ЗЕнаугурационные заметки

Понеділок. Десь 8.20 ранку. Вулиця Банкова залита зеленню розквітлих каштанів. Інститутська, де завжди о цій порі маса народу іде до/від метро, майже безлюдна.

Банкова перекрита чисто символічним кордоном поліції. Кількох ліній загорожі, які стали звичними за останні роки, немає. Навіть масивні ворота перед входом на територію АП – широко розчахнуті. Все чекає нового господаря.

Ранок під Радою – це одночасно порожня перегороджена вулиця Грушевського і товчія зі сварками на пунктах пропуску. Ніхто толком не розуміє, з якого боку кому заходити, списки гостей складені не за алфавітом, а бозна-як.

Акредитацію преси паралельно проводила і Зе!команда, і прес-служба парламенту. Перші – в зону на площі Конституції перед Радою, другі – в саму будівлю парламенту. І ніхто цієї різниці не пояснював. Маса журналістів акредитувалась у Зе, а в Раду потрапити не змогла.

Традиційно президенти підїжджали до Ради на авто, їх зустрічала почесна варта і проводила в сесійну залу. Для Зеленського вигадали більш "демократичну" процедуру. Вздовж Маріїнського парку від Грушевського до оглядового майданчика над Дніпром поставили огорожу, за якою розмістились фани обраного президента. Така собі "червона доріжка" чи коридор слави для Зе, який прийшов у Раду пішком.

В неділю, хто був на репетиції інавгурації, дуже боялись, що за півдня на площі Конституції можна буде померти від пекучого сонця. Але ранковий час врятував усіх – сонце було за Маріїнським парком і прихильники Зе та журналісти змогли заховатись в тіні каштанів. Всі – крім операторів, яким довелося-таки попектися на сонці на змонтованому для них подіумі.

Поважні гості в ложі парламенту сходились повільно і фактично в останній момент. У центральній ложі на третьому поверсі розмістили релігійних діячів всіх конфесій. Митрополит Онуфрій прийшов в супроводі депутатів Новинського і Папієва, митрополит Епіфаній – сам.

Патріарх Філарет прийшов окремо, і з колегами поводився сухо. Як переказують очевидці, з Епіфанієм Філарет просто обмінялись холодними поглядами.

Оскільки президент мав пройти через Раду в сесійну залу, для нього повністю зачистили перший поверх і кулуари другого, куди допустили лише кілька десятків працівників державної охорони.

В кулуарах було тихо і безлюдно. Водночас на третьому поверсі, де розмістили усіх журналістів, кипіло життя.

Правда, навіть у ложу преси журналістів і операторів не пропустили.

"Тільки фотографи", – відрізав охоронець на вході і на жодні вмовляння не реагував.

В ложі преси помістили ще й частину хору, який виконував гімн під час засідання. Тому там, де зазвичай сидять журналісти, сиділи мужик з баяном, кілька десятків співаків і трохи розгублені таким сусідством фотокори.

А потім прийшов Зеленський. Що він говорив, як поводився і кого до чого схиляв – всі уже бачили.

Загалом – будьмо єдині, Крим і Донбас – це Україна, українці – повертайтесь додому, а ви, депутати і міністри, пакуйте речі і на вихід.

Одним промова ЗЕленського видалась вражаючою, іншим – ніякою.

Я кілька годин не міг скласти про неї враження. Не міг виокремити сутнісних посилів, з якими б міг і хотів погодитись чи дискутувати. Тим більше складно було знайти обіцяне НОВЕ в промові.

Йдеться не про те, що Зеленський сказав, що хотіли почути його виборці. Він, треба визнати, дуже органічний у своєму образі просвітленого Робін Гуда, який навіть на Банкову ходить пішки.

Але у програмній промові, яким завжди був інавгураційний виступ, не було власне ПРОГРАМИ.

Останні тижні вся команда Зе говорила, що їхній лідер не просто так зник з медійного простору, що він готується, він напрацьовує план і всі ахнуть, коли він його оголосить.

Але все посутнє, що сказав Зеленський, помістилось у два речення: "звільніть місця" і "я розпускаю Раду".

Був ще короткий перелік "невідкладних" речей, на які президент дав депутатам два місяці: закон про скасування депутатської недоторканності, кримінальна відповідальність за незаконне збагачення і Виборчий кодекс з відкритими списками.

При цьому, навіть закону про імпічмент, якому ще було місце у виступах Зеленського під час кампанії, в інавгураційній промові місця не знайшлося.

Не менш цікавий був перелік тих, кого президент попросив звільнити: голову СБУ, генпрокурора та міністра оборони.

Із президентської квоти чомусь не згадано було ні про главу МЗС, який уже подав у відставку, ні керівника Нацбанку.

Чому? Їх не будуть міняти? Немає на кого?

Виступ Зеленського, який мав би відповісти країні на всі ці питання і дати чіткий орієнтир, куди ми йдемо, насправді залишив ще більше запитань, ніж було до цього.

Роман Романюк, УП