Наш ежедневный выбор

Не про вибори. І навіть не про когось із кандидатів. Просто про нас, про українців – про виборців.

У цей традиційно складний для країни час увага прикута, фактично, до вдалого вибору, і акцент суттєво зміщений з питань реформ та економічних перетворень на питання вектору розвитку та нашого політичного майбутнього.

Але чи можна за раз все змінити однією дією? Чи дозволяють нам правила життя таку розкіш? Адже, стоячи на місці, ми автоматично починаємо відставати від тих, хто впевнено рухається вперед. І це правило є універсальним як для конкретних людей, так і для цілих імперій.

Увага настільки сильно сфокусована на персоналіях, що навіть складається враження відсутності в інформаційному полі необхідної частки новин про фронт та нове українське військо, яке захищає нас дорогою ціною від агресора та дає нам неоціненну змогу бути виборцями, і не лише у день Х.

Скільки доленосних рішень нам доводиться приймати у житті? Які з них направду важливі, а які лише здаються такими у певні емоційні моменти?

Філософія прийняття рішень допускає право робити як виважені, так і ірраціональні вчинки, але активна та відповідальна життєва позиція вимагає робити їх щодня, без жодних зволікань та права на слабкість.

Робити власний щоденний вибір. Той вибір, за який нас не будуть масово агітувати, переконувати чи закликати.

Давайте про це поговоримо. Поговоримо про тих, на кому лежить ця відповідальність – про нас всіх, про щоденних виборців.

Країна починає кожен свій день з сумлінної праці двірників, водіїв та машиністів; шахтарів, металургів та операторів; провідників, сміттярів та охоронців. А є ще ургентні лікарі, водії карет "швидкої допомоги" та всі, хто хочуть, можуть чи повинні.

Це "армія людей", які забезпечують і підтримують нормальний та звичний побутовий лад.

Будь-який відступ від сталого стандарту впаде нам в око, а порядок закономірно залишиться непоміченим.

Далі настане день і кожен менеджер, виконроб і посадовець та будь-хто інший приступить і до своєї праці.

Чи можна і чи варто порівнювати їх? Применшувати чи прибільшувати заслуги? Звичайно, що ні, адже це різні функції і різні речі. Але як же тоді нам зрозуміти, що хтось недооцінений, а чийсь "суттєвий" внесок значно перебільшений? На глобальному, всеукраїнському рівні.

Як нам, врешті-решт, зробити основний вибір та розпочати шлях до масової персональної та колективної ефективності, що, у свою чергу, відкриє перед нами такий далекий та нереальний "європейський рівень життя"?

Потрібно почати з замірів, показників, порівнянь та досліджень.

Паралельно, звичайно, доведеться багато і довго говорити про ментальність та традицію, знову згадати про націю конструкторів та розвалені заводи, які раніше виготовляли деталі до космічних кораблів, доведеться послухати про чорнозем та житницю Європи, як же без них.

І ще, можливо, прозвучить один з моїх улюблених стереотипів – про найпрацьовитіших людей, яких грабують, а вони нічого з цим зробити не можуть.

Далі, якщо вдасться пройти перший етап (на що вистачає далеко не всіх), доведеться все ж перейти до реальних цифр, практик, інструментів та позицій у світових рейтингах, щоб зрозуміти, де реальність, а де далі лише казки, в основі яких лежить самообман. І загальна картина вам не сподобається, адже сильно контрастуватиме зі звичним.

За свіжими даними від World Economic Forum наша країна посідає 81 місце серед 137 країн у рейтингу конкурентоспроможності. При цьому за рівнем розвиненості бізнесу ми посідаємо 90 місце.

Схожа ситуація за показниками якості та ефективності державного управління згідно з Worldwide Governance Indicators, яке проводить World Bank. Україна набрала 35 балів зі 100 можливих, що вдвічі нижче у порівнянні з середнім показником за регіоном Європи та Центральної Азії.

Продовжимо. Нашумілий рейтинг легкості ведення бізнесу Doing Business (теж від World Bank) наша країна на 71 місці зі 190 країн, але справедливо буде зазначити, що тенденція позитивна. Хоча, для порівняння, РФ на 31 місці, Респубілка Білорусь – 37 позиція.

Достатньо високе 21 місце за ефективністю вищої освіти, але останнє місце серед досліджуваних 50 країн за продуктивністю праці. Це дані агентства Bloomberg у 2018 році, і, як на мене, одні з найбільш промовистих.

Адже коли мова йде про продуктивність праці, ми повинні розуміти, що це не лише про кількість продукції, виробленої за одиницю часу, а й про низький рівень технологій та, як наслідок, виробництво товарів з низькою доданою вартістю.

Навіть не говорячи про рейтинг якості життя від ООН, перейдемо одразу до ключового для мене показника – тривалість життя згідно з рейтингом організації Institute for Health Metrics and Evaluation.

Чому ключового? Українці не доживають до старості. І в середньому, станом на 2016 рік, проживають 72 роки. У порівнянні із західноєвропейськими 82 роками і взагалі не до порівняння з довгожителями японцями та корейцями.

Зверніть увагу, що це вже не приблизна суб'єктивна оцінка, а фактичні показники, які і корелюють з ВВП, і на пряму впливають як на безпеку, так і на достаток.

Паралельно, ми натрапимо на різні думки та позиції про тривалість робочого дня та дозвілля, життєвий баланс. Дискусії про необхідну кількість вихідних днів у році та багато різних теорій з не менш цікавими цифрами, які, як на мене, будуть важко сходитися із запитом українців щодо темпів розвитку та зростання економіки.

Також, якщо пощастить, нам вдастся сконцентруватися на проривних практиках та стратегіях, які теж активно обговорюються, але у вужчих колах. Про них поговоримо детальніше.

"Швидко – це повільно, але кожного дня", – мав нагоду почути цю ключову цитату від автора проривних стратегій та практик Павла Шеремети під час навчання на магістерській програмі з публічного адмініструванння в Українському Католицькому Університеті.

І дійсно, одним зі стовпів приватної і, як наслідок, колективної ефективності є послідовність, сталість та постійний рух вперед.

Прориви виникають знизу, це міста та люди, це, якщо хочете, патріотичний дух та наснага зі своєю динамікою та ефективністю.

І прориви виникають там, де є для цього базові гігієнічні чинники та віра у перемогу.

Зміни можливі, і ми можемо бачити це кожного дня, якщо придивимося уважніше.

З однієї сторони нам, як з рупора, доносять про саморозвиток, навчання протягом усього життя, знання мов та софт скілз, а з іншої – про безробіття, відсутність соціальних ліфтів та кришталево чистої справедливості.

Як це все вміщається і співвідноситься в одній невеличкій українській реальності?

Сьогодні буквально поруч живуть ті, хто не бажає працювати, а хоче отримувати гроші за свою присутність у певному місці в певний час, і обов'язково, в дуже комфортних умовах і в колективі з "нормальними цінностями", та інші, які швидко інтегрувалися у світову економіку та створюють десятки тисяч робочих місць, генерують мільярди доларів, та, основне – пропагують "здорову" продуктивність праці та інструментарій для її досягнення.

Самодостатній успішний підприємець не може бути інфантильним та "крихким", а багатий народ не може демонструвати психологічну боязкість, слабкість, немічність, тобто малодушність. Ми маємо бути готовими до змін. Позитивні зміни повинні стати нашою пристрастю.

Для однієї частини населення такі правила гри та навіть підходи є невіданою свободою. Вони ревно та безапеляційно вимагатимуть від нас повернення патерналіських ґратів та кайданів з елементами планової економіки.

Але для інших, таких як ми, Україна – це вільна країна можливостей, нових змістів та форм, унікальна у своєму історичному та цивілізаційному вимірі. І нам потрібно брати і впроваджувати прогресивні підходи та ідеї, змінювати цифри, показники та логіку своїм власним ефективним щоденним внеском.

Я горджуся своєю країною. Це країна, у якій можна і треба жити. Країна, де кожен може працювати та заробляти, голосувати та критикувати, вибирати та діяти.

Тарас Хавунка, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.