Подмена мира "Штайнмайером": риски и альтернативы

Входимо в епоху боротьби концепцій. Іде боротьба за картину світу – хто злочинець, а хто ні? Що саме відбувалося і відбувається? Хто насправді приймає рішення? Яким є бажане майбутнє України?

"Формула Штайнмаєра" підриває суверенітет України, виправдовує Росію, ні до чого не зобов‘язує міжнародних партнерів, та залишає ключовим посередником міжнародну організацію, де та ж Росія має визначальний вплив.

Для втримання державності і для перемоги Україна повинна змінити парадигму розгляду російсько-української війни, і подолати 7 підмін, якими "формула" викривляє реальність.

Що підмінено?

1. Громадянська війна замість міждержавного збройного конфлікту.

Вирішення конфлікту через амністію та вибори – класична формула примирення у внутрішньодержавних конфліктах з етнічною чи релігійною складовою. Фальшиві суб‘єкти "ДНР" і "ЛНР" створені, щоб показати відсутність Росії у цій війні. 

"Формула Штайнмаєра" є порушенням суверенітету України: розмова іде виключно про одну з окупованих територій. 

Тільки цілісні угоди відновлення України в кордонах початку 2014 року, що включають і Крим, і Донбас, можуть принести мир. Все інше є де-факто визнанням Криму частиною Росії.

Де пам‘ять про події 2014 року на Донбасі? 

Після захоплення Криму ті ж самі люди – Стрєлков, Бородай, і їх спонсор "православний олігарх" Малофєєв – рушили на Донбас. 

Дуже важливу роль в анексії відіграли структури Московського патріархату. Локальна мережа колаборантів ("реконструкторів", "ополченців", маргіналів-ДНРівців чи комуністів) відіграла в обидвох випадках важливу роль фасаду, але ніколи не приймала рішень. Це – дві частини того самого процесу.

МЗС РФ надало небаченого рівня дипломатичну підтримку своїй же гібридній війні. Після поразки прихованих російських військ типу Стрєлкова в Україну вирушили професійні російські війська. 

Після цього Росія створила на окупованому Донбасі два армійські корпуси, повністю інтегровані в Південний Військовий округ Росії, за потугою співмірні з армією, наприклад, Німеччини. 

Де тут "вибори"?

2. Фокус на частині території замість регіонального виміру російської дестабілізації.

Росія сьогодні використовує протоки Криму для блокади Донбасу. У минулому військово-морська база Росії в Абхазії (Очамчира) відіграла суттєву роль в окупації Криму, а спецслужби Росії з Придністров‘я – у заворушеннях в Одесі у 2014-му.

Кадри з Придністров‘я були важливими для Росії для впорядкування адміністрації у окупованому Донбасі. Зрештою, всі "республіки" взаємно визнали одна одну, а їхні банківські системи слугують механізмом перехресного фінансування з російського державного бюджету.

Безуспішні "міжнародні переговорні процеси", окремі по кожній окупованій території, розпорошують і паралізують міжнародну увагу. Отже, всі окуповані території взаємодіють між собою: існує цілісна стратегія Росії по ліквідації прозахідних держав на своєму "ближньому прикордонні", якій ніхто не протидіє. 

Що змінять "вибори на Донбасі" в цій токсичній екосистемі?

3. Концентрація на вузькій темі миру в Донбасі замість цілісного бачення російської гібридної війни, з її інформаційним, релігійним, енергетичним, економічним наповненням.

Росія, обмінявши на наших моряків та політв‘язнів свого "інформаційного генерала" Кирила Вишинського та "шпигуна-перекладача" Станіслава Єжова, фактично визнала свою підривну діяльність проти української держави.

Прямо зараз монтують газопровід "Північний Потік-2", завданням котрого є відключити Україну від постачання газу, з катастрофічними наслідками для української економіки та соціальної сфери. У 2020 році добудують величезні російські військові бази на кордоні з Україною. Війна насправді триває далі – і ніякі "вибори" на Донбасі цього не змінять.

4. Локалізація замість глобального виміру. 

Нападом Росії на Україну порушено Будапештський меморандум, документ найбільшого ядерного роззброєння за всю історію світу. Порушено Статут ООН, Гельсінський заключний акт та десятки інших міжнародних та міждержавних угод, котрі підписала Росія. Блокадою Донбасу через Керченську протоку створено небезпечний прецедент руйнування морського права. Це все – порушення з глобальними наслідками. 

Дії Росії в Україні є органічною частиною її глобальних дій – у Сирії, Лівані та Лівії, на Балканах, в Центральній Африці, у Венесуелі. 

Тому сьогодні розглядати Донбас окремо – це як у розпал Холодної війни розглядати війну у Кореї незалежно від воєн у В‘єтнамі, Анголі, Ефіопії, партизан у Нікарагуа і Колумбії, Карибської кризи та діяльності бригад червоного терору у Західній Німеччині та Італії, ігноруючи роль СРСР у них. 

Росія почала війну проти нас тому, що Україна виявила бажання стати членом ЄС і НАТО. Де згадки про це у "формулі Штайнмаєра"? Де можливість Україні виконати свою Конституцію? Чи так і треба сказати – "мир" в обмін на зовнішньополітичний суверенітет?

5. Концентрація на тому, що має зробити Україна, а не Росія чи міжнародна спільнота.

Угоди без механізмів забезпечення не працюють. Які важелі стримування, якщо Росія раптом передумає? Які конкретні миротворчі сили здатні за потреби стримати росіян? Чи може ОБСЄ, яке вже не призвело до миру на інших територіях, окупованих Росією, і яке прямо Росією і фінансується, забезпечити мир?

Які будуть покарання, якщо цю угоду порушать? Виженуть Росію з ООН, як Гітлера і Сталіна з Ліги Націй? Як Саддаму Хуссейну, дозволять продавати нафту в обмін на їжу? Як у Югославії – бомбардуватимуть невідведені війська? Чи хоча б як із Каддафі –  тиск, поки злочинців не передадуть до суду? Які конкретно санкції накладуть, і чи матимуть вони достатній вплив на Росію? 

Які гарантії – зобов‘язуючі, а не "консультаційні", як у випадку з Будапештським меморандумом, будуть закладені в угоду? Який її рівень, зрештою: невже щось, підписане у Мінську "контактною групою", може і має вирішити російсько-українську війну? Як "вибори" без гарантій і силового балансу щось змінять?

6. Вибори як "технічна", а не змістова дія.

Візьмімо гіпотетичний варіант "виборів" на початку наступного року. Як, наприклад, "Європейська солідарність" зможе зібрати передвиборчий мітинг у Донецьку, якщо сама участь у ньому – смертельно небезпечна?

Вибори – це не коробка, в яку кинули бюлетень. Це – свобода слова, свобода публічних зібрань, свобода думки, свобода вибору. І не в останні кілька днів перед "виборами", а протягом тривалого часу. 

Гідність людей Донбасу, котрі, перебуваючи в окупації, мусіли міняти свою участь в так званих "виборах у ДНР і ЛНР" за мішок картоплі, було багаторазово зневажено – чи це відбудеться ще раз? Кого оберуть залякані місцеві жителі, озлоблені проти України, атаковані масованою пропагандою? 

Окреме питання – більше мільйона біженців: що робити їм? Повертатися туди, де їхнє майно давно відібрано, розкрадено і поділено?

Сам процес побудови партійних структур неможливий за тиждень чи місяць.

Німеччино, Франціє, де ваші цінності? Ви б провели такі "вибори" для своїх громадян у себе вдома?

7. Поспіх замість послідовної стратегії на декілька років/десятиліть вперед.

У всьому замовчуванні "формули Штайнмаєра" найгіршим є замовчування часу. Саме він і є ознакою того, що "вибори" – фальшивка, а не реальність. Інакше чому ніхто не каже, що процес триватиме багато років?

Вибори перед чи навіть паралельно з впровадженням безпеки – обман. Де нема безпеки – там нема вибору. Потрібно закрити кордон. Локалізувати, а потім ліквідувати величезні запаси зброї, привезені Росією на Донбас. Демобілізувати армійські корпуси.  Якими механізмами Кремль буде примушено це виконати?

Вибори неможливі там, де не діє право. Потрібно наново збудувати правоохоронну систему – і не з місцевих "ополченців", а з людей, що виконуватимуть Конституцію і закони України. Скільки часу це займе?

Це – питання величезних ресурсів, без яких цей план нереальний. Організувати таку коаліцію, оцінити вимір руйнувань і необхідний обсяг ресурсів – не питання кількох місяців. 

Чи Німеччина і Франція в переддень глобальної рецесії мають такі додаткові гроші? Якщо паралельно з "формулою Штайнмаєра" немає зобов‘язань членів Нормандської четвірки допомоги на десятки мільярдів євро – значить, платити матиме сама Україна.

Потенційні наслідки

"Штайнмаєрівський" процес нагадує мені примушування Чехословаччини до "миру" у 1938 році. Жертва сама стає винною у тому, що відбувається, сама обеззброюється, і сама буде покарана за це далі – але тоді вже говоритиме нова реальність, а не померлі документи.

Розсиплеться система санкцій проти Росії, оскільки іде "прогрес по виконанню Мінських угод". 

Санкції, спричинені анексією Криму та збиттям літака МН17, також в зоні ризику. Росія, виходячи з міжнародної ізоляції, кінцево "нормалізує" Крим як свою частину в очах світу.

Потенційно можлива фрагментація України на інші "території з особливим статусом". Якщо можна Донбасу, то чому Одесі – ні? А Харкову? А Закарпаттю? А, зрештою, Галичині? Тоді мер, а теперішній нардеп Ірина Верещук уже пропонувала своїй Раві-Руській окремо (!) вступити в Європейський Союз. Чим не сценарій з третього сезону "Слуги народу"?

Із начебто "завершенням війни" лінія фронту на Донбасі слабшатиме, а разом з нею – і пропускний режим, що дасть можливість терористам набагато активніше діяти по всій території України. 

А це – ще більше замахів на працівників українських спецслужб, на українських активістів і політиків, ще більше провокацій на могилах. Відведення наших військ перед зимою з добре облаштованих укріплень – це запрошення ворога до атаки.

Хто винен у тому, що сталося на Донбасі? Судячи з міжнародного досвіду (наприклад, трибунали після Балканських воєн), можна вважати, що засуджені будуть з обидвох сторін. Кого з фронтовиків, кого з волонтерських батальйонів і з майданівців планує Зеленський віддати під міжнародний трибунал за воєнні злочини?

Як правильно?

Внаслідок розпаду СРСР реваншистська Росія прагне відновити не просто контроль, а володіння колишніми радянськими колоніями. Частині з них (балтійським країнам) вдалося приєднатися до свободи, безпеки та достатку Заходу. 

Інші ж постійно зазнають тиску і можуть бути потенційно окупованими. У найбільш проєвропейських державах (Молдові, Грузії і Україні) Росія запускає і заморожує конфлікти, щоб зовнішньополітично паралізувати ці держави, економічно їх знекровити, зруйнувати порядок денний реформ і зробити себе ключовим фактором миру – який ці країни мають виміняти на суверенітет.

Ця війна – ключова частина глобального геополітичного конфлікту між Заходом і Росією, демократією і авторитаризмом, вільною економікою і корумпованим олігархатом.

Ситуація України схожа на Німеччину у Холодну Війну: окуповану СРСР НДР і відбудовану планом Маршалла і захищену НАТО ФРН. Чому вони не об‘єдналися протягом 40 років – адже ж родини було роз‘єднано? Тому, що наслідком була б анексія СРСР всієї Німеччини.

Західна Україна (так, Краматорськ і Чонгар – це Західна Україна!) – частина вільного світу, що є його кордоном, його щитом від Росії, а Крим і Донбас - це окупована ядерною наддержавою Східна Україна, що повернеться після розпаду імперії.

Питання Донбасу можна вирішити тільки у комплексі з питаннями Криму, Придністров‘я, Абхазії і Південної Осетії. Спочатку має бути рішення по безпековому компоненті. Без його реалізації говорити про "вибори" взагалі немає сенсу – це буде імітація. Ніхто ж не говорив з Брежнєвим про демократичні вибори в Чехословаччині у 1969-му році чи в Афганістані в 1980-му як метод вирішення "кризи"?

Україна як незалежна держава можлива тільки в межах ЄС і НАТО. Всі інші концепції – нейтральна "фінляндизація" і абстрактна "балто-чорноморська дуга", сіра зона, вічне перебування в кандидатах в "аспіранти" – це російський сценарій. Влада, яка не кладе ці конституційні засади в основу зовнішньої політики України – діє проти українських інтересів.

Чи Європа здає Путіну Україну? Чи "формула" це просте невігластво, нерозуміння типу війни, що її веде Росія, чи цілеспрямована дія заради перезапуску business as usual? Мусимо чіткіше задавати це питання нашим партнерам.

Не варто сподіватися на швидкі прості рішення – їх ціною може бути втрата української держави і занепад європейської безпеки. Тільки вихід за межі нав‘язаної Росією реальності, чітке усвідомлення наших інтересів і ризиків, пов‘язаних з ними врятує нас сьогодні і приведе до перемоги у майбутньому.

Остап Кривдик, для УП