Как следует формировать новый Кабмин: советы и предложения

Незабаром нова Верховна Рада буде утворювати нову коаліцію та формувати новий Кабінет міністрів.

Спробуємо проаналізувати, що було доброго і корисного в роботі минулої коаліції та КМУ, що було не так і стало причиною гальмування реформ та, зрештою, обвалу рейтингу нинішньої влади включно з Верховною Радою, президентом і Кабміном.

А також – надамо експертні поради та пропозиції щодо принципів і послідовності кроків формування нового уряду.

Причини невдач уряду Гройсмана

Чинний поки що уряд Гройсмана був призначений після відставки уряду Яценюка після фактичного розвалу коаліції на початку 2016 року. І цей уряд де-факто не зобов'язаний був виконувати коаліційну угоду, яка була схвалена розваленою на той час коаліцією. До слова, угода була напрочуд якісною і містила основні реформаторські завдання та спільні зобов'язання тодішньої більшості ВР та уряду, який був "найнятий" для виконання угоди.

Таким чином, за фактичної відсутності інтересу та відповідальності "залишків" коаліції в успішній реалізації коаліційної угоди, теперішньому уряду було нереально її реалізувати, якби навіть на те було досить фаховості, ентузіазму та політичної волі Гройсмана і його команди (про "команду" – нижче). Тому що закони для реалізації реформ приймає все-таки Верховна Рада.

Це – перша, на мою думку, із основних причин невдач уряду Гройсмана.

Другою суттєвою проблемою є існуючі конституційні протиріччя у формуванні та діяльності виконавчої гілки влади. Ці суперечності свідомо чи ні закладені у діючій так званій Конституції Симоненка-Медведчука і "помножені" на традиції в Україні замикати все на президента та його Адміністрацію (Офіс).

Де-юре "президентської" гілки влади не існує ні в Конституції, ні в законах щодо формування та діяльності влади в Україні. Де-факто, президент "пхає носа" в усі питання державного управління в тому числі тому, що суспільство в будь-якому випадку буде питати з нього за неуспіх реформ в соціально важливих сферах.

Третьою причиною невдач є фактична відсутність єдиної команди Кабміну.

Відповідно до чинного законодавства прем'єр позбавлений права формувати команду Кабінету міністрів, який складається із "клаптиків" впливу президента, фракцій і груп парламенту, "олігархів", наших міжнародних донорів.

Такі команди за визначенням не можуть бути ефективними і ними неможливо ефективно управляти. Тому байка про лебедя, рака і щуку – про наш Кабмін.

Наразі і Володимир Гройсман, і члени команди президента заявляють про необхідність скорочення кількості міністерств і членів Кабміну, не пояснюючи чому і за якими принципами.

Читайте також:

#УрядГройсмана: Хто і як керує Кабінетом міністрів

#УрядГройсмана – 2. Театр одного прем'єра

#УрядГройсмана-3. Прем'єр і його "малий Кабмін"

#УрядГройсмана: Гра в одну лузу. Як Порошенко програв Кабмін

Формування уряду

Що має бути покладено в основу формування уряду за моїм досвідом участі у реформі державного управління (успішним і не зовсім), і як це нам радять робити європейські експерти?

До слова, є і чекає на розгляд проект нового закону про Кабінет міністрів та Центральні органи виконавчої влади, підготовлений абсолютно на європейських принципах вітчизняними та міжнародними експертами та урядовцями.

Цей проект закону був непрохідним за минулого президента і, очевидно, буде важко сприйматись командою чинного президента, тому що чітко розділяє виконавчі повноваження та відповідальність гілок влади.

Отже, по-перше, перед формуванням уряду коаліція після чи паралельно зі схваленням коаліційної угоди має визначитись із переліком політик (сфер відповідальності), за формування та реалізацію яких відповідає КМУ. Наразі такий перелік є у зазначеному проекті закону про КМУ та центральні органи виконавчої влади.

По-друге, коаліція має визначитись із переліком міністерств і розподілити між ними сфери відповідальності та відповідно до такого розподілу – завдання коаліційної угоди.

Кількість віце-прем'єрів та міністрів "без портфеля" має визначатись наявністю специфічних стратегічних програм та завдань, координацією виконання яких мають вони опікуватись.

Тобто віце-прем'єрів та міністрів без портфеля не підбирати під посади для "гарних людей", а під конкретні загальнодержавні програми та завдання.

І тільки після цього підбирати кандидатів на посаду прем'єр-міністра із тих, хто зможе реалізувати коаліційну угоду і сформувати ефективну команду КМУ. А не за принципом лояльності, "досвіду" чи компромісності.

Саме кандидат в прем'єр-міністри має підібрати собі команду міністрів та віце-прем'єрів та підготувати разом із ними програму діяльності уряду, в основу якої повинна бути покладена коаліційна угода, і захистити її перед Верховною Радою (коаліцією).

Схвалення цієї програми Верховною Радою має бути одночасно призначенням Кабінету міністрів. Причому ВР може відхилити кандидатури окремих членів уряду, тоді прем'єр має підібрати їм заміну і подати їхні кандидатури на затвердження до ВР під затверджену вже програму.

В разі несхвалення у Раді програми діяльності уряду коаліція підбирає іншого кандидата на посаду прем'єра, далі – за процедурою, поки ВР не призначить склад Кабміну.

На цьому роль ВР у питаннях реалізації коаліційної угоди і програми діяльності уряду не завершується. По-перше, коаліція разом із урядом мають скласти план законодавчого забезпечення виконання коаліційної угоди і програми діяльності. По-друге – разом із урядом готувати та схвалювати необхідні закони.

На жаль, після 2016 року взаємодія Верховної Ради та уряду Гройсмана нагадувала більше какофонію, ніж партнерську взаємодію. Уряд, як правило, не міг провести через Раду необхідні йому законопроекти, а ініційовані депутатами законопроекти часто розбігались із планами реформ чи були відверто антиреформаторськими. Тому "маємо те, що маємо".

По-третє, коаліція має моніторити та контролювати хід виконання урядом своїх зобов'язань щодо коаліційної угоди та програми діяльності. Те, що зовсім чи практично зовсім не робила чинна поки що ВР.

Невиконання завдань програми тим чи іншим членом уряду за результатами кожного року – підстава для його звільнення. А ще краще – автоматичне звільнення: Україна не має часу "витирати соплі" невдахам-міністрам.

Виконавська ефективність чинного уряду така, що за таким принципом 2/3 його членів підлягають звільненню.

До слова, після публікації колонки "Успіх чи провал: як оцінити роботу уряду Гройсмана?" в Секретаріаті Кабміну не придумали нічого кращого, як провести службове розслідування щодо питання, яким чином стався витік інформації про стан виконання завдань (кроків) плану пріоритетних дій уряду за 2018 рік. Інформації, яка має бути постійно публічною! Ця інформація з того часу є закритою.

Й останнє. Однозначною поразкою України буде призначення Кабміну за квотами фракцій парламенту, які складуть майбутню більшість.

Тому що політичні партії та їхні фракції аж ніяк не стали "фільтрами" та ліфтами для компетентних та успішних керівників в різних галузях. Лояльних – так, успішних – майже ніколи.

А в ситуації, коли не маємо власних напрацьованих ефективних процедур, варто скористатись досвідом тих країн, де такі процедури давно і успішно діють.

Сергій Сорока, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.