Агрессия на море – что дальше
25 червня 2019 року відбулися дві знакові події.
Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) на початку доби затвердила резолюцію, у якій було змінено санкційну політику та фактично дозволено повернення до ПАРЄ делегації РФ.
А надвечір сплив термін виконання РФ наказу Міжнародного трибуналу з морського права від 25 травня, який вимагав від держави-агресора беззастережно та безумовно звільнити захоплені у листопаді 2018 року в Чорному морі три кораблі ВМС України та їхні екіпажі.
І якщо стосовно повернення російської делегації в ПАРЄ все стало вкрай очікувано декілька місяців тому, то виконання РФ наказу гамбурзького трибуналу залишалося інтригою до останньої хвилини, особливо зважаючи на дії росіян з "прибирання хвостів" у справах викрадених рибалок, троє з яких були передані з окупованого Криму у травні-червні.
Упевнений, що дві події сумної доби є безперечно пов'язаними між собою.
Адже невиконання наказу морського трибуналу та відмова тим самим Росії від визнання "Конституції океанів" – Конвенції ООН з морського права, як вже неодноразово повторювалося, робить вразливими та незахищеними юридично власне самі морські інтереси РФ – починаючи від промислового океанічного рибальства, прокладання морських трубопроводів та охоплюючи перевезення вантажів суднами під прапором РФ, з екіпажем РФ чи з російськими судновласниками.
Це матиме невідворотні економічні наслідки вже із завтрашнього дня, адже ризики зростатимуть, полізе вгору розмір страхування та скоротяться інвестиції у російський морський транспорт.
Звісно, керівництво РФ це усвідомлює та, якщо згодне на такі наслідки, то, вочевидь, розраховує на заходи з їх мінімізації. Як вона це буде робити – можна якраз побачити з позиції росіян щодо ПАРЄ, де прямий підкуп чиновників міжнародних організацій, поєднаний із лобіюванням через афільований у державах Європи бізнес, доповнюється прямим політичним тиском.
Адже сьогодні країни Старого Світу чітко поділилися на три табори – ті хто не знає та не хоче знати, що таке російська окупація, ті, хто це добре усвідомлює, та ті, кому власне така окупація подобається – наразі або у найближчому майбутньому.
Більш того, РФ йде у "контрнаступ" в морській сфері – робляться гучні заяви про "міжнародний народний трибунал" над "українськими піратами" та про "нове, правильне" морське право, яке росіяни восени подарують людству після конференції у "братській Болгарії".
На перший погляд це вкрай зухвало навіть для роспропаганди та містить ознаки медичної ідіотії. Але й повернення депутатів-вбивць у ПАРЄ також ще три роки тому лунало як кліше другорядного російського пропагандиста. Сьогодні ж це нова реальність, у якій нам усім жити.
То маємо думати, як за таких умов лобіювати спеціальні, морські інтереси України у міжнародних структурах, за умов, коли наш опонент демонстративно нехтує морським правом (та навіть, за крайніми відомостями, у новому місці переховує захоплені кораблі, що з листопада стояли в Керчі). Адже очевидним є те, що від спеціалізованих морських міжнародних організацій буде небагато зиску, особливо у регіональному вимірі.
Бо якщо Чорноморський меморандум про взаємне порозуміння держав порту має робочу базу в Новоросійську та у власних звітах маркує кримські порти російськими – було б дивно вимагати від цієї структури якісь санкції проти РФ.
Якщо Росія досі залишається членом Дунайської комісії, попри очевидну географічну віддаленість від цієї річки, та вдало блокує будь-які спроби навіть обговорити це питання останні три десятиріччя – що ж може змінитися в угорській штаб-квартирі цієї організації після нинішнього витирання РФ чоботів над морським правом.
Та навіть Євросоюзівське Європейське агентство з морської безпеки не бачить за крайні п'ять років нових викликів, прямо пов'язаних із безпекою судноплавства у водах навколо захопленого Криму.
Втім, навіть доволі закономірна пропозиція, прикладом, щодо виключення РФ з категорії держав "А" ММО (яка все одно має бути озвучена в Лондоні Україною), явно не матиме реальної перспективи реалізації.
І ми мусимо концентрувати зусилля на інших шляхах.
Ключовою залишається двостороння робота із державами, що мають прагматично спільні з нами інтереси та водночас глобально співвідносять себе із міжнародним правом та свободним суспільством.
Бо, як доводить нинішня темна страсбурзька ніч, інші "стратегічні" "друзі" України, про "плече підтримки" керівництва яких ми чули дуже багато, насправді підуть іншим шляхом, якщо росіяни подарують їм хоч легкий присмак політичної чи матеріальної вигоди на додаток до вже традиційних для взаємовідносин з РФ відчуттів латексу.
І не від таких "друзів", а від справжніх партнерів ми могли б очікувати на спільне запровадження санкцій проти морського сектору держави-агресора. Таке запровадження реальне лише за низки умов – спільні цінності, спільний ворог, зрозуміла національна морська політика та взаємність.
А ось із двома останніми факторами у нас все дуже погано.
Україна, як я неодноразово писав, має архаїчне морське законодавство, а також – паноптикум нездатних та невиразних клептоманів, що обгортають хабарі георгіївськими стрічками, у сфері управління та керування морським транспортом, рибальством та морською освітою.
Я вже навіть не кажу, прикладом, (за десять років втомився) про нову редакцію профільного Кодексу чи про членство України в Паризькому меморандумі.
Достатньо згадати, що нещодавно дрібним лобістам за вочевидь смішну подяку вдалося спочатку рік промаринувати у Адміністрації президента Порошенка проект закону про наше приєднання до Конвенції про працю в морському судноплавстві, а потім, за тиждень до евакуації "євроінтеграційної збірної" з Банкової, тупо повернути його виконавцям за підписом Райніна.
Просто цікаво, дуже добре знаючи "кустарний" рівень того лобізму – такими смішними знаками уваги шановний голова не гребував особисто чи це мимо нього якось пройшло.
Так само щорічне сумнозвісне укладання протоколів про спільне рибальство на Азові, яке пильно курується та захищається від уваги громадськості не лише сумнозвісним вузьким клубом чиновників-мільйонерів (в миру – Держрибагенство), але й – керівництвом МЗС та ключовими держслужбовцями Мін'юсту, що, вочевидь, не коштує рибній мафії мільйонних витрат.
Більш цікавий кейс, із солодко-трупним присмаком державної зради, полягає у запровадженні у 2018 році, після тривалого та обґрунтованого бомбардування патріотичними посадовцями різних структур РНБО та Адміністрації президента, відчутних санкцій проти ключових знарядь російської агресії та експансії на морі – Російського морського реєстру судноплавства та Російського річкового реєстру, та й проти їхніх українських доньок.
Бо, щойно росіяни з'ясували обсяг зумовлених обмежувальними заходами втрат, ці реальні санкції вкрай оперативно новим указом президента Порошенка було перетворено на суто фейкові, завдяки яким офіси РМРС в Україні досі плідно працюють на російських "федеральних спеціалізованих і базових" замовників (ну, й, вочевидь, якісь крихти передають тубільцям на пофарбування місцевих та центральної "ізбушки" та інших подібних ритуальних нині установ).
Було б дуже необачно вважати, що держави, які могли б бути нашими партнерами у накладанні санкцій на ключові російські судновласні, суднобудівні та крюїнгові компанії, та й на ті самі горезвісні реєстри, усього цього не знають.
Як і не знають, прикладом, про урядові спроби фактично віддати контроль росіянам над захопленим ними ж у 2014-му чорноморським шельфом України через всілякі фірми-прокладки та структури вищевказаних "стратегічних друзів" в рамках операції "Дельфін".
Тож, поки ми не виправимо хоч на певний розумний відсоток ступінь копійчаної корупції та неперевершеного невігластва у вітчизняному морському секторі, навряд чи наші партнери будуть синхронізувати з нами власну морську політику протидії агресорові. І це росіяни прекрасно розуміють.
Втім, війну ще не завершено, і, поки хоч хтось буде боротися за лад на українському морі – шанси у нас є.
Борис Бабін
Оригінальний текст взято з Facebook-сторінки Бориса Бабіна
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.