Помощь переселенцам с трудоустройством: красиво на бумаге, неэффективно в жизни

Можливість працевлаштуватися і заробляти собі на життя – один із факторів для повноцінної інтеграції переселенців до нових громад. 

Якщо на початку конфлікту люди шукали переважно тимчасову роботу, нині ж ідеться про необхідність тривалого працевлаштування. І з ним якраз – чимало проблем, хоча держава формально і заохочує роботодавців винаймати таких працівників.

Що пропонує держава

Основна задача щодо пошуку роботи для ВПО покладена на Державну службу зайнятості. 

Нові можливості для цього затверджені Постановою Кабінету міністрів від 8 вересня 2015 року № 696. До них відносяться зокрема компенсації переселенцям, які зареєстровані як безробітні. 

Йдеться про компенсації транспортних витрат на переїзд до місця працевлаштування (наприклад, в інше місто чи область), за потреби – витрат на медичний чи наркологічний огляд.

Для роботодавців також передбачені певні "плюшки", як-от компенсація витрат на оплату праці за трудовим договором зареєстрованих безробітних переселенців; навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації ВПО. 

Щоб переселенець отримав ці бонуси, йому необхідно звернутися до відповідного Центру зайнятості та отримати статус безробітного. Тоді служба шукає йому робоче місце, видає направлення на працевлаштування та допомагає укласти з роботодавцем строковий трудовий договір. 

На папері добре, а в реальності?

Насправді ж, більшість з гарантованих державою преференцій для ВПО мають і зворотній бік. 

Приміром, є кілька категорій роботодавців, які не можуть отримувати таку компенсацію:

• бюджетні заклади, 
• боржники з ЄСВ (єдиний соціальний внесок), 
• боржники з пенсійного внеску, 
• а також ті, щодо яких порушено справу про банкрутство. 

Є і часові обмеження: роботодавець може отримувати компенсацію за зарплатню переселенця не більше, ніж за 6 календарних місяців. А робоче місце за ним має зберігати протягом удвічі більшого терміну. 

Київський міський центр зайнятості задля уникнення недобросовісності навіть запровадив доволі цікаву схему: платить лише кожен непарний місяць, аби за ВПО протягом року зберігалося робоче місце. 

Утім, це, схоже, не особливо заохочує роботодавців: у 2017 році в Україні працевлаштовано 5912 безробітних ВПО, у 2018 – 5561. За січень-травень 2019 року показник склав усього лише трохи більше 1900 осіб

До цього додається ще один головний біль: компенсації сплачують лише в межах терміну дії довідки про статус ВПО. Коли вона закінчується – а це стається щопівроку – компенсації припиняються, поновлюючись лише разом із довідкою. Тож, доводиться стежити ще й за "свіжістю" документу. 

Ще один привід демотивації роботодавців – обмеження на звільнення. ВПО не можна звільнити за згодою сторін до завершення обов'язкових строків працевлаштування переселенця. 

Аналогічна заборона діє і для зміни організації виробництва. У такому випадку роботодавець втратить компенсацію, а вже отриману муситиме повернути державі. 

Відповідно, у випадку працевлаштування ВПО, який може виявитися непрофесійним чи недбалим, роботодавець матиме подвійні складнощі із таким працівником. 

І, звісно ж, гроші. 

По-перше, компенсація сплачується з коштів Фонду соцстрахування на випадок безробіття та Фонду соцзахисту інвалідів. У випадку порожнечі в скарбниці, на гроші від держави доведеться чекати.

По-друге, сума. Відшкодовані будуть витрати на оплату праці ВПО, але не вище середньої зарплатні такого штатного працівника в регіоні, тобто статистичної середньої зарплати. Враховуючи рівень тінізації зарплат та вочевидь заниженої статистики, ані роботодавець, ані робітник особливо не будуть зацікавлені в такому варіанті.

А ще Центр зайнятості щотримісяці перевірятиме, чи достовірними є дані та чи виконуються умови трудового договору. Або ж через скарги щодо умов компенсації. А який бізнес любить перевірки? 

Тож, чи варто дивуватися тому, що переселенці не особливо покладаються на державу в плані працевлаштування? За даними Донбас SOS, лише 3% ВПО знайшли нову роботу завдяки державним центрам зайнятості. Інші ж взагалі зізнаються, що від Центрів зайнятості допомоги чекати і не варто. 

У самих центрах зайнятості пояснюють, що їм складно знаходити роботу для ВПО, позаяк є дисбаланс між вакансіями на ринку та спеціальностями, які є у ВПО. Опитування Міжнародної організації з питань міграції (МОМ) показує, що найбільші проблеми – брак вакансій та низька пропонована зарплата. Жаліються і на те, що роботодавці віддають перевагу "місцевим". 

Тому, якщо держава не перегляне свою формальну програму підтримки із працевлаштуванням і не знайде більш ефективні стимули – наприклад, податкові канікули чи знижені ставки зборів або ж місцевих податків для таких роботодавців – не варто дивуватися, що переселенцям буде і далі складно реінтегруватися у суспільство. 

Частина з тих, хто не може знайти роботу і заробляти собі на життя і оренду помешкання, вимушені повертатися на Донбас – там, бодай, кажуть вони, у них є житло.

Катерина Коба, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.