Президенту Зеленскому: Ваша задача – привести к ключевым должностям людей, для которых беспощадная борьба с гидрой коррупции будет смыслом жизни

Пане президенте!

Зі шпальт УП мені доводилося звертатися до Вашого попередника. Навіть двічі. І до генпрокурора й З'їзду суддів України.

Знаю, ці відкриті листи читали. Та робили прямо протилежне, або бездіяли.

У 2014 році я розглядала справу за корупційним обвинуваченням полтавського мера Олександра Мамая. Мене намагалися підкупити. Я повідомила правоохоронців, допомогла задокументувати злочин. Проте за 5 років особи, причетні до тиску та пропонування судді неправомірної вигоди, не покарані. Я ж дотепер зазнаю переслідувань.

У подібній ситуацій опинився Сергій Бондаренко з Черкас, він не погодився ухвалити протиправне рішення на догоду голові суду. Є й інші приклади, коли цькувань зазнавали судді, котрі прагнули виконувати свій обов'язок чесно.

Переконалася не раз: органи, покликані боротися з корупцією (ГПУ, САП), запобігати їй та захищати викривачів корупційних злочинів (НАЗК), стояти на сторожі незалежності суддів й очищати суддівські лави від негідників (ВРП – Вища рада правосуддя, РСУ – Рада суддів України), не спроможні відповідати викликам часу.

Довелося подати позов навіть до Петра Порошенка. Щоб змусити гаранта додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина виконати вимоги закону – повернути мені повноваження на здійснення судочинства.

Детально про клубок проблем, з якими я стикаюся, розповідають сайти Foundation "Judges for Judges" та Blueprint for Free Speech. Остання організація на початку року в Лондоні вручила мені як викривачу спеціальну нагороду – за "мужність та доброчесність у вимозі належного розслідування корупції в судовій сфері".

Підтримку мені надають громадськість і ЗМІ, віднедавна – іноземні судді та захисники викривачів. Але не офіційна влада.

Як людина, що знає систему зсередини та якій дуже завинила держава, неспроможна захистити незалежність судді, стверджую: потрібні докорінні зміни.

Обіцянки і результат

Головною вимогою суспільства та іноземних інвесторів було відновлення довіри до українських судів. Місія провалена.

Бутафорна реформа авторства Олексія Філатова звелася до зміни назв. Хоча й те не завершили. Наприкінці 2017-го видані укази президента, що не вступили в силу, про ліквідацію місцевих судів – тому в декомунізованій Україні діють ленінські, жовтневі, октябрські суди.

Полишили систему здебільшого ті судді, хто сам захотів. Реально влада й не думала чіпати "служителів Феміди", що заплямували честь продажними і замовними рішеннями, збагатилися завдяки корупції.

ВРП і ВККСУ (Вища кваліфікаційна комісія суддів України) набули вагомих повноважень. Проте більшість у цих органах складають судді, обрані самими суддями – плоть від плоті старої системи. Присутні й політичні призначенці. Сумніви стосовно доброчесності, інколи й компетентності, деяких членів ВРП і ВККСУ – небезпідставні.

Хоч ліпили нові структури за європейськими зразками, давши суддівському врядуванню великі можливості, обіцяного не досягли. ВРП та ВККСУ стали оборонцями інтересів нереформованої суддівської корпорації, зацікавленої у збереженні існуючих практик.

Для них такі, як я – чужинці, "білі ворони". Натомість поведінка наших багаторічних гнобителів – голів судів є близькою й зрозумілою. А ще, раптом виникне потреба в певному рішенні, ними можна керувати – забезпечать результат.

Суддя покірливий і безпринципний, а тим більше взятий "на гачок", за яким тягнеться шлейф гріхів, апріорі буде більш слухняним ніж той, кому важко щось закинути.

Вміло маніпулюючи черговістю розгляду дисциплінарних проваджень (одне пригальмували, друге прискорили) і висновками (на щось заплющили очі, інше акцентували), ВРП рятує від покарання суддів недоброчесних, включно з найбільш одіозними (Бабенко, Струков). І стає засобом розправи (політичної чи за персональним замовленням) над тими, хто займає незалежну позицію (Лариса Цокол, Віталій Радченко, Віктор Фомін).

З покаранням перших зволікають, чи застосовуються м'якіші стягнення, ніж передбачає закон. Другі поблажливості не відчувають. Зокрема, я отримала догану за пост у фейсбуці з критикою суддівського самоврядування й за те, що на збори суддів мене прийшли підтримати небайдужі полтавці.

У закономірних вимогах громадськості ВРП уздріла втручання в діяльність судді, водночас не розцінює таким чином тиск на мене голови суду.

ВРП має можливість звільняти суддів, схоплених на хабарництві. Проте обмежується наданням дозволів на затримання і тимчасовим відстороненням від судочинства. Хоча тут має місце як мінімум неповідомлення судді про втручання в його діяльність, що саме по собі є серйозним проступком.

Нещодавня заява колишнього голови ВРП Ігора Бенедесюка, буцімто ВРП не може ініціювати дисциплінарні провадження, суперечить закону і свідчить або про некомпетентність, або про відверте нехтування обов'язками.

Ніхто з суддів, затриманих за нетверезе кермування, не вигнаний. Відбулися переляком. Та чи має такий володар мантії моральне право притягати до відповідальності решту порушників ПДР?

Рішення про звільнення одного з "суддів Майдану" скасувала Велика Палата Верховного Суду. Через відсутність підпису члена ВРП Павла Гречківського. Він обвинувачується в отриманні чималого хабаря – 500 тисяч доларів. У країнах усталеної демократії це призвело б до добровільної відставки. Однак ВРП не стурбувала чистота власних лав, а З'їзд адвокатів знову обрав Гречківського до ВРП. Ігноруючи прямі вимоги закону.

Суддя із Запоріжжя, як передбачає закон, повідомила ВРП про втручання в її діяльність і пропонування неправомірної вигоди у розмірі 50 тисяч доларів. Просила не оприлюднювати інформацію, оскільки здійснюється фіксування злочину. ВРП опублікувала повідомлення судді й зірвала спецоперацію.

При розгляді питання про відсторонення одного з полтавських суддів член ВРП розсекретив особу, яка займалася приватною юридичною практикою і стала викривачем злочину – носій мантії вимагав грошей і сексуальних утіх. Це зумовило переслідування потерпілої на стадії розслідування справи. Не дивно, що молоду жінку невдовзі було витиснуто з професії.

ВРП і ВККСУ швидко вступили в конфлікт із громадянським суспільством, яке вимагає реальних змін, а не імітації процесів.

Повною мірою це проявилося під час конкурсів до вищих судових ланок. За формою їх проводили відкрито та прозоро. За суттю – ні. Залаштункові домовленості супроводжувало відверте ігнорування висновків Громадської ради доброчесності.

Неодноразова зміна ВККСУ критеріїв для проходження через конкурсне "сито" вже в процесі відбору, маніпуляції з нарахуванням балів, неможливість порівняти свій результат зі здобутками конкурентів відбили у багатьох колег, відомих принциповістю, а значить відсутністю підтримки тих чи інших "кланів", бажання випробовувати долю в наступних конкурсах.

Водночас невідповідність доходів суддів рівню життя (чіткий критерій корумпованості), інша недоброчесна поведінка не стали запобіжниками для входження в "реформовані" та "очищені" структури.

Довіра до заново набраного Верховного Суду підважена призначенням до нього значного числа осіб заплямованих – за висновками експертного середовища та громадськості. А в деяких рішеннях цього органу простежується вплив політичної кон'юнктури та бажання "проскочити між крапельками".

Створення Вищого антикорупційного суду не вирішує проблеми притягнення до відповідальності корупціонерів "нижчих" категорій. Нерідко зрощених меркантильними зв'язками з суддями місцевого та апеляційного рівнів. Проте застосована до них "конвеєрна" технологія кваліфоцінювання не дала більш-менш помітного оновлення суддівського корпусу.

На кілька років ВККСУ забула про початі процедури з набору нових суддів. У результаті маємо некомплектні районні суди і страшенний дефіцит кадрів. Найгірша ситуація саме в перших інстанціях – там, де розглядається основний масив справ, де громадяни безпосередньо стикаються з системою.

Потерпає ж від цього споживач наших послуг. Йдеться про сервісну функцію судів – розв'язувати проблеми, що виникли у стосунках між людьми чи у відносинах з державою. Чимало суддів не розуміють такого свого призначення, виступаючи по відношенню до позивача бундючними та недоступними представниками влади, зцементованої власними інтересами.

Якщо додати підвищення ставок судового збору і запровадження монополії адвокатів, для багатьох це зробило судовий захист недоступним, говорити про виконання судом своєї суспільної функції – в повному її обсязі – не доводиться.

Хаотичні законодавчі зміни, зокрема до Кримінального процесуального кодексу, неймовірно збільшили навантаження на слідчих суддів та істотно обмежили оперативність слідства.

Потребуючи дозволів на дії, які раніше санкціонувалися прокурорами або входили до повноважень самих слідчих, ті й інші оббивають пороги судів. Обов'язковість призначення експертиз у випадках очевидності (наприклад, товарознавчої, коли крадія на виході з магазину затримала охорона, і відома закупна та продажна ціна товару) суперечить елементарному здоровому глузду.

Говорячи про кримінальну сферу, мушу констатувати істотний перекіс у захисті прав підозрюваних та обвинувачених, але не жертв злочинів та публічного (державного) інтересу. Інколи складається враження, що правки до законів писали потенційні підсудні. Діючи на випередження.

Надмірне навантаження суддів першої інстанції призводить до помилок у роботі та неможливості дотримання строків розгляду справ. Відтак ледь не кожен стикається з загрозою притягнення до дисциплінарної відповідальності за процесуальні порушення та непроходження кваліфікаційного оцінювання. І знову найбільш уразливим є суддя доброчесний, не захищений круговою порукою та корупційними зв'язками.

Ставлення до критиків і порушників показного спокою в суддівських лавах – окрема тема. Для багатьох "колег" викривач – це стукач, а не людина з відповідальною громадянською позицією, яка захищає суспільний інтерес.

Тож не дивно, що суд виправдав посередника, який пропонував мені хабар за потрібне мерові рішення, а стосовно мене неправдиво зазначив, що, взявши участь у фіксації злочину, я порушила правила суддівської етики.

Маючи припис НАЗК, який чітко визначив, що голова суду Струков переслідує мене як викривача, ВРП проігнорувала вимоги закону щодо неприпустимості навіть загрози притягнення до "дисциплінарки" особи у зв'язку з викриттям нею корупційного правопорушення.

Вищий орган суддівського врядування, рятуючи від покарання голову суду, не захистив моєї незалежності як судді і де-факто сам вдався до переслідування мене як викривача. Тим самим ВРП порушила закон "Про запобігання корупції".

А вслід за нею – ВККСУ, не допустивши мене на підставі догани до участі в конкурсі до Вищого антикорупційного суду.

Зрештою Велика Палата Верховного Суду скасувала стягнення. Однак вже сам факт розгляду справи вищою судовою інстанцією говорить, який тяжкий шлях мені довелося пройти – і він далекий від завершення.

Не проявила принциповості й Рада суддів України, головний орган нашого самоврядування. Визнавши стосовно Струкова, що особи "з низькими моральними, діловими та професійними якостями" не можуть обіймати керівні посади, РСУ не наважилася відстоювати свою позицію перед ВРП. Не спромоглася добитися виконання власного рішення суддями Октябрського райсуду (за законом змістити голову можуть тільки збори суддів цього суду, а ще – ВРП, про позицію якої йшлося вище).

Тепер я не можу добитися від РСУ визнання конфлікту інтересів в діях Струкова стосовно мене – навіть отримавши сувору догану, він активно використовує адміністративні важелі для продовження утисків. А без цього забюрократизоване НАЗК не наважується зробити власні висновки.

Мій приклад – судді, неодноразово та різноманітно битої за незалежність і дотримання закону (фізично – також), для добросовісних, але не надто принципових чи активних колег є застереженням. Вони бачать, як ризиковано йти всупереч волі голови суду. Чи інших впливових персон. Наражаєш на проблеми, психологічний тиск, небезпеку звільнення себе і своїх співробітників.

Тому судді мовчать. І будуть терпіти, щоб не стало гірше. Бабенки й струкови мають впливових покровителів не лише в судовій, а й у законодавчій та виконавчій владі, та серед політиків. Там, де не спрацьовують зв'язки, вірогідно діють гроші. Чималі.

Що робити?

Судова система продемонструвала абсолютну неспроможність до самоочищення. А значить зовнішнього втручання не уникнути.

Потрібен перезапуск ВРП і ВККСУ. Ці органи теж мають бути сформовані за блокуючої участі закордонних фахівців, а до їхнього складу увійти судді з беззаперечною репутацією та представники профільної громадськості.

Мають сенс пропозиції скасувати посаду голови суду як таку, або ж надати повноваження РСУ корегувати діяльність/бездіяльність зборів суддів місцевих та апеляційних судів.

Процедуру кваліфоцінювання можна істотно прискорити й здешевити. Передовсім зайнятися суддями недоброчесними (тими, що вже пройшли призначення – повторно). Громадськість легко зможе сформувати список "підозрюваних". А конкурс до антикорсуду показав ефективність прискіпливих співбесід, після яких багатьом, не гідним високого звання судді, можна вказати безповоротно на вихід.

Далі, ті, хто здолав перший етап, мусять підтвердити належний фаховий рівень. Методика його перевірки потребує вдосконалення як у плані прозорості, так і стосовно критеріїв оцінювання знань і навичок. Доцільність у психологічному тестуванні в його нинішньому вигляді – відсутня. Варто почати з розробки професіограми судді, а вже тоді порівнювати кандидатів з умовним стандартом взірцевого судді.

Одночасно і без зволікань слід проводити набір нових суддів на вакантні та місця, що звільнятимуться після реального очищення судових лав.

Пропозиції до вдосконалення законодавства, включно з КПК, експертне середовище розробило – була б тільки політична воля на втілення.

І про "особисте"

Для мене показником незворотності змін стане притягнення до передбаченої законами відповідальності екс-мера Мамая, його представника в суді Ковжоги (це його зусиллями організовувалася розправа наді мною). Близького приятеля останнього – голови суду Струкова. Який невтомно й винахідливо мститься мені – за те, що не бажаю "йти в ногу" та "проти колективу пішла всього".

Крім усього іншого, вони лжесвідчили в суді у справі посередника мера. Нещодавно за цим фактом обласна прокуратура відкрила кримінальне провадження.

Їх не карали, бо "стара" влада допускала для себе можливість позапроцесуального впливу на суддів. Чула нерідко: на що сподіваєшся, ми не в Америці, що такого – прийти до судді домовитися?

За весь час ні один орган суддівського врядування та самоврядування не заявив: тиснути на суддю, пропонувати їй матеріальні вигоди за кривосуддя, гнобити за принциповість – недопустимо!

Звісно ж, я не прошу Вас, пане президенте, давати вказівки правоохоронцям чи суддям (у цьому разі Ви нічим би не відрізнялися від попередників).

Ваше завдання – привести до ключових посад людей компетентних і рішучих, здатних до дій, а не до малювання небачених досягнень. Для яких нещадна боротьба з гідрою корупції буде сенсом життя.

Маю честь!

Лариса Гольник, суддя Октябрського райсуду Полтави, лауреат міжнародної премії Blueprint for Free Speech, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.