Зеленский и переЗЕгрузка власти как окно возможностей

У своїй інавгураційній промові Володимир Зеленський оголосив про розпуск Верховної Ради та запропонував Кабінетові міністрів скласти свої повноваження. Ми ще не знаємо, чи буде розпуск парламенту оскаржений у суді, але це досить неоднозначний крок, і потрібно дуже чітко розуміти його плюси та мінуси.

Почну з того, що мені здається небезпечним. Розпуск Верховної Ради передбачений Конституцією як запобіжник від непрацездатного парламенту, який не може ефективно працювати й ухвалювати рішення. Це дух закону.

За буквою закону критерієм неспроможності Ради є відсутність коаліції, до складу якої входять понад 50% депутатів.

Але чи є теперішній склад парламенту непрацездатним? Факти про це не свідчать.

Тому виникає питання, чи не використав пан Зеленський та його юристи букву закону всупереч його духу лише тому, що це йому наразі вигідно.

Треба відзначити, що така проблема не є специфічною для України. Так само вчинив Макрон у Франції. Багато разів у Сполученому Королівстві дострокові вибори оголошувались саме через те, що тодішній момент був електорально сприятливим для тієї чи іншої партії; таку практику там спробували припинити лише в 2011-му році.

Тобто, вигода політичного моменту ставилась вище за сталу роботу інститутів. У Сполученому Королівстві за 300 років зрозуміли хибність такого підходу. В Україні й у Франції, як бачимо, ще ні.

Хоча я визнаю проблему того, що за п'ять років електоральні вподобання українців суттєво змінились і теперішній склад Ради дійсно виглядає анахронізмом.

Але в якості рішення я б пропонував не волюнтаристський розпуск парламенту за рішенням президента, а запровадження механізму staggered elections, коли кожні 2 роки обирається третина депутатів (модель Сенату США).

Водночас, я є рішучим прихильником ідеї перезавантаження влади. Ще навесні 2014-го року я висував тезу щодо доцільності декількох ітерацій її оновлення, тобто зміни уряду, президента, парламенту.

Сутність цього полягає у тому, що на кожній ітерації можна відсіяти 25-30% найбільш одіозних діячів минулих часів, але годі сподіватися, що можна оновити владу на 80-90% відразу. Тому потрібно було 2-3 ітерації з інтервалом 2-3 роки для потрібного перезавантаження держави за 6 років.

У 2014-му році відбулася перша ітерація. Уряд Яценюка пішов 2016-го, тобто через два роки. Я впевнений, що було б краще для України, якщо того ж року відбулися б дострокові вибори президента та парламенту.

Хоча хтось з читачів може зі мною не погодитись, результати опитувань щодо довіри політичним інститутам, як і результати президентських перегонів, свідчать на користь моєї точки зору.

Отже, я вважаю достроковий розпуск Верховної Ради в цілому корисною дією, хоча це мало відбутися ще 2016-го року, а наразі його доречність вже не така відчутна.

Як би там не було, але цього року перезавантаження влади відбудеться – якщо не в липні, то в жовтні. Це друга ітерація, яка, на жаль, відбувається із запізненням у 2-3 роки.

Добре, що пан Зеленський – це людина нової генерації у політиці, сучасних поглядів і світогляду. Але цього недостатньо.

Які люди прийдуть до Верховної Ради та Кабінету міністрів? Я вважаю, що нам, громадянському суспільству, потрібно сформулювати критерії та спробувати донести їх до суспільного загалу.

В якості таких критеріїв я пропоную те, про що писав у Політиці 2.0:

1. Чітка ідеологічна база.

• Людина має сказати, що вона підтримує та проти чого виступає.
• Виборці мають робити свідомий вибір ідей, а не особистостей.
• Ідеологічна база далі слугуватиме бенчмарком, з яким можна порівнювати реальні дії.

2. Кодекс етики. Людина має задекларувати, а далі й дотримуватись простих і зрозумілих правил поведінки:

• не говорити свідомої брехні,
• не красти,
• не брати хабарів,
• не отримувати особистої вигоди від займаної посади,
• розкривати конфлікт інтересів тощо.

3. Компетенції світового рівня. Це може бути:

• освіта, здобута в провідних навчальних закладах (за світовими рейтингами),
• членство в загальновизнаних у світі професійних асоціаціях (наприклад, ACCA, CFA),
• досвід роботи в провідних світових корпораціях, інвестиційних банках, консалтингових фірмах (компанії з індексу S&P 500, "велика четвірка" тощо).

Люди, що відповідають таким критеріям, в Україні є. В групі випускників Оксфорда, Кембриджа та університету Лондона є понад 60 осіб. Асоціація випускників Гарварду – ще більш чисельна. Саме такі люди мають стати депутатами та міністрами.

Українці мають позбутися ілюзій щодо того, що "кожна кухарка може керувати державою". Маємо вже досвід із "завгарами" та "свинарчуками". Потрібно нарешті зрозуміти, що мають прийти люди із західною освітою, репутацією та сучасним світоглядом.

Підсумовуючи сказане вище, ми маємо чергове вікно можливостей, яке я назвав би переZEвантаженням.

У 2005-му році були великі сподівання щодо перезавантаження за Ющенка – він наші сподівання зганьбив.

У 2014-му році Порошенко обіцяв "жити по-новому" – але збрехав.

Пане Зеленський, прошу, не повторюйте їхніх помилок! Вікна можливостей зачиняються швидко (від 9 до 18 місяців), а репутацію можна зруйнувати назавжди.

Валентин Хохлов, CFA, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.