"Перезагрузка отношений" с НАТО: почему сейчас?

Ще у 2015 році минулою владою під керівництвом Петра Порошенка була ухвалена амбітна мета – перехід України на стандарти НАТО до 2020 року. Але вже зараз, напередодні 2020 року, можна зробити висновки, що Україна досі не готова до такого важливого кроку.

Довгоочікуваний перехід до запланованого року не відбудеться. Але ж чому?

Холодна війна триває

Історія взаємовідносини між Україною і НАТО почалася ще в далекому 1992 році після отримання Україною незалежності.

Згідно зі статутними документами, головна ціль Північноатлантичного альянсу – це забезпечення незалежності та безпеки держав-членів цієї організації. Так, місія цілком позитивна і здавалося би, будь-яка країна повинна прагнути до Альянсу.

Але ж чому саме Росія – головна перепона для України на шляху до цього союзу? Згадаймо трохи історію.

На жаль, сучасна Росія – це пряма спадщина Радянського Союзу. І всі ми пам'ятаємо, що із середини 40х років і аж до початку 90х тривала конфронтація, "холодна війна" між СРСР та США.

У свою чергу, Північноатлантичний договір був підписаний саме у Вашингтоні за спільною ініціативою США та країн Європи. Тобто Росія як головний "спадкоємець" СРСР сприймає НАТО як агресивне "дітище" США, воєнно-політичне угрупування проти пострадянських країн. І, звичайно ж, Росія не допустить, щоби її територіальний сусід Україна була "завербована" цим "вкрай агресивним" та "небезпечним" НАТО.

Так, теоретично Україна була б і рада бути "завербованою" у такий спосіб, але на практиці це, на жаль, виявилося вкрай складним та довготривалим процесом.

Взаємовигідний союз

Справа в тому, що навіть до 2014 року рівень уразливості України перед Росією був вкрай високим. А початок бойових дій, відсутність військової стратегії, політичні маніпуляції з боку Росії – все це ще більше гнітило Україну та ставило перед вибором щодо зовнішньої підтримки від держав-членів НАТО.

Але навіть недосвідчена в політиці людина чудово розуміла, що на той момент різкий крок у сторону Альянсу – це бомба швидкої дії для України та "червоний прапор" для Росії, як бика-агресора. За вступом до НАТО неминуче прийшло би ще більше погіршення відносин з Росією та чергові акти ворожості, що могло би стати летальним для нашої країни. Тому й не було рішучих кроків з виконання цієъ місії.

Але зараз, через 5 років після початку російсько-української війни, наші громадяни налаштовані вкрай рішуче та здебільшого підтримують інтеграцію до Альянсу, усвідомлюючи всі ризики сьогоденного хиткого положення України у воєнній галузі.

І це може бути цілком взаємовигідний союз. Адже військовий досвід України в протистоянні з Росією вкрай корисний та цікавий для країн НАТО. Росія (а раніше СРСР) завжди являла собою ідеологічну та територіальну загрозу суверенітету інших держав. А перезапуск відносин України з НАТО, у свою чергу, допоможе отримати зовсім інший рівень вкрай необхідної підтримки, зокрема ЗСУ, бо наразі українська армія дійсно потребує певної модернізації, згідно зі світовими стандартами.

Потрібна стратегія

Хочу акцентувати увагу на тому, що є певні нюанси, які гальмують інтеграцію України до Альянсу.

По-перше, ми не маємо реальної чіткої стратегії (навіть, попри те, що в Конституції вже закріплено рух до НАТО).

Усе, що було раніше – лише теорія без доказів, яка не підлягає будь-якому моніторингу. Наразі неможливо чітко відстежити, які пункти були виконані в достатній мірі, а які потребують доопрацювання.

По-друге, ми не маємо прописаних "дорожніх карт", які були би погоджені з НАТО та допомагали Україні дотримуватися запровадження стандартів Альянсу.

Також важливим моментом є прозорість усіх процесів для громадян країни, яка дозволила би брати безпосередню участь у моніторингу, відстежувати виконання плану. Тобто громадська участь у даному випадку також вкрай важлива.

По-третє, нам потрібно погодити метод, за допомогою якого буде оцінюватися ефективність виконання тих чи інших пунктів.

І цей метод потрібен не тільки для України, а й для Альянсу, для того, щоби контролювати Україну на шляху до інтеграції.

Подібний контроль для нас дуже корисний. Бо чисто теоретично складно прорахувати, чи всі необхідні пункти виконала Україна, та наскільки дієвими будуть зміни.

Столтенберг і Україна

І найголовніше – чому саме зараз генсек НАТО Єнс Столтенберг приїхав до України?

Розгадка в тому, що скоро відбудеться саміт "нормандської четвірки".

Читайте також:

Єнс Столтенберг: Ми вже дійшли згоди, що Україна стане членом НАТО

"Ви – наступні лідери України": виступ генсека НАТО в Одеській морській академії

Українська влада явно хоче зробити "хід конем", тому й свідомо запросила генсека до Одеси, знаючи, що найближчим часом відбудеться зустріч із Путіним у нормандському форматі. Такий собі спосіб "кинути пил в очі" агресору, спроба попередити російського президента про заручення підтримкою зі сторони НАТО.

Зеленський дає зрозуміти опоненту, що, якщо не відбудеться розв'язання конфлікту на Донбасі, обов'язково буде союз з Альянсом.

У свою чергу, НАТО розмістить військово-морську техніку в акваторії Чорного моря, а це для Путіна – найстрашніший сон та втрата стратегічно важливих військових позицій. Бо саме заради посилення цих позицій й відбулася анексія Криму в 2014-му році.

Зеленський чудово усвідомлює, що зараз більш вагомої підтримки на зустрічі з Путіним він не матиме. Тому цей реально ефектний маневр із візитом Столтенберга може зіграти на руку нашому президенту.

Потрібен час

Попри великі сподівання чинної влади якомога скоріше отримати ПДЧ, вступ до Альянсу буде довготривалим. І це, однозначно, не відбудеться у найближчі декілька років. Немає підґрунтя, підготовки, покрокового плану.

І слід розуміти, якщо навіть ми виконаємо всі необхідні пункти та перейдемо на стандарти НАТО, це не гарантує для нас довгоочікуваного членства в Альянсі.

Тому найважливіше, що зараз необхідно для України – це:

• покрокове зближення з Альянсом,
• повне реформування армії,
• модернізація всіх безпекових держструктур
• та дотримання погоджених із НАТО стандартів.

І згодом, після отримання сумісності по всіх важливих питаннях і наявності політичної волі керівництва країни, ми набагато швидше зможемо вступити в НАТО та убезпечити себе від російської агресії.

Олег Петровець, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.