Порошенко и пустота

Штаб Порошенка був у тому ж місці, організований був так само і його наповнювали приблизно ті ж люди, що й під час голосування у першому турі.

Але були ледь вловимі дрібнички, нюанси, напівтони, які якось різко відрізняли Штаб ПП 31 березня і 21 квітня.

Перш за все – атмосфера.

Під час першого туру всі у КомандіПорошенка знали, що він програє Зеленському. Але у тієї поразки була приємна конотація – Порошенко хоч і програвав Зе, але він вигравав у Тимошенко. Як тоді здавалось – головного конкурента. Ця тактична перемога над Юлією Володимирівною робила поразку коміку чимось прийнятним і пристойним.

21 квітня всі так само розуміли, що Порошенко програє Зе. Але за цим розумінням не було жодної "подушки безпеки", за ним були тільки страх, втома і велика зневіра. Порошенко програвав, програвав розгромно – і на те не було ради.

Звідси, з цього очевидного програшу, витікає й інша деталь, яка відрізняла штаби Порошенка на різних турах – пустота.

З величезної, без перебільшення, КомандиПорошенка за весь день в Арсенал не прийшов ніхто! І мова навіть не про прем’єра Володимира Гройсмана, який вважав за краще з’їздити у Вінницю. Володимира Борисовича, який днями саме відсвяткував третю річницю свого призначення, не було в Арсеналі і на першому турі.

Але де були всі депутати БПП? Де більшість міністрів уряду? Весь день голосування за команду Порошенка доводилось віддуватись двом депутатам Герасимову-Гончаренку, а на сцені весь день відстояв Андрій Жигулін. Навіть низових "порохоботів", витратного матеріалу політики типу Мирослава Олешка, було всього кілька людей.

Представництво ЗМІ теж було характерним. Рідко яке видання було представлене топовими журналістами, про головредів взагалі мовчимо. У штабі Зеленського можна було скласти каталог "Сучасні українські ЗМІ в особах", в Арсеналі все було набагато скромніше. І це якось саме собою розумілось. Ну бо що тут ловити? Так би мовити, "що тут думать"?

І оця невідворотність відчувалась в усьому. Навіть інтернет, який і так завжди не ахті в Арсеналі, здавалось, від самого ранку пішов в опозицію до Порошенка, не працював, здався уже на старті. І всі здались разом з ним.

Єдиний, хто тримав президентську марку, був Петро Порошенко. Хай не довго, але ще президент України.

Чого коштувало Петру Олексійовичу зібратись і прийти в Арсенал, вийти на сцену і визнати поразку, можна лише здогадуватись. Програти перед очима всього світу людині, яка, можливо, і поняття не має, що таке держава як механізм, для Порошенка було складно. Це було видно по ньому.

Здавалось, йому фізично боляче було говорити усі ці слова про "визнаю вибір", "народ вирішив", "зателефоную і привітаю".

Але він їх сказав.

І знаєте, було в цьому щось таке, чого давно у Петра Олексійовича не спостерігалось – щирість.

Здавалось, пройшовши через пекло цієї розгромної поразки, втративши своє президентство, Порошенко знайшов себе колишнього. Не бронзового батька нації, а реального, живого, сильного чоловіка і політика.

І я, поклавши руку на серце, не скажу напевне, що Порошенко більше втратив, ніж віднайшов. Хтозна, можливо, й варто було програти вибори, щоб повернути собі себе.

Того, за яким ішли тисячі і за якого голосували мільйони.

Роман Романюк, УП

Відео з Facebook-сторінки Петра Порошенка

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.