Каким будет день нашей победы, или Как вернуть домой "временно оккупированных людей"?

У дні вшанування пам'яті про загиблих у Другій світовій війні та відзначення перемоги над нацизмом я дозволив собі думки про те, якою буде наша перемога у неоголошеній війні, що триває на території України вже більше 5 років.

З 2014 року, після анексії Криму та початку війни на Донбасі, слова "тимчасово окуповані території" стали частиною щоденних новин та звичної лексики українців.

У 2016-му в Україні з'явилось Міністерство з питань тимчасово окупованих територій. Загальна площа окупованих Росією територій сьогодні дорівнює 44 тисячі квадратних кілометрів, що складає майже 7% всієї території нашої держави. Сухі цифри, за якими більше 13 тисяч загиблих та мільйони людей, які змушені жити в окупації.

В сучасних умовах розвитку цивілізації головною цінністю безперечно є людське життя та права людини, а території та ресурси, за які, починаючи з Середньовіччя вбивали та нищили цілі народи, залишаються другорядними.

Саме тому я переконаний, що повернення Криму та окремих регіонів Донецької та Луганської областей лежить через повернення додому "тимчасово окупованих людей". Людей, чий розум часто "окупований" ворожими до української державності змістами, людей, які стали заручниками імперських амбіцій і пропаганди російського керівництва, людей, які були і залишаються громадянами України, нашими співвітчизниками.

Особисто я в 2014-2016 роках був прихильником повернення Донецька та Луганська військовим шляхом.

Нарощення бойових спроможностей та реформи в ЗСУ давали внутрішнє переконання в тому, що нам потрібне тріумфальне звільнення окремих районів Донбасу і новий День нашої Перемоги.

Сьогодні вже 2019 рік, минуло 5 років неоголошеної війни і, аналізуючи різні можливі сценарії повернення "тимчасово окупованих людей" в Україну, дослідив досвід інших країн – від Східної та Західної Німеччини, Придністров'я, Абхазії та Південної Осетії до Колумбії, де я мав честь бути професором республіканського Військового Університету Нуева Гранада.

Усвідомлюючи, що гібридність війни, присутність регулярних військ РФ на Донбасі та незаконна анексія Криму суттєво ускладнюють реінтеграцію, варто розуміти, що повернення територій неможливе без спільного прагнення людей жити в одному соціокультурному просторі. І це найголовніше.

Російська імперія у різних її форматах впродовж своєї історії багато разів втрачала контроль над окупованими країнами та окремими територіями саме тому, що люди прагнули свободи та не хотіли жити в її складі. Не пов'язували з нею свого майбутнього та не мали спільних цінностей.

Так було в 1917-1918 роках, так було в 1991-му. Переконаний, що так буде і з Кримом та іншими територіями, які все ще залишаються прямо чи опосередковано окуповані Росією.

Варто пам'ятати, що повернення людей із окупації (як фізично, так і ментально) починається зі встановлення справедливості.

Наслідком будь-яких бойових дій є психологічна травма для всього суспільства. У нашому випадку – суспільства по "обидва боки" лінії фронту. Тому просто "приєднати" території навіть тоді, коли ми повністю звільнимо їх від присутності агресора, буде проблематично.

З одного боку, мені, як і багатьом українцям, поки що складно уявити співіснування в рамках однієї країни з людьми, які ходили на "референдуми" та виходили на "паради українських полонених" у Донецьку. З іншого боку, я розумію, що в окупації живуть наші співгромадяни, які виявилися справжніми заручниками.

Це нелегкий шлях, але ми мусимо його пройти. Ми маємо почати ставити собі незручні запитання і давати неприємні відповіді.

Наприклад, яку ціну кожен з нас готовий заплатити за повернення Донбасу та Криму?

Якою має бути Україна майбутнього після деокупації?

Чи потрібен нам новий План Маршала і якою буде роль міжнародних партнерів у відновлені миру та розвитку економіки цих регіонів?

Наскільки довгим має бути перехідний етап і як побудувати ефективні інституції для управління змінами та побудови довіри? Довіри, яка стане фундаментом нової України і покаже шлях "тимчасово окупованих осіб" додому.

Це і стане нашою великою Перемогою!

Тому важливо продовжувати розбудовувати українську армію, бути мудрими, думати над майбутнім та у ці дні обов'язково знайти можливість вклонитись і привітати ветеранів Другої світової війни з перемогою над нацизмом!

Юрій Гусєв, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.