День памяти жертв геноцида крымских татар: как выйти из конфликта дат

18 травня – День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу. В Україні спочатку указом президента, а потім і постановою парламенту офіційно встановлено відзначення трагічної події з 2014 року.

Водночас:

З 2014-го і щороку. 18 травня – Міжнародний день музеїв і відповідна "ніч музеїв". Заходи часто не обмежуються лише екскурсіями – організовуються концерти, святкові перформанси.

2017 рік. 18 травня в Україні – День вишиванки. Традиція відносно нова (з 2006 року), суто громадська (без офіційного затвердження), але популярна в народі. Велелюдні та веселі марші вишиванок і відповідні святкові заходи пройшли, мабуть, у всіх обласних центрах України.

2019 рік. 18 травня в Україні – День Європи. Є відповідний указ президента (від 2003 року), яким встановлено цю події на третю суботу травня. Від Києва до Одеси, від Маріуполя до Житомира, від Херсона до Луцька – по всій країні заплановані святкові заходи.

То а що з пам'яттю про жертви депортації, спитаєте ви?

Як же ж так?

Конфлікт і шляхи його вирішення

Маємо конфлікт.

Як з нього виходити?

Відповідь у двох площинах:

1. Морально-етична.

Пам'ять про жертви зобов'язані вшановувати їхні нащадки (кримтатари) та можуть вшановувати інші просто небайдужі люди.

Саме можуть. Не варто вимагати від українців, які ще кілька років тому в кримтатарах вбачали загрозу (або й просто їх не бачили), сьогодні 100% розуміння.

Має бути органічний поступ. З року в рік дедалі більше місцевих громад самостійно та за власною доброю волею можуть обирати обмеження святкових/урочистих заходів і вшановувати натомість пам'ять жертв депортації. Ключові поняття тут: довіра, емпатія, гуманність, альтруїзм.

2. Управлінська.

Релевантні у таких випадках (необхідності стимулювання збільшення вироблення певного продукту в публічному секторі) управлінські техніки мають застосовуватись обережно. Наприклад:

– Measure and Terror / вимірюй та тероризуй. Не годиться.

По-перше, цей інструмент у принципі має обмежену ефективність. По-друге, децентралізація в значній мірі ускладнила управління процесами в командно-адміністративний спосіб. Навіть, якщо з центру на периферію буде доведено відповідне доручення, місцеві не поспішатимуть його виконувати.

• Naming and Shaming / називай та присоромлюй. Частково годиться.

Для використання цього інструменту необхідні чітко визначені, наперед встановлені, добре прокомуніковані правила.

З одного боку, має бути розроблена бажана програма меморіальних заходів (утримання від святкувань, мітинг на площі, показ фільму, уроки в школах і т.п.), з іншого – розуміння органами місцевого самоврядування репутаційних бонусів або втрат від дотримання/недотримання цих правил.

Чому годиться лише частково? Бо правила не встановлені. Виконання не виміряно. Репутаційні втрати владних органів перед їхніми громадами мінімальні. Репутаційних бонусів взагалі немає.

• Quasi-market / квазі-ринок. Частково годиться.

Це той інструмент, який стимулює поведінку владних суб'єктів через створення умов конкуренції за ресурс.

Умовно, розробляється і фінансується державна програма (до речі, існує одна така програма по депортованим, але має обмежений функціонал). Кошти розподіляються або на підставі виконання наперед визначених дій/показників, або на підставі конкурсних алгоритмів (найбільше учасників, найкраща творча складова, переможці голосування і т.п.).

Чому годиться лише частково? Бо цей інструмент добре лягає на класичні сфери публічного менеджменту (освіта, охорона здоров'я). У випадку ж із вшануванням жертв депортації розрахунок лише на квазі-ринок може суттєво викривити результати та вихолостити моральну складову.

Тож ще раз. Маємо конфлікт. І важливо тепер не те, як сильно ми прогнемо свою лінію в ньому (бо нам ще жити разом, країну будувати і Крим повертати), а те, з чим ми вийдемо з цього конфлікту.

Хочу сподіватись, що вийдемо ми з нього, утворивши нову цінність взаємного розуміння і заклавши підвалини для згаданого поступу на наступні роки…

Арсен Жумаділов

Оригінальний текст взято з Facebook-сторінки Арсена Жумаділова

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.