Голобородько против Зеленского: кто поможет президенту?

Новий президент України трохи більше 50 днів на своїй посаді. І як, Володимире Олександровичу, на розпеченій сковорідці? Мабуть, скрізь пече? І від цього голова йде обертом і мізки плавляться.

Все вийшло зовсім не так, як ви передбачали? Зовсім не так. Даруйте за банальність, але, виявляється, країну будувати трохи складніше, ніж власний будинок чи бізнес. Та ще й із такими зарозумілими, але недалекоглядними помічниками, які смикають кожен у свою сторону, оскільки відчувають відсутність єдиного центру вироблення рішень.

Якщо без сентиментів, початок вашого управління, пане президенте, дуже схожий на хаос і безлад у вашому оточенні. Так, у тій чи іншій мірі таке трапляється в кожній новоствореній команді. І цей хаос ще поки нікому не загрожує. Але невідомо, у що це може вилитися без чітко й однозначно сформульованої стратегії дій. То як тут бути новоспеченому Голобородьку?

Хаос, сміх і сльози

Звичайно, добре було б знайти історії президентських успіхів і проаналізувати кращий досвід лідерів нації. Але це було давно і неправда. І не сідати ж зараз у час Інтернету за читання книжок. Хоч добре було б скористатися ідеєю Рузвельта й негайно створити Мозковий центр із незалежних, переважно університетських, експертів і на основі їхніх пропозицій виробити свій Новий курс. Це якщо шукати Новий курс.

А можна простіше – зробити мозковим центром керівника свого Офісу Андрія Богдана. Андрій – тертий калач. Допомагає з порадами й Ігор Валерійович Коломойський. Це – геть розумаха! Чим не мозковий центр?

Данилюк? Так, розумний, освічений, досвідчений, державник, але його поради трохи лякають, хай трохи в Раді Безпеки посидить, може, охолоне?

А поки потроху з лексики всієї президентської команди десь поділися обіцянки про деолігархізацію, зменшення тарифів, перезавантаження суддівського цеху, податкову реформу.

Одне добре, що новий президент принаймні не пробує і не дозволяє нікому змінювати вектор розвитку країни у зворотну сторону, як того з острахом очікувала українська "двадцятип'ятивідсоткова еліта".

Але чого нині хоче президент, здобувши владу, країна не знає. Схоже, що він, бідний, і сам не знає, що йому тепер робити. Може, вже й пожалів, що ув'язався в цю президентську халепу, яка спочатку видавалася цікавою грою, а завершитися може геть непередбачувано.

Але робити щось треба. Може, хоч вулиці знову перейменувати, повернувши їм старі назви? Чим погана була вулиця маршала Жукова? Чи проспект Ватутіна? Чи Московський проспект? Той В'ятрович зовсім оскаженів зі своєю декомунізацією. І на диво його всі слухають. Ось для цього й треба Андрій Богдан, який має магічний вплив на деяких суддів.

А незабаром судді встановлять справжній український правопис. Щоб без націоналізму! Будемо балакати так, як у нас у Кривбасі. Шоб усім було понятно.

Вам смішно? Ну, давайте разом усі сміятися, хоч тут плакати хочеться, як Володимир Олександрович пакетами призначає голів адміністрації, пакетами нових керівників СБУ.

Давайте іронізувати як він несподівано з'являється в Борисполі й починає займатися проблемами місцевого ЖКГ, що йому, очевидно, ближче й поки що зрозуміліше.

І давайте вже, мабуть, плакати, коли новий президент раптом пропонує за принципом колективної відповідальності люструвати весь керівний склад минулого керівництва країни.

Можливо, це традиційні проблеми зростання. Але ці проблеми свідчать про небезпечні тенденції. Зокрема про те, що в його команді поки царює повний хаос, бо Зеленському не вдалося призначити на ключову позицію – керівника Офісу президента – досвідчену, розумну й вольову людину, котра б привела б всю цю його різношерсту публіку до спільного знаменника державної політики і не смішила б народ взаємовиключними заявами щодо гуманітарної політики, Росії, Донбасу і ООС.

Чинний керівник Офісу президента Андрій Богдан – хлопець меткий і по-своєму розумний, але, схоже, це не його рівень.

Для глобальних завдань створення колективу, який генеруватиме спільний напрямок політики, визначатиме пріоритет завдань і їх виконання, Богдан не готовий. Інакше не став би вже особисто стільки разів підставляти президента то з референдумом, то з російською, то зі спробою повернення одіозних осіб режиму Януковича.

На розпеченій пательні

На сцені свого сатиричного театру Володимир Зеленський часто грав Віктора Ющенка. Грав досить карикатурно, грубувато, безжально і, прямо скажемо, не завжди точно й талановито. Але досить смішно. І доклав свою руку до знищення позитивного іміджу помаранчевого президента. Очевидно, йому тоді здавалося, що управляти країною дуже легко – не робити помилок Віктора Ющенка.

Справді, Віктор Андрійович помилок зробив чимало за свою каденцію. Але часто ми забуваємо, що саме він у 2000-2001 роках разом із Юлією Тимошенко витягнули країну з занепаду імені Леоніда Кучми, коли щороку обвал був мінус 5-6% ВВП. А в перший же рік свого урядування молоді керівники отримали приріст 6% ВВП!

І найдинамічніше країна розвивалася, коли Віктор Ющенко став президентом у 2005 році. Саме за його керівництва країною зростання економіки у 2006-2007 роках було не 2,5%, як нині, а 7%, тобто найвищі в Європі. І це зростання зупинила лише світова криза, котра дуже боляче вдарила по Україні. Та все ж Ющенко залишив країну із $32 млрд. золотовалютних резервів. І це при мінімальній допомозі МВФ.

Але українцям цього здалося мало і вони обрали "міцного господарника" з Донецька Віктора Януковича, який зі своєю командою всього за 2-3 роки зруйнував усе набуте, розікрав країну і втік, залишивши 108 тисяч у казні уряду і всього $12 млрд. золотовалютних резервів НБУ. Не встиг, очевидно, все вигребти – Майдан завадив.

Як не дивно, але "95-ий квартал" увагу Віктору Федоровичу приділив значно меншу. А його команду сатира просто обійшла стороною. Зрозуміло чому: це було просто небезпечно, кралися дуже великі гроші. Та, підозрюю, що не тільки тому: Янукович і його управлінці були для "95-го кварталу" ментально значно ближчими, може, рівнем освіти і відсутністю будь-якої ідентифікації. Просто ті були донбаські, а ці кривбаські. Але не українські точно.

І ось тепер Володимир Зеленський зрозумів, що доля зіграла з ним злий жарт і посадила голим задом на розпечену сковорідку. І хоче він того, чи ні, а доводиться щось робити із тим злощасним Голобородьком, за якого його багато хто має. Але що робити?

І де це ділася та українська 25%-ва еліта, що має генерувати смисли й стратагії, допомагаючи тим самим новообраному президенту? Здулася? Порозбігалися з корабля імені Петра Порошенка, що потроху почав тонути під променями кримінальних розслідувань. Потікали на кухні й знову сварять український народ, з яким їм дуже не пощастило.

Одне втішає, що Зеленський не робить поспішних заяв. Хоч і мовчки, але поки реагує на здорову, розумну й зважену критику.

Врешті, він має зрозуміти, що з друзями дуже важко починати нову роботу, тим більше, коли ці друзі в новій справі не знавці.

Хай він уже один буде Зеленським, а всі інші – мають бути профі з гарною освітою, хорошою репутацією, добрим досвідом і переконливим резюме. І для формування такої команди 50 днів було б досить.

На жаль, Зеленський із цим завданням, прямо скажемо, не дуже впорався. Шкода, але ще є трохи часу до 100 днів. Бо потім уже має прийти Голобородько. Або матрос Желєзняк зі своєю знаменитою фразою: "Хто тут тимчасовий? Виходь!" Але від цього ніхто не виграє. Чи не так?

Віктор Мороз, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.