Настоящего эксперта определяет осознание пределов своей компетентности и ответственности

Коли за справу беруться дилетанти, варто очікувати біди або принаймні значних ускладнень. А якщо вони оцінюють стратегічні для держави напрямки, то ціна їхнього неуцтва зростає геометрично.

Стаття "В Багдаді все спокійно. Як для фронту купили браковані БТР" за авторством Гліба Канєвського є саме таким прикладом. Вона побудована на компіляціях інформації з реєстру судових рішень та архівних публікацій відомого тижневика. Водночас у публікації відсутній аналіз усіх аспектів проблеми. І це не дозволяє вважати змальовану картину повною і об'єктивною.

Головна маніпуляція полягає у тому, що думку окремих заангажованих у процесі сторін, взяту з реєстру, подано як доведену істину. Водночас не враховано, що висновки досудового розслідування можуть бути як справедливими, так і хибними. У даному випадку їх не підкріплено вироком суду.

Тому категоричні твердження автора про "браковані БТР-4", про те, що "Україна провалила найбільший контракт на півмільярда доларів за постачання військової техніки в Ірак", а "Ірак знайшов нового постачальника" є непідтвердженими. І це свідчить про заангажовану позицію автора, яка пояснюється або браком знань, або свідомими маніпуляціями.

Аби збалансувати оцінки якості бронетехніки з іракського контракту, автор міг навести альтернативні погляди, приміром, екс-командувача Нацгвардією Степана Полторака, який свого часу не шкодував добрих слів для БТР-4. Або нагадати, як у бойових зіткненнях з ІДІЛ український БТР витримав прямий удар ПТУР, про що із захватом писали світові ЗМІ. Чи показати успішні випробування БТР-4 поблизу Багдаду представниками Міноборони Іраку. Але значно легше, звісна річ, обрати курс на "зраду"…

Справжнього експерта визначає усвідомлення межі власної компетентності і відповідальності, яку не можна переступати. І – навпаки.

Очевидно, що перед тим, як давати оціночні судження важливій для країни міжнародній угоді, треба було достеменно вивчити її актуальний статус. Причому не з публікацій інших неуків.

Повідомляємо, що цей контракт – чинний. До виходу в світ допису Канєвського він мав вагомі перспективи бути успішним. Натомість нині складно спрогнозувати його долю після того, як одна "експертна" оцінка перекреслила титанічну роботу сотень людей.

Для кращого усвідомлення ситуації наголошуємо, що іракська сторона не оформлювала актів рекламацій, не висловлювала офіційно претензій і, до того, підписала акти технічної прийомки в Україні. Аби пан Канєвський краще зрозумів зміст цих тез, скажемо, що не варто публічно говорити про провал контракту. А в його випадку – краще взагалі мовчати.

Пан Канєвський може закинути, що надсилав в Укроборонпром відповідний запит і не отримав належної інформації. Справді надсилав. Ось цей документ. Але він отримав обґрунтоване пояснення, що численні фактологічні помилки та причинно-наслідкові протиріччя у його запиті не дозволяють надати йому інформацію у повному обсязі.

Приміром, Дмитро Перегудов не очолював ДП СЗТФ "Прогрес" у 2012-2016 роках, як зазначив автор запиту. Відтак представники контрольних підрозділів ДК "Укроборонпром" не мають фізичної можливості перевірити його діяльність на цій посаді, як просить пан Канєвський. Це – лише одна з суперечностей у процесі нашої комунікації.

Категоричні заяви автора про провал контракту з Іраком можуть пояснюватися двома міркуваннями. Перше – браком його експертних знань. Їх, безумовно, потрібно надолужити перед тим, як виходити на великі експертні жнива. У цьому немає нічого ганебного. Всі великі колись були маленькими. Скажімо, Олег Винник до того, як вийти на стадіони, співав на сільських дискотеках. Подібний шлях до зірок мав би пройти і Гліб Канєвський.

Друге міркування – вагоміше. Воно полягає у тому, що Гліб Канєвський свідомо маніпулює на темі болючого для України іракського контракту. У цьому контексті варто навести його несподівану пропозицію про залучення "громадських експертів та журналістів-розслідувачів" до урядової комісії з розслідування діяльності усіх керівників оборонних заводів і перегляду діяльності спецекспортерів".

Поінформовані люди кажуть, що якби цей план реалізував резидент іншої держави в Україні, то отримав би щонайменше дострокове звання... Втім, цей аспект залишимо органам, відповідальним за національну безпеку.

У будь-якому випадку набивання окремим громадянином власних експертних гуль – занадто дороге задоволення для держави. Усе суспільство не може відповідати за омани і помилки свого представника. Неприпустимо також, аби держава втрачала позиції на міжнародних ринках через ілюзії аби свідомий підступ одного із своїх громадян.

Андрій Масальський, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.