Власть на связи. Об ошибках в коммуникации и борьбе с фейками

Більшість непорозумінь серед українців виникають через неправильні комунікації. Спілкуватися та розуміти один одного треба вчитися як державним службовцям, так і громадянському суспільству

Коли в дитинстві я читала книжки про мореплавців, мене дивувало, що люди вирушали у плавання до Америки, Австралії або Індії – і зникали на тривалі роки. Не існувало способу дізнатися, чи потонула експедиція одразу ж після старту, чи стала здобиччю піратів через місяць, чи тріумфально повернеться наступної весни.

Зараз життя перейшло в онлайн-режим. Щодня нас накривають океанські хвилі інформації. Здається, ми знаємо все про всіх. Але чи завжди ми правильно розуміємо, що саме відбувається? Чи завжди чуємо одне одного?

Ні. Бо навіть найсучасніші технології нічого не варті, якщо не вміти ними користуватися.

Є таке поняття "збір та обробка інформації". Воно означає, що інформація сама по собі – це лише сировина, яка потребує аналізу, співставлення, критичного осмислення, правильної подачі.

Для мешканців пострадянських країн ця проблема особливо актуальна. СРСР роками намагався викоренити з нас уміння спілкуватися, доносити свою думку, слухати опонента. Проста розмова з іноземцем або прослуховування закордонних радіостанцій могли стати приводом для арешту.

Вдумайтеся: ще тридцять років тому наша влада намагалася приховати Чорнобильську аварію – найбільшу техногенну катастрофу в історії людства!

Недивно, що зараз, отримавши у розпорядження сучасні засоби зв'язку, українці не знають, як ними правильно користуватися. Це те саме, що людині після декількох днів голодування накрити багатий стіл.

Нам треба вчитися комунікаціям так само, як на початку 90-х ми вчилися приватному підприємництву. Малинові піджаки, недолуга реклама, ошукані вкладники трастів – зараз це виглядає дико. На жаль, з точки зору комунікацій, ми й досі дикуни. 

Навіть у приватних компаніях посада директора з корпоративних комунікацій з'явилася відносно нещодавно. Ну, а влада обмежувалася офіційними повідомленнями й паркетними пресконференціями.

Поки ми зволікали, час не стояв на місці. Навіть саме визначення комунікацій зазнало змін. Якщо раніше метою профільного департаменту компанії чи політичної сили була передача  інформації, то зараз важливим елементом стає боротьба з фейками.

Як показало дослідження USAID, українців дуже легко обдурити. Лише 11% з учасників експерименту змогли відрізнити підробку від справжніх новин. При цьому до початку тесту 75% респондентів були впевнені, що вміють розпізнавати фейки.

"Слуга народу" теж робить помилки у комунікаціях, і я не соромлюся в цьому зізнатися.

Я розумію, прецедент, що виник нещодавно навколо Комітету з питань фінансової, податкової та митної політики, можна було б вирішити швидше. Якщо б ми одразу почали говорити з депутатами, які до нього входять.

У нашій парламентській фракції 254 людини. Ми маємо чіткіше пояснювати, що вони не можуть бути однаковими і ходити лавою – ми не КПРС. Наявність різних думок, дискусій, переговорів – це не ознака того, що "фракція тріщить по швах". Це ознака демократії.

Усі пасажири потягу в прямому сенсі рухаються в одному напрямку. Але це не означає, що дорогою вони читають однакові книжки, ведуть однакові бесіди чи їдять однакові бутерброди. Хіба можна сказати про такий потяг, що він сходить з рейок? Так само і наша фракція. Ми різні, але рухаємося в одному напрямку.

Так само варто розглядати і споживачів інформації. Більше немає ніякого "електорату", "народних мас" чи "пересічного українця". Є різні люди з різними потребами, кожну з яких ми маємо задовольнити. 

Якщо подивитися на 13 трендів у комунікаційній індустрії, що їх прогнозує Forbes на 2020 рік, знайдемо серед них зростаючу персоналізацію та мікротаргетинг. А також посилення ролі штучного інтелекту для досягнення цих цілей.

Ми працюємо над комунікаційною стратегією не лише "Слуги народу", а й Верховної Ради в цілому. Не буду брехати: поки що там – Авгієві стайні. Але ми вже розробляємо план дій, який за три роки може зробити парламент справжнім партнером для громадянського суспільства та налагодити ефективну взаємодію з ним.

Тільки за останні 10 днів я відвідала дві тематичні події: експертний семінар із впровадження Директиви ЄС про аудіовізуальні медіапослуги, організований Офісом Ради Європи в Україні, та Стратегічну сесію з напрацювання Плану дій реалізації Комунікаційної стратегії ВРУ. Ми вчимося, вчимо колег і не збираємося зупинятися.

Втім, навчатися комунікаціям маємо не лише ми, а й громадянське суспільство.

Почати можна з простих речей:

• Перевіряти факти.
• Ставити додаткові запитання.
• Порівнювати різні джерела.

Не судити президента за 10-секундним роликом. Або принаймні поцікавитися, з якого контексту вирвані ці 10 секунд.

Не розганяти в соцмережах абсолютно фейкову історію про бійку в ОП та нібито вибитий зуб Андрія Богдана.

Не порівнювати два поодинокі випадки "кнопкодавства" у нашій фракції із "фортепіанними концертами", що їх влаштовували на пультах для голосування депутати минулих скликань.  

Зрештою, звернути увагу на той факт, що нинішні депутати їздять у метро, ходять вулицями, дружать із вами в соцмережах.

Ми відкриті для зворотнього зв'язку. Якщо маєте запитання – поставте їх просто зараз.

На одне запитання можу відповісти одразу. Щоб комунікація була вдалою, потрібно вірити в те, що робиш і говориш.

Євгенія Кравчук, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.