Политический интеллект по-украински

Інтелект – це прямий шлях,

а емоції нерідко є перешкодами на ньому 

Фен Цзіцай, "Політ душі"

Занадто швидкий, але потужний стрибок з українського (і не лише) бізнесу у політику лише частково сприяє формуванню сучасного прошарку політичного інтелекту.

І знову не можна утриматись від порівнянь. Легендарну перемогу у Холодній війні Рональд Рейган отримав завдяки його ідеології про те, що "найкращі уми не в уряді, бо, якби вони були там, бізнес викрав би їх". 

Україна вже почала рухатися у цій парадигмі, але поки що без глибокого усвідомлення різниці між урядом і бізнесом.

Проте цю різницю вже також давно проаналізовано. Зокрема, Річард Кавано ще на початку своєї роботи в адміністрації Рейгана у 1981 році, прийшовши "з бізнесу", написав статтю "Чому бізнес уряду не схожий на бізнес". Але лонгріди вже (чи ще?) не модні. 

Ознаками політичного інтелекту є цілісність, неупередженість, уміння приборкувати особисті управлінські (і не лише) пристрасті і вгамовувати владний (і не лише) апетит. 

Звісно, це не повна і дещо ідеалізована  формула ДНК політичного інтелекту. 

Але питання полягає в іншому: де і чому "зламано" (або ще не налаштовано) код ДНК українського політичного інтелекту? 

Мабуть, усе дещо складніше, ніж просто "автоімунне політичне захворювання" типу gov.ua.

Існують суттєві зовнішні "мутагенні" чинники. Перед усім, такими чинниками є потужні процеси, які формують тло, котре "розрізають" суперечливі лінії Авеля і Каїна: 

"Умовно можна говорити про лінію Авеля як стратегії мирного співіснування, діалогу, взаєморозуміння, узгодженого порядку та лінію Каїна як стратегії війни і насильства, конфліктів і силового протистояння, деструктивної поведінки, що має наслідком нестабільність життя" (Онтологія війни і миру: безпека, стратегія, смисл: монографія / Б. О. Парахонський,  Г. М. Яворська. – Київ : НІСД, 2019. - С. 203. ). 

Топ-5 не хірургічних засобів інтенсивної терапії синдрому політичного інтелекту

1. Одноосібна відповідальність. 

Робити "щеплення" від "пошуків крайнього" (є така національна хвороба). Ціна помилок у політиці завжди висока, а в умовах війни – висока надто. 

2. Двополюсне мислення.

Найчастіше прояви такого мислення у режимі "погано – добре", "правильно – не правильно" тримаються за уламки авторитаризму. Сьогодні його існування активно підживлюється інформаційними технологіями. 

Так, двополюсне мислення є обов'язковим на полі бою. Є навіть припущення, що двополюсний тип мислення через велику кількість воєн в нашій історії отримав величезне поширення. 

Людина, яка вижила в бою, буде поширювати даний тип мислення як єдино вірний. І неважливо де проходить цей бій. Б. Коско в книзі "Нечітке мислення" (Fuzzy Thinking) доводить, що  людина краще за машини справляється з вирішенням завдань, що вимагають аналізу великих обсягів  інформації, а до таких завдань відноситься більшість проблем реального світу. 

До речі, теза про поступове зменшення інтелектуального рівня людини не нова. Все частіше лунають заяви про те, що людство "стрімко тупішає", пише "Naked Science". 

Норвезькі вчені Дослідники з Центру економічних досліджень Ragnar Frisch ще десять років тому з'ясували, що за одне покоління інтелектуальний рівень в середньому падав на 7 пунктів. Це серйозний показник. Ймовірними причинами вчені називають екологічні проблеми та зміну способу життя. Але є й вина комп'ютерних технологій. 

Зрозуміло, що історична пам'ять скальпелем не лікується, а натиск штучного інтелекту зупинити майже неможливо, проте "вакциною" від поширення немілітарного двополюсного мислення має бути живе позасоцмережеве спілкування. 

3. Тривимірна комунікація: кількість, якість, швидкість.

Перед усім, не слід плутати емоційну сміливість з бешкетуванням емоційної незрілості під час будь-яких комунікацій. 

Політиків – особливо найвищого рівня – сьогодні дуже уважно слухають. Без перебільшення, чують кожне слово. І це не лише про дипломатію високого рівня (дипломатичний фронт – окреме поле комунікативного бою). "Інциденти", "браслети"," окремі території" вибачають довше і болісніше, ніж орфографічні та пунктуаційні помилки. 

Отож, кількість і якість комунікацій мають бути збалансовані між собою, а швидкість – миттєва, там де це потрібно, але  здебільшого – поміркована.  

Мобільність і гнучкість в сфері політики пов'язана з умінням правильно розуміти вербальну експресію, а інтеграція традицій є способом мінімізації ціннісного розколу між поколіннями.

Здоровий політичний інтелект не може бути вдягнений виключно у "віртуальний костюм" у стилі casual. 

4. Чотиривимірна освіта.

   Виміри: 

• когнітивний (концентрація, вирішення проблем, критичне мислення), 
• інструментальний (як застосовувати набуті теоретичні знання на практиці),  
• індивідуальний (стійкість),
• соціальний вимір (цінності демократії, справедливості, повага до відмінностей, прав людини і соціальних норм). 

Частково – це вже працює. Погляньмо хоча б на рендомний вибір навичок директорів Директоратів. 

Ось типові вимоги до конкурсантів на посаду: стратегічне бачення, впровадження змін, прийняття ефективних рішень, лідерство, комунікація та взаємодія, досягнення результатів, стресостійкість, аналітичні здібності, вербальне мислення. 

Втім, відразу виникає питання "Куди ж піти вчитися", на гачок якого поінформовані оптимісти відразу почеплять відповідь "Хіба ж у нас навчать?!".  Проте найкращі бізнес-школи України (зрозуміло, їх небагато) про політичний інтелект не лише знають, але вже потроху і вчать. Причому не лише підприємців. 

Наприклад, є "лінійка" програма MBA in Public Sector, є колосальний досвід навчання стратегічних лідерів для сектору безпеки і оборони (імена провідних áкторів вітчизняної бізнес-освіти надто добре відомі). Загалом підготовка "універсальних менеджерів" є титанічним здобутком вітчизняних бізнес-шкіл для сучасного політикуму (перегляньте ще раз біографії сучасних policymakers). 

Ну, як же не згадати про сучасне "повальне" захоплення тренінгами. До речі, і сама "тренінгуватися" полюбляю, і тренувати не цураюся. 

У так званій неформальній освіті (тобто "за сертифікат" або навіть і без нього) нічого поганого немає, скоріше, звісно, навпаки. Але не треба перебільшувати значущість "крапельних вливань", якими є будь-які корпоративні тренінги, і тішитися ілюзіями з цього приводу. 

Наприклад – вікопомна "трускавецька тусовка": за ідею і реалізацію – "плюс" (маю на увазі ідеальну мету, а не приховані мотиви, які мені не відомі), за результат – "будемо подивитися". 

Зі свого давнього досвіду знаю, що приборкати строкате багатолюдне різноманіття у форматі open space не так просто, а досягти мети і отримати (бажано не від'ємний, та ще й довготривалий) результат – ще складніше. 

Східна мудрість наполягає, що "майстром можна бути в тому, що пережив, ремісником – в тому, що переживаєш, але в тому, що доведеться пережити, кожен лише дилетант". Наразі на шляху від дилетанта до майстра багатьма зроблені лише перші кроки. І немає жодних гарантій, що усі цей шлях пройдуть успішно. 

5. "П'ята передача".

Треба бути обережними, особливо, коли їдеш на коробці-автоматі. Просто аналогія: – гальмування в автомобілі з механічною коробкою передач ефективніше, ніж в АКПП;  керування автомобілем в снігову погоду або в дощ дається набагато легше, а обслуговування обходиться дешевше. 

"Держава у смартфоні" – це крутий хід, але Голдратт спитав би: а скільки це коштує і що ми заощадимо, а що – перевитратимо? 

Фонд людського розвитку – давно пора, але чому лише для ІТ? 

Але є і ще одне "підступне питання": скільки коштуватиме безпека смартфонної держави? Хтось хоча б спробував порахувати? Безпека – пані гонорова, любить бути непомітною, але щедро забезпеченою. 

Отже, "українська" проблема полягає не лише у наявності політичного інтелекту, але і у наполегливості щодо його прояву, не говорячи вже про накопичення і розвиток. А ще (це так банально!) – у схильності до перевірки помилок. Звісно, помилок чужих (за стилістикою написання у соцмережах тут мав би бути сардонічний  смайлик).   

Олександра Ляшенко, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.