Лекарство от популизма

Перший тур президентських виборів показав шалений запит на нові обличчя.

Шалений настільки, що українці готові обрати президентом людину без будь-якого політичного досвіду та ще й відверто пов'язану з одним із найодіозніших олігархів.

Політологи називають багато причин цього явища: це і загальносвітові тренди на "нову щирість" та політиків-популістів, і війна, і втома від старого політичного класу, і реакція на агресивну кампанію чинного президента, побудовану на страхові й поділі громадян на "справжніх українців" і "малоросів".

У запиті на нових політиків насправді немає нічого поганого. Більше того, розумне оновлення політичної еліти Україні необхідне.

Однак через недоліки регулювання політичної реклами в Україні поки найшвидше та найефективніше на цей запит відреагували спритні політичні ділки.

Цей запит не вичерпається у травні після інавгурації. Жага нової, неформатної політики не зникне і незалежно від того, хто з двох кандидатів виграє, – навпаки зросте.

Під час осінніх парламентських виборів ми маємо всі шанси стати свідками наймасштабнішої в українській політичній історії битви ляльководів.

Якщо, звісно, не змінимо правила виборчої гри.

Якщо збережеться стара пропорційно-мажоритарна виборча система, ми ризикуємо в кожному окрузі отримати фінансовану місцевими феодалами регіональну зірку: інстаблогера, чемпіонку області з бейблейду, танцюристку чи оглядача новинок іграшкової індустрії з ютубу.

Достатньо мати аудиторію в соціальних мережах. Відсутність розуміння, що робити далі з мандатом, при цьому не гратиме жодної ролі.

Наслідком стане фактична неспроможність Верховної Ради 9-го скликання.

А ми, нагадаю, парламентсько-президентська республіка.

І якщо з президентом-аматором ще можна так-сяк жити, то контрольований і непрофесійний парламент означатиме серйозні проблеми для виживання і розвитку української держави.

Україні передусім потрібні політичні партії нової якості, а не шоумени від політики.

Для розвитку ж політичних партій першочерговим кроком є встановлення пропорційної системи із додатковим запобіжником у вигляді відкритих списків. Щоб партії зберігали свій зв'язок з виборцем, відкриті списки повинні бути регіональними.

Тобто саме такими, як передбачено у проекті виборчого кодексу, який днями, завдяки титанічним зусиллям робочої групи при комітеті правової політики та правосуддя, нарешті готовий до ухвалення в цілому.

Ця зміна має і суто прагматичну мету – баланс влади.

Парламент, половину якого складають депутати-мажоритарники з усіма їхніми масними мріями про субвенції та їх розпил, це доволі контрольований орган.

Мажоритарники, вражені результатом Володимира Зеленського, вже активно дрейфують в його бік. Після його дуже ймовірної перемоги – побіжать пачками. Це зрозуміло: з допомогою адміністративного ресурсу Банкової переобратися набагато простіше.

Читайте також:

Виборча реформа: що треба змінити?

Якісно протистояти узурпації влади майбутнім президентом, хто б ним не став, може тільки пропорційний парламент без мажоритарників, і робити його таким потрібно починати вже цього тижня, не чекаючи результатів президентських виборів.

Це, до речі, хороша нагода підправити рейтинг чинному гаранту, який обіцяв реформу ще в 2014 році. Ще кілька тижнів – і може бути пізно.

Микола Виговський, спеціально для УП