одиниць зменшиться удвадцятеро.

Ми розробили зміни до Конституції, які зроблять децентралізацію незворотною. Громади стануть базовими одиницями в новому адміністративному устрої і покриють 100% території України. Вони отримають владу і повноваження. Для цього їм передадуть майно, природні ресурси, місцеві податки і збори, частину загальнодержавних податків.

А головне – землю. Для прикладу, лише у 2018 році ОТГ отримали у комунальну власність майже 1,5 млн га земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів.

Після об'єднання сіл в потужну громаду з'явиться фінансова можливість без дотацій з Києва, області, району вирішувати власні проблеми. Щоб бути спроможною, така громада має нараховувати 2 тис. осіб. А краще – 5 тис., щоб за якийсь час не довелось об'єднуватись ще раз.

В них має бути 300 дітей – це дає змогу утримувати опорну школу, і громада матиме наступне покоління для життя.

Об'єднання дає можливість вирішити кадрову проблему. Сьогодні важко знайти 30 тисяч ефективних сільських голів. Після реформи знадобляться близько 1,5 тисячі очільників ОТГ. Це значно посилить конкуренцію і якість майбутніх управлінців.

Ці люди стануть основною владою в країні. Саме вони, я впевнений, скоротять соціально-економічний розрив між містом і селом, який в країнах-членах Євросоюзу майже непомітний. Бо громада для них – не точка на карті і не рядок статистичного звіту, а рідний дім.

Олександр Корнієнко, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.