Борьба за нацгвардийця Маркива – это борьба за справедливость. Для человека и для страны

У своєму нещодавньому інтерв'ю "Радіо Свобода" адвокат засудженого в Італії нацгвардійця Віталія Марківа Раффаеле Делла Валле закликав офіційний Київ, медіаспільноту, правозахисників та всіх людей доброї волі "розгорнути серйозну інформаційну кампанію і поширювати правду про процес як в Україні, так і за кордоном".

Чому це важливо і що потрібно робити?

Всі, хто ознайомлений з матеріалами справи і стежив за перебігом процесу (включно з прокурором) чудово розуміють, що особисто Віталій Марків не причетний до загибелі Андреа Роккеллі. 

Розуміють це і адвокати родини загиблого, і адвокати сторін цивільного позову. Але вони мали завдання виграти процес будь-якими засобами і добилися цього.

Величезний вплив на рішення суду мала маніпуляція громадською думкою через засоби масової інформації: починаючи від призначення Віталія "вбивцею" у заголовках провідних видань в день його затримання, дискредитації його у замовних матеріалах протягом процесу і закінчуючи скандальною участю у процесі Національної Федерації італійської преси, в якості цивільного позивача проти України. 

Якщо додати до цього ще й той факт, що суд відбувався у рідному місті загиблого Роккеллі, де багато людей знають його родину, яка постійно звинувачувала Україну, а, відповідно, і Марківа, то не важко зрозуміти, що саме повпливало на присяжних при винесенні вироку. 

Чільне місце у процесі відіграла  офіційна російська пропаганда і так звані "незалежні російські журналісти". Вся "справа Марківа" побудована на російському наративі подій в Україні: "націоналісти, які прийшли до влади внаслідок перевороту", "безжалісні карателі з добровольчих батальйонів, що вбивають цивільних", "повстанці Донбасу, які шанують журналістів" і багато іншого. 

Чого лише варте залучення до матеріалів справи відео "Раша тудей" і фальшивки з сайту "Русская весна", яка дискредитувала всіх українських свідків як не вартих довіри і стала одним з вирішальних факторів для апеляційного суду при відмові у зміні Віталію запобіжного заходу! 

Не останню роль зіграв і притаманний для сучасної світової політики поділ на "своїх – хороших" і "чужих – поганих". Адже, використавши формально італійське громадянство Марківа, щоб мати можливість судити його як італійця, в Італії його змальовували як "жорстокого українського націоналіста" (чужого), який підступно і з особливою жорстокістю брав участь у вбивстві "італійського журналіста Роккеллі" (свого). 

Переконаний, що, якби підозрюваний на цьому процесі мав якесь звичне італійському слухові прізвище типу Россі, Латорре чи Джіроне, а не чужинське Марків, то і судове рішення, і медійний супровід були б зовсім іншими. 

Таким чином, вирок Суду присяжних міста Павії  став результатом не аналізу доказів у справі і доведення вини підозрюваного "поза жодним сумнівом", а наслідком масивної медійної та пропагандистської антиукраїнської кампанії. 

Цього б ніколи не сталося, якби бралися до уваги виключно правові підстави, наявні у справі та робився б їх неупереджений та професійний аналіз. 

Власне, тому так важливо якнайширше висвітлювати правду про процес, під час якого не було оприлюднено жодного доказу того, що Віталій Марків причетний до смерті Роккеллі. 

Читайте також: 

Суд в Італії засудив нацгвардійця Марківа до 24 років ув'язнення

Поразка італійського правосуддя: що показав суд над нацгвардійцем Марківим

Політичне судилище над українським воїном: звернення громадських діячів та організацій

Справа Марківа. Реконструкція подій під Слов'янськом доводить невинуватість нацгвардійця

Марків – не виняток: як Італія переглядає справи невинно засуджених

Зеленський обговорив із прем'єром Італії справу Марківа і санкції проти РФ

Жодне твердження, яке звучить в офіційному обвинуваченні прокуратури не має доказового підтвердження.

1. Немає однозначної і документально підтвердженої інформації про те, від якої саме зброї загинув Андреа Роккеллі. 

Є лише заключення судмедекспертизи, проведеної у Слов'янську, на той час окупованому бандами Гіркіна, де йде мова про вибухову хвилю та осколки неідентифікованого боєприпасу. 

Самих осколків немає (вилучали їх під керівництвом терористів, а звинувачують в їх відсутності Україну). 

Гіпотеза щодо міномету побудована на показах свідків (які не є експертами з військової справи), які чули мінометні постріли (як і постріли з іншої зброї) та відео "Раша Тудей", на якому двоє терористів, які начебто забирали тіла, демонструють хвіст мінометної міни, яку начебто знайшли поруч з тілами. 

2. Немає жодного доказу того, що стріляли з українського боку. Міномети та інша зброя  були з обох сторін. За словами Міронова та водія, мав місце перехресний вогонь. Обидві сторони використовували зброю радянського зразка. 

Гіпотеза слідства про те, що стріляли з українського боку, базується лише на словах свідка, що вижив, француза Вільяма Рогелона: "Думаю, що стріляли українські солдати, але не можу цього стверджувати достовірно". 

Своє пізніше переконання, що стріляли українці, він пояснює тим, що опісля зустрів сепаратистів і вони дали йому можливість втекти. Хоча сама реконструкція подій Рогелоном доводить, що стріляли власне з боку бойовиків. 

"Стріляли зліва", а не ззаду, де за поїздом на відстані 1700 метрів знаходився Карачун; після обстрілу хтось заходив до рову, стріляючи, постріли припинилися, коли він вигукнув "Журналіст!". 

Зрозуміло, що це були бойовики, адже українські солдати не могли ні заходити в рів після обстрілу, ні чути вигук "Журналіст!" через велику відстань (1700 м). Крім того їх розділяла залізна дорога з поїздом на переїзді та річка. 

3. Журналісти не були ціллю обстрілу. Адже вогонь з автоматів розпочався з появою "п'ятої особи", яка вже перед тим була обстріляна. Оскільки ця особа приєдналася до групи журналістів, то і вони стали об'єктом обстрілу.

4. Немає жодного доказу того, що Віталій Марків бачив групу журналістів. Не існує жодного підтвердження, де саме він перебував на момент трагедії (чи був на позиції і на якій саме, відпочивав, спав, чергував на кухні, прибирав в казармі чи виконував інше завдання).

5. Немає жодного доказу того, що Віталій Марків повідомляв керівництво про присутність невідомих осіб біля переїзду, а те в свою чергу, передало інформацію ЗСУ.

6. Відсутній мотив вбивства саме журналістів. Адже, як показав процес, Віталій завжди радо спілкувався з журналістами, намагався їм допомогти, попереджав про небезпеку, а одному зі свідків звинувачення, фотокореспонденту Марчелло Фаучі навіть подарував, з допомогою волонтерів, бронежилет. І все це документально підтверджено і визнано навіть прокурором в його заключному слові.

7. Ніхто не міг знати, що в групі осіб перебували журналісти. На одязі вони не мали позначок "Преса", захисних бронежилетів, автомобіль не мав специфічних написів. Російський перекладач Миронов був одягнений у камуфляжні штани. Цю інформацію могли мати лише ті, хто акредитував журналістів у ДНР і, можливо, стежив за їхнім пересуванням. 

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази вини Марківа, тому, власне, правдиве і неупереджене їх висвітлення та аналіз і є обов'язком для всіх тих, хто прагне справедливого рішення. 

Як показала практика, з італійського боку домінувало бажання "знайти крайнього", а не встановити істину. 

Окрім цього, важливими, на мою думку, є також наступні кроки:

1. Активізувати розслідування справи загибелі Андреа Роккеллі, яка є вже багато років у провадженні у СБУ. Пошук нових свідків, проведення необхідних експертиз та встановлення реальних винуватців цієї трагедії значно б допомогли у встановленні істини.

2. Вироблення та проголошення чіткої офіційної правової позиції української держави (президента та парламенту) щодо неправосудного рішення Суду присяжних міста Павії у справі чинного військовослужбовця НГУ Віталія Марківа з подальшим ознайомленням з ним представників дипломатичного корпусу, акредитованих в Україні, міжнародних та правозахисних організацій. 

Попередня заява президента України про доручення "повернути в Україну" не має правової реалізації, окрім визнання вини, а "висловлювання занепокоєння невиправдано жорстким рішенням суду" взагалі дивує, оскільки будь-який обвинувачувальний вирок проти невинної людини є неприпустимим, незалежно від суворості покарання.

3. Висловлення дипломатичного протесту аж до відкликання для консультацій посла України в Італії.

4. Переклад матеріалів справи (як обвинувачення, так і захисту) українською та англійською мовами та залучення до його аналізу незалежних і авторитетних міжнародних правників. А також подальша організація прес-конференцій та інформування журналістів з провідних світових видань. 

5. Посилення правової позиції держави України як цивільного відповідача із залученням найкращих юристів країни і міжнародних консультантів. 

Очевидно, що більшість з цих дій зможе бути реалізована лише після оприлюднення мотивувальної частини вироку суду першої інстанції, яке, згідно з законом, мало б бути опубліковане до 12 жовтня цього року. Але готуватися потрібно вже. 

Маємо розуміти, що апеляційну скаргу буде розглядати Апеляційний Суд присяжних Мілану, що складається з двох професійних суддів та шести цивільних присяжних, на яких впливає суспільна думка. 

І якщо вже зараз Україна не розпочне професійно змінювати ситуацію та інформувати світ про правду у "справі Марківа", є небезпека повторення "павійського правосуддя". 

Для України це означає обвинувачення як "кримінальної держави-терориста" і вимоги мільйонних компенсацій, а для невинної людини, чинного військовослужбовця НГУ, Віталія Марківа – ще декілька років в'язниці в очікуванні справедливості. 

Олесь Городецький, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.