Балто-Черноморский союз и больше оружия: как защититься Восточной Европе

У ситуації назріваючого конфлікту між старою Європою та США західноєвропейські лідери активно просувають нову геополітичну вісь "Лісабон-Владивосток", що залишає за бортом інтереси країн Сходу Європи. Альтернативою цьому проєкту має стати Балто-Чорноморський союз.

Один відомий француз зробив відкриття: протилежності притягуються. Більш ніж через два століття інший відомий француз зрозумів його надто буквально і сказав: Росія – глибоко європейська країна.

Кожна чергова заява Емманюеля Макрона підтверджує небезпечну для нас тенденцію постання нової геополітичної осі "Лісабон-Владивосток". Вочевидь, в обхід країн Східної Європи, як і "Північний потік-2".

Німецька колега Макрона Ангела Меркель – людина старої закалки та на публіці намагається не вживати гучних заяв. Проте на практиці Німеччина робить усе, аби до німецьких підприємств нарешті надійшов російський газ.

За шелестом російських грошей не чути навіть протестів з-за океану від основного союзника по Північноатлантичному альянсу – США.

Європейські цінності вигідно відправляти на експорт. Самі ж західноєвропейські демократії надають перевагу керуватися у політиці прагматичним розрахунком.

Що у всій цій ситуації лишається нам, країнам на сході Європи? Нам лишається стигматизований страх перед російською загрозою, посилений травматичним досвідом радянської влади.

Лідери Німеччини та Франції вперто не чують заяв про "танки до Варшави за добу", не помічають військових навчань на кордоні з країнами Балтії. Та що там казати, воліють швидше забути про російські війська на Донбасі та український Крим.

Шість років тому Україна теж не могла повірити у те, що екзистенційна боязнь російського імперіалізму стане реальною. Путін мріє про відновлення імперії, і це аж ніяк не наша "підозрілість", пане Макрон.

Наскільки ефективним буде НАТО у разі прямої або гібридної агресії Росії проти, наприклад, Литви? Чи підуть європейські країни на пряме оголошення війни?

Відсутність координації щодо, наприклад, останніх дій Туреччини у Сирії взагалі змушує задумуватися про те, чи є НАТО як організація ефективною в оперативній реакції на виклики, що на неї чекають.

А країнам Східної Європи слід визнати, що у наявній геополітичній системі ми знаходимося на європейському порубіжжі. Фронтир не лишає простору для напівтонів. Якщо ми хочемо вижити як суб'єкти, ми маємо бути сильними.

• інтеграцію у напрямку Балто-Чорноморського вектора;
• посилення власних оборонних можливостей через союз із США.

Балто-Чорноморський союз уже символічно сформувався у червні цього року під час сумнозвісного голосування за повернення російської делегації у ПАРЄ. Саме Україна, Польща, Литва, Латвія, Естонія та Грузія мають стати першими членами союзу та основними ініціаторами балто-чорноморської інтеграції, а в перспективі працювати над тим, щоб залучити до себе Білорусь.

Ідея такого об'єднання має давню історію. Країни мають історичний досвід співжиття в кордонах Речі Посполитої, загрози імперської політики Росії, а також, власне, досвід створення такого союзу.

Вперше Балто-Чорноморський союз виник майже сто років тому на конференціях 1919-20 років. Ідею підтримували в Польщі, Україні, Естонії, Латвії, Литві, Білорусі, Фінляндії.

Балто-Чорноморську геополітичну концепцію та перспективи об'єднання розробляли українські мислителі Степан Рудницький, Михайло Грушевський, польські політики Юзеф Пілсудський, Лех Валенса, литовські політики Альгірдас Бразаускас та Казимира Прунскене, латвійський міністр Зигфрід Меєровіц, естонський міністр Карл Роберт Пуста, грузинські політики Ное Жорданія та Євгеній Гегечкорі.

Питання зринало на самітах 90-х років в Україні та Литві й отримало новий подих у виступах польського президента Анджея Дуди.

Що там казати, навіть лідер Білорусі Олександр Лукашенко у часи, коли маятник його політики коливався від Москви, повторював риторику опозиційного йому Зенона Позняка про важливість балто-чорноморської інтеграції.

Ідея Балто-Чорноморського союзу знову постає в умовах, коли наднаціональні проєкти ЄС та НАТО потребують трансформації.

Глобалістська стратегія інтеграції Брюсселя як єдиного центру не спрацьовує.

Президент Франції Еммануель Макрон бачить вихід у перезапуску пан'європейського проєкту, котрий стоїть на трьох стовпах – "свободі, захисті та прогресі". Проте він не бачить, що його політика "Європи до Владивостока" заперечує ключовий стовп – "захист" для країн, що є безпосередніми сусідами Росії.

У Європейському Союзі голос Східної Європи також не дуже чутно.

Намагання Польщі зайняти місце самостійного значущого гравця зустрічають критику Західної Європи. Останньою заявою Макрон фактично поставив Польщі ультиматум: у конфлікті між США та Європою, що наростає, Польща має полишити польсько-американські безпекові ініціативи.

Парадоксально, але у цьому відношенні європейські політики постають ще більш консервативними, ніж ті, кого вони так часто у цьому звинувачують.

Лідерів Західної Європи насправді можна зрозуміти. Вони живуть у своєму розумінні світу, у них у пріоритеті зовсім інші проблеми. На фоні руйнування старої безпекової та економічної системи вони воліють зберігати статус-кво, незважаючи на те, що в цьому їм допомагатиме Росія. Ціннісний дисонанс і суперечність між деклараціями та реальними діями мають набагато більш небезпечні наслідки, ніж може здаватися: якщо забрати в Європейського Союзу ціннісну складову, то це об'єднання перетвориться на Спільноту вугілля і сталі зразка 1950-х років.

У такому разі потрібно розуміти, що Балто-Чорноморська інтеграція у перспективі дає нашим країнам контроль над стратегічним коридором між двома морями та виходи до цих морів. З Грузією до цього додається також вихід до Кавказького та Близькосхідного регіону.

Це навіть більше, ніж вугілля і сталь. На тлі запеклої боротьби за "Північний потік-2", українську газотранспортну систему, китайську ініціативу відновлення "Шовкового шляху" – це неоціненна перевага.

Якщо Західна Європа більше не готова пропонувати нові орієнтири, то Балто-Чорноморський коридор має стати не лише територією генерації спільної економічної вигоди, а й територією генерації нових сенсів. Балто-Чорноморський союз створює нові виклики і дає можливість відповісти на них. У цьому і є справжня ідея європейськості. Європа – це пошук нового. Ми маємо взяти на себе місію дати нові відповіді на те, чим може бути Європа сьогодні.

Проте Балто-Чорноморський союз може бути ефективним лише у разі, якщо буде виконано другу умову: зростання військової міці кожної з держав. Ефективним інструментом реалізації стратегії може стати встановлення військового альянсу з США.

Читайте також: Поки НАТО не чекає: чому Україні потрібен військовий альянс зі США

Слід зазначити, що США уже нарощують свою двосторонню підтримку східноєвропейським членам НАТО, зокрема Польщі, Литві та Румунії. Традиційно хороші грузино-американські відносини. Для України, натомість, ключовою ціллю має стати здобуття статусу основного союзника США поза межами НАТО (Major non-NATO Ally).

У принципі, Балто-Чорноморський союз у новій геополітичній ситуації може розраховувати тільки на підтримку США.

Для американців важлива наявність нового гравця, який зможе балансувати у цій частині земної кулі можливий союз із західноєвропейськими країнами та, відповідно, посилення Росії.

Незалежно від проросійськості Трампа, США завжди залишатимуться головним супротивником Росії. Так само, як і ми. Як показує практика, допомога від США своїм союзникам, зазвичай, швидка, реальна і вбиває ворогів.

• військовий альянс Польщі, України, Литви, Латвії, Естонії, Грузії (у перспективі, і Білорусі) за підтримки США стане ефективнішою альтернативою стримування російської агресії, аніж чинна безпекова політика, що діє в інтересах насамперед західних країн;
• політично, Балто-Чорноморський союз сформує коаліцію країн, що на практиці поділяють спільні принципи та інтереси, та зможе дати нові відповіді на питання, чим є зараз Європа;
• контроль над Балто-Чорноморським коридором на перетині важливих світових шляхів та вихід до обох морів може трансформуватися у значну економічну вигоду.

Країнам Східної Європи життєво необхідно вийти з парадигми протистояння між Заходом і Сходом, і згадати про не менш важливий геополітичний напрямок: Північ-Південь.

Через укріплення власного військового потенціалу і балто-чорноморську інтеграцію нам потрібно відновлювати власний вектор.

Балто-Чорноморський союз (у тій чи іншій формі) є стратегічно єдиною можливою для наших країн відповіддю на виклики нового часу та нової геополітичної ситуації.

Потрібно починати працювати над практичним втіленням Балто-Чорноморської стратегії.

Один відомий німець сказав: що нас не вбиває, робить нас сильнішими. Настав час бути сильними! Приєднуйтесь!

Олексій Гончаренко, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.