Чем опасна идея Штайнмаера Украине, или Как деоккупировать и реинтегрировать временно оккупированные территории?

Аналіз подій, що супроводжували реалізацію "формули Штайнмаєра" на Донбасі наштовхнули мене на думку, що переважна більшість "державних мужів" просто не розуміє, як досягти миру в Україні. 

Вони не розуміють елементарної різниці між "деокупацією" та "реінтеграцією" тимчасово окупованих територій. 

Адже розуміння  цих двох основних складових "мирного процесу" дає можливість "владі" вести ефективні переговори не тільки з країною-агресором, а і з країнами-гарантами територіальної цілісності України, відстоюючи насамперед інтереси держави Україна.

Хоча термін "деокупація" і не має правового визначення в законодавстві України, по суті він означає здійснення будь-яких заходів військово-політичного характеру, спрямованих на повернення контролю держави або встановлення контролю міжнародними організаціями над раніше окупованими територіями. 

Такими заходами можуть бути військові операції або "мирний" договір, який передбачає деокупацію територій, наприклад, внаслідок розведення військ супротивників на достатню відстань, аби унеможливити бойові дії. 

Такі заходи можуть бути  реалізовано і комплексно.

"Реінтеграція" ж передбачає запровадження комплексу заходів на вже "de jure - de facto" "деокупованій" території, направлених, як правило, на встановлення політичної влади країни, проти якої спрямована агресія. 

В залежності від способу деокупаціі, влада на деокупованих територіях може належати і тимчасовим адміністраціям, створеним міжнародними організаціями, на зразок ООН чи ОБСЄ, або створеним країнами-учасниками конфлікту на підставі "мирного" договору. 

Саме встановлення влади на деокупованих територіях є наріжним каменем переговорного процесу в Мінську між Україною та Росією.

Так, Російська Федерація наполягає на владі так званої "ЛДНР", відкидаючи не лише контроль та владу України над окупованими територіями, а й виступаючи проти запровадження тимчасових адміністрацій під егідою ООН чи ОБСЄ. Хоча саме цей, останній варіант потрібно відпрацьовувати як компромісний для України.

Якщо сторони теоретично готові до деокупаціі ОРДЛО, то Росія не погоджується на деокупацію Криму на жодних умовах. 

Саме з цих причин не вдається знайти "мирного" компромісу та зупинити воєнний конфлікт на Донбасі. 

Через відсутність узгодженого владного органу на деокупованих територіях неможливо запровадити комплекс заходів, які мають назву "транзитивне правосуддя". Останнє передбачає відновлення прав жертв війни, відшкодування шкоди, встановлення "історичної правди" та покарання воєнних злочинців.

Можливим, як на мене, виходом із такої ситуації може бути розробка та прийняття парламентом України пакету законів, які б гарантували у разі деокупаціі територій на умовах України:

• проведення вільних та чесних виборів, 
• порядок відшкодування завданої шкоди, 
• визначення статусу "жертв війни" та порядок відновлення їхніх прав (враховуючи освіту, охорону здоров'я, соціальний захист тощо), 
• порядок притягнення до відповідальності осіб, що брали участь у воєнному конфлікті в залежності від ступеню такої участі.

Очевидно, що саме прийняття такого пакету законів, які мають враховувати національні інтереси Україні, забезпечить владі народну підтримку та стане запобіжником від реалізації сумнівних ідей на кшталт "формули Штайнмаєра".

Андрій Мамалига, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.