Второй тур: С холодной головой

Якими б не були особисті уподобання, з цими виборами Україна зробила крок вперед.

Підрахунок голосів не віщує сюрпризів, які б вказували на значні фальсифікації.

Неприємний осад залишиться після масованої атаки соціологією на заключному етапі кампанії.

Дані КМІСу і, меншою мірою, соціологічної групи "Рейтинг" відображають результат голосування. СОЦІС в тандемі з Центром Разумкова видали химерну картину: перші показали нижчий результат Зеленського і збільшення розриву між Порошенком і Тимошенко, другі – наблизили Порошенка на відстань похибки від лідера. Усі разом недооцінили Смешка.

Більшість з чотирьох екзит-полів (Національний, Socis, 112+NewsOne, ТСН) додали пару відсотків Порошенку і забрали пару відсотків у Бойка.

Юлія Тимошенко може нарікати на вірогідне підвищення результату Петром Порошенком за рахунок адмінресурсу і сітки скупки голосів. Але це складно доводити. Те, що Тимошенко визнала поразку без збурювання людей і судів – теж плюс.

Позитивом стало те, що явка на цьогорічних президентських виборах порівняно з 2014-им роком зросла. Донеччина і Луганщина прийшли на дільниці, виборці традиційно аполітичного Півдня проявили підвищену активність.

Від виборів до виборів відбувається згладжування крайніх позицій у голосуванні Заходу і Сходу. У 2004 році за Ющенка і Януковича Галичина і Донбас у першому турі давали понад 80% голосів, у 2010 році за Тимошенко і Януковича – понад 30% і 70% відповідно.

Зараз лідер перегонів Зеленський отримує відносно рівний результат повсюдно. У найменш до нього прихильній Галичині отримує двозначні цифри. Різниця між найвищим і найнижчим показником у регіонах становить не 10-15 разів, лише 4 рази – від майже 12% до близько 45%.

Голосування за Зеленського нагадує голосування за Тігіпка у 2010 році. В обох ситуаціях російськомовні ліберальні кандидати найбільше набирали у поясі від Дніпра до Одеси.

В основі електорату Зеленського не є так званий "ватний" електорат Донбасу. Показовим є і те, що, на відміну від Януковича, який отримував тут понад 80%, сумарний електорат Бойка і Вілкула залишається на Донбасі близьким до половини виборців.

Політичні уподобання урізноманітнилися. Тепер є дільниці з лідерством не лише пострегіональних Бойка та Вілкула, але й Зеленського і Порошенка. І навіть одна, на Луганщині, – Тимошенко.

У Зеленського є перемоги на дільницях в містах Львівщини, Тернопільщини, Івано-Франківщини. У цих областях він посів 3-4 місця. На Закарпатті Зеленський переміг із таким же результатом, як у Запорізькій та Херсонській областях.

Пригадую, як члени виборчої комісії у селі Райгородка на Луганщині восени 2014 року дивувалися досі небаченому розмаїттю смаків виборців. За 5 постмайданних років розколи у країні зменшилися.

Те, що на вибори прийшла молодь – це теж плюс.

Після Майдану дискусії про те, куди йти – на Захід чи на Схід, на порядку денному нема. Ніхто не заперечує курсу на НАТО і ЄС.

Розмови про результат Зеленського як "реванш біло-синіх" в інтересах штабу конкурента. Це спосіб консолідації свого виборця через формування образу внутрішнього ворога.

Другий тур поляризує суспільство. Але якщо хтось хоче вибудовувати барикади в головах людей і розводити нас по різні боки, то барикади ці будуть кривими.

Кампанії: Незнайоме нове

Перший тур – не стільки перемога 30%, як поразка того, кого не підтримали 84%.

Ці вибори не були класичним протистоянням між регіонами чи етно-культурними групами. Вони були про нові обличчя проти старих, стабільність проти змін.

Останнє відображено як в опитуваннях соціологів, так і в результатах першого туру.

Запорукою успіху Зеленського стало співпадіння двох важливих передумов: запиту суспільства на нове і високої впізнаваності кандидата.

Запит на нове в Україні сформовано навіть не після Революції Гідності, а у 2010 році. Тоді своєю низькою явкою виборці забезпечили Юлії Тимошенко поразку, а Віктору Януковичу – напівлегітимне президентство від імені 30% населення країни.

Усі наступні спроби провести нові обличчя нагору мали обмежений успіх. Кілька мажоритарників і кілька нових облич, інкорпорованих політпроектами під парламентські вибори-2012.

Плодами народної жертви Майдану скористалася офіційна реєстрова опозиція, яка контролювала сцену. Порошенкові залишалося лише чекати, поки народ перемеле у своєму невдоволенні рейтинги трьох лідерів опозиції – "трьох поросят".

Від Помаранчевої революції зміст української політичної системи не змінився. Політико-бізнесові групи тримають контроль над процесами у своїх руках, навіть якщо порядок денний з їхніх рук час від часу вислизає.

У сенсі демонополізації після 2014 року не зроблено ні-чо-го! Суди лише підтвердили права олігархів.

Новим обличчям немає звідки взятися. І тим більша відповідальність голови держави, який не зробив нічого для зміни політичного поля. Хоча б на його ділянці.

На ефіри від його іменної фракції мали б ходити молоді освічені депутати, а не скомпрометовані Гончаренко і Розенблат. За відсутності видимої пропозиції на політичному ринку вакуум у ніші нових сил заповнив популярний актор шоу-бізнесу.

Не так переміг Зеленський, як Порошенко програв. Й агресивний піар тут не допоміг, а відлякав людей. Повноцінної комунікації з суспільством у президента не було і раніше. Він промовляв односторонньо, не допускаючи зворотнього зв'язку.

Президент обрав замість пояснювати і об'єднувати – налаштовувати проти себе. Замість таврувати активістів та антикорупціонерів, їх можна було залучити до формування нового порядку денного і нових політичних проектів.

Але й найкращий піар та комунікація навряд чи б допомогли Порошенку. Йому складно було б перебити враження від застою в економічній та соціальній політиці. А також – від системних провалів справедливості.

Кампанія президента будувалася на безпекових та гуманітарних аспектах Армія-Віра-Мова. Питання добробуту громадян, які мають пріоритет для прийняття рішення виборцями у всьому світі, були проігноровані.

Результат Зеленського – це голос так званої "мовчазної більшості". Така ж мовчазна більшість в Америці скрутила дулю істеблішменту і обрала Трампа. Яким чином владному кандидату встановити контакт і якими способами комунікувати з цією більшістю – велике питання.

Тенденції другого туру

Зважаючи на дані СГ "Рейтинг" та КМІСу про перетоки голосів за березень і на модель розподілу голосів тих, хто не визначився, у другому турі голоси за Зеленського і Порошенка мали б розподілитися у пропорції 60/40.

Частина тих, хто підтримав Зеленського у першому турі, не прийде на вибори. Частина переметнеться до Порошенка. Але суттєво додати Порошенкові завадить 50-відсотковий негативний рейтинг.

У другому турі Порошенко може отримати більшість голосів хіба від виборців Кошулинського. Інші кандидати вже задекларували свою непідтримку.

Читайте також:

Ірина Бекешкіна: Порошенку складніше увійти у другий тур, ніж перемогти в ньому

Другий тур: як соціологи моделювали результат

Зібрати всіх. Яким може бути другий тур Порошенка і Зеленського

ЦВК офіційно оголосила результати першого туру й призначила другий

Зеленський провів грамотну кампанію і у першому турі переміг. Його команда оберігала кандидата від розкриття, особливо у питаннях, які породжують суперечки. Формат концертів "95-го кварталу" виявився еластичним матеріалом для ведення агітації.

Завданням команди Зе було просто відповідати запиту на новизну та зміни і не "лажати". А також – мовчки спостерігати, як "старі" політики понижують рейтинги одне одного.

Дебати можуть дати плюс Порошенку, але незначний. Якщо Порошенко буде зверхнім, люди Зеленському співчуватимуть. Що б Порошенко не сказав, це задовольнить його ядерний електорат, але наражатиметься на недовіру до нього 70% населення. Стадіонний формат приверне увагу до форми і відверне від змісту.

У цілому дебати, якщо відбудуться, стануть ще однією нагодою кожній зі сторін зайвий раз вибачити недоліки власному обранцю.

Сьогодні на виборців впливають відеоролики, завтра виникне питання впливу штучного інтелекту.

Після заклику до Юлії Тимошенко, медичних аналізів дуель відеороликів вийшла з-під контролю і шкодить обом кандидатам. Порошенкові – бо вимушений грати не на своєму полі. Зеленському – бо втрачає "президентоподібність" і повертається до амплуа комедіанта. Ця гра дискредитує виборчий процес і ошелешує наших іноземних партнерів.

Поки що Зеленський захопив і утримує ініціативу. Ситуацію може змінити тільки щось екстраординарне. Передбачити результат, зважаючи на зростаючу абсурдизацію виборчого процесу, складно.

Водночас, незалежно від результатів виборів, вкрай важливо пройти їх в рамках демократичних процедур.

Читайте також:

Дебати-батл: Порошенко назвав дату, час і місце, де чекатиме на Зеленського

Вакарчук про батл Порошенка і Зеленського: Вимагаємо змісту

Завтра буде

Програма Зеленського місцями є наївною до популізму. Вона відповідає настроям у стихійних ліберальних та позасистемних середовищах. Але здійснити її складно – через невідповідність законодавству і практичні моменти.

Застосування референдумів у світовій практиці має неоднозначні наслідки. В Україні в умовах війни і незшитої країни референдуми видаються небезпечними.

Схоже на те, що у випадку приходу до влади Зеленський буде спілкуватися з суспільством напряму у стилі Трампа. Таке управління через соцмережі, оминаючи якісні медіа, обмежить можливості суспільства контролювати владу.

За даними опитувань Центру Разумкова, позиції виборців Зеленського щодо актуальних питань політики є такими самими або трохи більш прогресивними, як у середньому по країні.

Підтримку Зеленському висловили деякі знані представники середнього бізнесу (Євген Уткін (Квазар-Мікро, KM Core), Олександр Ольшанський (imena.ua).

В'ячеслав Клімов ("Нова пошта") та бізнес-асоціації зацікавлено обговорювали питання економіки із Зе!кандидатом.

В цілому, думаю, курс країни як у зовнішній, так і внутрішній політиці не зазнає суттєвих змін. Якщо підвищення градусу напруги не виштовхає Зеленського на крайні позиції і не призведе до хаосу.

Сам факт того, що посаду президента може посісти позасистемний політик, не гарантує значних змін. Відбудеться втрата темпу через те, що потрібна робота над програмою і законопроектами.

Майже з нуля буде формуватися команда, а з цим зростуть ризики приходу випадкових людей. Особливо багато їх буде в регіонах.

І все це зустрічатиме консолідований опір політсил, які програють вибори. Формування нових політпроектів під парламентські виборчі перегони додатково ускладнить конфігурацію.

Складніше новому президентові, хто б ним не став, буде й через те, що зміцнилися настрої щодо обмеження повноважень президента. Я завжди вважав парламентську республіку не найкращою системою для України. І тим більше вважаю так у контексті війни і потреби проривних реформ.

Держава з її демократичними інститутами з цієї кампанії вийде ослабленою. Інститут президентства та інститут виборів у будь-якому разі будуть підірвані. І маніпулятивною та агресивною кампанією одного фіналіста, і маніпулятивною кампанією та відсутністю дискусії щодо політик іншого. Але нам важливо зберегти соціальні зв'язки та людські стосунки.

Важливо, щоб суспільство втрималося у межах демократичних процесів та взаємної поваги. Насторожують спроби відродження старих парадигм "помаранчеві проти біло-синіх", "Схід проти Заходу".

Під час революції і війни країна понесла болісні втрати. І тепер заради перемоги на виборах програмувати країну на конфлікт вкрай небезпечно.

Вчора влада вимагала "не розхитувати човен". Чому вчора ми всі дружно заперечували "третій Майдан", а сьогодні розколюємо суспільство і ведемо до вибуху, під яким поховає усіх? Провокатори з обох сторін повинні бути витіснені на узбіччя.

Терпимість і критичне мислення нам у поміч. Нам більше не потрібні втрати – ні зараз, ні за рік-два. Ми – одна країна!

Володимир Кухар, спеціально для УП