Деолигархизация: Миссия невыполнима

Багато аналітиків перед першим і другим туром президентських виборів цікавилися питанням, чому пункт деолігархізація відсутній у програмах лідерів президентських перегонів?

Чи очікуємо ми від переможця реальної деолігархізації? Чи зможе він насправді показати приклад боротьби, незалежності, незаангажованості від великого бізнесу?

Відповідь криється не тільки в їхній відкритій фінансовій, кадровій чи політичній підтримці, як би вони цього не приховували та не заперечували, а в тому, що її неможливо в Україні подолати по суті.

На споживчому рівні суспільство хотіло б реалізації революційних гасел: забрати незаконно здобуте і повернути народу, тобто націоналізації! Всі мріють побачити, як мільярдні доходи починають працювати на народ та повертаються в Україну. Але це в капіталістичній системі – утопія.

Олігархи впливають на зовнішню та внутрішню політику і, залежно від їхніх уподобань та персональних фінансових інтересів, формують її вектор розвитку. Одні приносять користь, а інші досягають своїх вузькогрупових інтересів, що шкодить добробуту нації.

Інтереси багатьох ключових олігархів між собою перетинаються і, якщо публічно йде протистояння, то за лаштунками тривають приховані домовленості.

Разом з тим, деолігархізація базується на боротьбі з лобізмом, фаворитизмом, протекціонізмом і впливом на прийняття рішень.

Сам олігархат бореться за контроль над бюджетом, державними підприємствами та державними інституціями. До яких ми відносимо антимонопольний комітет, НКРЕКП, ФДМ, Державіаслужба та інші державні регулятори.

Їхній значний вплив побудований на монопольному контролі секторів економіки, а часто їх безліч.

Частина так званих олігархів знаходиться під куполом ВР. Концентрація офіційних доларових мільйонерів в ВР, уряді, навіть у правоохоронних органах досить значна, що не є типово навіть серед розвинутих країн. Ось такий собі сюр.

Кадри вирішують все

Будь-яка успішна організаційна система спирається на кадри. Уникнути олігархізації економіки, коли багатії впливають на призначення в органи влади, неможливо. Великий бізнес впливає на призначення топ-менеджерів чиновниками, а згодом повертає у свої компанії, цей зв'язок працює і в зворотному напрямку.

Частково – це нормальний процес для будь-якої ринкової економіки, який має показові успішні приклади, оскільки корпоративний сектор економіки формує кадровий потенціал. Одначе, коли це шкодить добробуту нації, у процес мають включатися відповідні правоохоронні органи.

Тому реальна боротьба з олігархами повинна проходити по іншій лінії розмежування. Її можна досягнути через мережу антикорупційних органів, боротьбу з незаконним збагаченням без права відкупитися за сплату податків, амністію чи штраф, виключно повна конфіскація та безповоротність покарання.

Роздержавлення та олігархи

У капіталістичній економіці єдиний дієвий механізм, який змушує державну власність приносити суттєві блага та покращувати добробут як елемент деолігархізації, це справедлива приватизація.

Наші олігархи проявили зухвалу жадібність та зафіксували надприбутки досить давно.

Для порівняння в Польщі від приватизації в бюджет протягом 1991-2015 років надійшло більше 45 млрд доларів США, а в Україні на даний момент ледве 67 млрд грн наторгували, більша половина з яких – завдяки реприватизації Криворіжсталі.

Дивіденди від діяльності держпідприємства, отримані на користь бюджету Польщі, вимірюються мільярдами доларів США, а в Україні трохи більше одного мільярда доларів США. Разом з тим, капіталоємність наших економік на початку 90-х років різнилася в 3-4 рази, на користь України.

Після перезавантаження приватизації у 2018-му році сам процес однаково залишається під контролем бенефіціарів великого бізнесу.

Антикорупційна архітектура

Сьогодні Україна будує поліцейську державу заради тиску на МСБ, а не нагляду за дотриманням законності у вищих ешелонах влади.

Через титанічний тиск міжнародних партнерів та правозахисників найближчим часом має запрацювати Антикорсуд, який має відповісти на запитання, коли будуть реальні вироки? Вироки серед еліт, а не замилювання очей дрібними заручниками системи.

Жоден з новостворених правоохоронних органів не зміг залишитися аполітичним та продемонструвати ефективність, яка задовольнила би своїми результатами громадянське суспільство.

Відсутність належного інституційного поля, яке забезпечило б покарання за грабіж країни, суттєво шкодить макроекономічній стабільності.

1. Кадрова селекція через призму професійності та відсутності конфлікту інтересів серед керівництва регуляторів.
2. Велика приватизація з максимальним залученням іноземних інвесторів та наданням їм преференції.
3. Транспарентність законотворчої та бюджетної діяльності.
4. Якісно новий склад парламентарів: соціальний ліфт для професіоналів, а не медійних осіб та старої когорти людей, що вже неодноразово були при владі за часи незалежності.
5. Покарання за зловживання владою через перезавантаження НАЗК, НАБУ, САП без допущення міграції одних і тих самих працівників з одного органу в інший.
6. Не допустити зміни люстраційного законодавства та повернення люстрованих чиновників до влади.

Чи зможе гарант виконати план мінімум для деолігархізації країни через оновлення еліт, про яке невпинно говорять усі?

Низка прізвищ уже сьогодні швидше нагадують відлуння з машини часу. Ми бачимо, як раніше відомі, одіозні та впливові персоналії намагаються повернутися до владного ешелону. Всупереч цінностям Революції Гідності і всього, що було зроблено ними проти України.

Якість команди президента – це чесність до громадянського суспільства та електорату, який зробив свій вибір на його користь. В іншому випадку – це намагання приховати афілійованість майбутніх технократів з олігархами тим чи іншим чином. Приховати токсичність прізвищ в команді.

Виходячи з твердження Платона, Україна давно поділена на країну для бідних та багатих. Надбагата частина нашого суспільства намагається зіграти на емоційних мотивах першої та отримати індивідуальну вигоду і не більше. Свідомо не визнаючи та заперечуючи свою персональну вину та відповідальність за поточний стан країни.

Віктор Брановицький, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.