Как доверие съело гречку, или Почему нельзя обижаться на Потураева
Багатьох експертів, майбутніх народних депутатів, журналістів, активістів і просто політично "стурбованих" людей обурило або покоробило від нещодавньої заяви Микити Потураєва. Радник команди президента Зеленського заявив, що майбутні депутати від партії "Слуга народу" не володіють політичною суб'єктністю.
Мовляв, як же так, кого ви взяли в список?! Як ви можете так ображати своїх же мажоритарників, які перемогли в округах?!!
Так, чути таке багатьом неприємно, особливо людям, які виграли важкі кампанії проти багатих і, як здавалося, всемогутніх опонентів, або тим, хто до виборів вже був відомим громадським активістом, журналістом, експертом. Однак Потураєв багато в чому правий.
Основний внесок в обрання кожного мажоритарника і, тим більше, списочника "СН" зробила одна єдина людина – Володимир Зеленський.
Більше того, саме довіра виборця до нього перемогла на мажоритарних округах горезвісну гречку, роль якої від виборів до виборів лише зростала і раптом перетворилася на ніщо.
Куди поділася "гречка"
Ані на цих виборах, ані на минулих, особливо на мажоритарних округах, жодної конкуренції ідей і програм не було, і немає. Пересічний громадянин не має змоги і бажання їх критично оцінити.
Як сказав Павло Кухта у відповідь на мою похвалу написаної ним економічної програми партії "Голос": "Якщо вона сподобалася тобі, значить вона погана і дуже складна". І в цьому є раціональне зерно.
Можливо, справа в тому, що експертне співтовариство не навчилося пояснювати свої ідеї для широкого загалу виборців, можливо, що у нас утворилась занадто велика світоглядна прірва між елітами і суспільством. Але факт залишається фактом.
Середній виборець не розуміє змісту вже реалізованих реформ, а його уявлення про те, що потрібно робити і наслідки цих дій іноді мають мало спільного з реальністю.
Наприклад, серед селян досі популярна пропозиція встановлення законом закупівельних цін на молоко вище ринкових, щоб "бабусі" більше заробляли на його продажу. У реальності ж це призведе лише до того, що його перестануть купувати, тому що молочна продукція з нього буде дорожчою за імпортну.
У такій ситуації, найраціональніше, що може зробити більшість виборців, це не намагатися розібратися в перипетіях макро і мікро економічних, інституційних і соціальних проблем, а довірити прийняття рішень "професіоналам".
Однак достовірно оцінити якості кандидата, можна тільки отримавши результат його діяльності. До цього, здійснюючи свій вибір доводилося керуватися непрямими ознаками його чесності і професіоналізму: харизмою, упевненістю в собі, безапеляційністю, біографією, використанням наукоподібних слів, а вони ненадійні.
В результаті, щоразу на виборах наш виборець зважує: а чи можна довіряти хоч комусь із кандидатів? А якщо не можна?! Тоді залишається лише спробувати отримати від них щось тут і зараз – ту саму гречку.
Більше того, враховуючи, що людям здається, що вони добре знають тих, кого часто бачать по телевізору, на національному рівні переважала довіра, і голоси ділилися між відомими політиками: Порошенко, Тимошенко, Ляшко, Бойко й іншими завсідниками ТВ-шоу і ЗМІ в цілому.
На місцевому рівні голосували або за того, кого знають особисто і кому довіряють, або за того, хто більше дасть. З огляду на розмір округів особисте знайомство, в більшості випадків, ключової ролі не грало, тому часто перемагали ті, хто більше роздавав.
Унікальність цих виборів виявилася в тому, що Зеленський акумулював безпрецедентно високий рівень довіри. Це не тільки його заслуга, а й наслідки невиконання "попередниками" головної вимоги Революції Гідності – знищення корупції і відсторонення олігархів від влади, і низка інших причин.
Довіра до Зеленського виявилася настільки високою, що передалася і кандидатам від його партії. Тому по всій країні перемогли мажоритарники "Слуги народу", яких мало хто знає, які не роздавали гречку і не будували дитячі майданчики.
Виборець проголосував за них тому, що довіряє Зеленському в його виборі кандидатів, і тому, що, ставши депутатами, вони "допоможуть Зеленському зробити життя кращим".
Підкреслю, що тут питання не в тому, що люди розуміють, як він це зробить. Вони не розуміють, і пояснювати сенсу немає. Вони просто вірять Зеленському та його команді, що вони дійсно цього хочуть, будуть цього вимагати і знають, як це зробити.
Перемога "Слуги народу" і Зеленського – це перемога довіри над гречкою, над раціональністю, над цінностями "Армія, мова, віра", перемога над усім.
Чим краще виборці знайомились з кандидатом як людиною, тим об'ємнішим і ставав його образ, тим нижче був його рейтинг, тому що популярність всіх кандидатів від усіх партій була значно нижчою за популярність Зеленського.
Фактично, на цих виборах серед усіх "cлуг народу" був тільки один політичний суб'єкт – Володимир Зеленський.
Найбільш яскравим прикладом цього є результат відомого блогера Максима Бужанського, який набрав 28% голосів, що є найгіршим результатом серед депутатів-мажоритарників від "Слуги народу" по Дніпропетровській області, 8 з яких отримали найвищі результати по всій країні. При цьому максимальний результат склав 62%, його отримав Юрій Корявченков, а середній – 48%. Власне, і сам Максим каже, що без підтримки партії, читай Зеленського, виграти б не зміг.
Двічі в одну річку не ввійдеш
На наступних виборах, коли б вони не відбулися, ситуація буде іншою. Причина в тому, що очікування суспільства щодо Зеленського перевищують можливості будь-якого політика, нехай тричі геніального.
Зробити все і відразу неможливо. Неможливо настільки поліпшити життя людей, наскільки вони цього чекають.
Тому знову тотально виграти в мажоритарних округах або за відкритими списками лише за рахунок передачі довіри від національного лідера навряд чи вдасться.
А значить, тим зі "слуг народу", хто хоче затриматися у політиці, потрібно почати нею займатися – робити те, що досі нікому не вдавалася: насправді пояснювати суспільству суть, причини та цілі реформ, навчати виборця, говорити просто про складні речі.
Якщо цього не зробити, в Україні знову почнуть перемагати гроші і гречка, і нам так і не вдасться розірвати порочне коло: політична корупція – покупка виборів – грабіж країни.
Тому Потураєв правий – так, на цих виборах переміг Ахілл, але він уже поранений стрілою – Зеленський спочатку заявив, що його мета кардинальні зміни в країні, нехай і ціною свого рейтингу.
Другого Ахілла Еллада не народила, тому й Україні на наступних виборах будуть потрібні 300 спартанців, а значить, як "слугам народу", так і кандидатам від інших партій, потрібно всерйоз почати роботу над тим, щоб здобути політичну суб'єктність і політичну вагу.
Михайло Соколов, спеціально для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.