Что и почему нужно менять в государственной политике

Сьогодні багато кого дивує, чому опозиційний кандидат може набрати настільки багато голосів у другому турі.

Загальна відповідь здається очевидною – люди прагнуть змін. І це "працює" на опозицію.

Згідно з даними опитування соціологічної групи "Рейтинг", 83% українців підтримують радикальні зміни. Навіть серед виборців Володимира Зеленського лише 20% голосують за нього через особисті риси кандидата, 66% – "проти існуючої ситуації в країні".

Що та чому в країні і в державній політиці треба міняти? Спочатку спробую відповісти на запитання "чому?".

Незалежна Україна народилася, вміючи будувати найбільші у світі вантажні літаки й атомні авіаносці, які через нюанси міжнародного права скромно називали крейсерами.

На київському "Авіазаводі" автору довелося попрацювати, а на авіаносці, побудованому в Миколаєві – служити. До речі, "світовій фабриці" Китаю знадобилося більше 30-ти років, щоб наздогнати цей рівень кораблебудування.

Мій батько працював на підприємствах електронної та інших науково-містких галузей. Мама – на підприємстві космічної галузі.

Через 28 років ми, українці, залишилися там, де є тепер – з розірваними на шмаття і знищеними передовими підприємствами. З державними структурами, що перетворилися на калейдоскоп приватних схем з викачування грошей і "нагинання" населення. Без добробуту. Без закону, без судів. З технологіями, які майже не оновлювалися 30 років. У стані розгубленості та галасливого фейсбучного розбрату.

На що, шановний читачу, квазідержавницькі еліти перетворили нашу з вами країну?

Порівняйте складність літака "Мрія" чи авіаносця зі складністю будь-якої корупційної схеми, на яких заробляють мільярди українські "еліти", і ви легко побачите, наскільки деградувала країна в сенсі управління.

В інформаційному просторі України давно домінують спікери, які жваво обговорюють щось високотехнологічне або успішне, розроблене чи збудоване "десь далеко". Не тут, у нас, в Україні. Геніальні конструктори, здебільшого, залишилися у минулому і лише дають повні розпачу інтерв'ю.

Американці, корейці, китайці тощо наразі створюють смартфони. Українці дивують Kickstarter (сайт фінансування творчих проектів за схемою краудфандингу) лише кобурою для смартфону. Ідея, безумовно, цікава, але ж...

Ми сильно відстали і прірва відставання швидко збільшується, прирікаючи українців на вічні злидні, а нашу країну – на квазісуб'єктність.

Країні "елітами" нав'язано химерний порядок денний.

По-перше, ми не створювали сучасну країну для людей, де держава сумлінно й ефективно працює на громадян. Де у держави є прямі обов'язки, а не самі лише права. Не будували країну, де громадянам справді добре і є чим пишатися, а тому вони поважають державний прапор, герб, мову, традиції.

Ми намагалися робити навпаки – змусити громадян поважати державу (я кажу саме про державу, в політологічному сенсі), яка насправді не поважає їх.

А воно так не працює. Бо громадяни втрачають довіру і до політиків, і до державних інституцій, і до топ-чиновників, які десятиліттями лише створювали людям проблеми, щоб на кожній з таких проблем заробляти.

Країна роками не мала розумної державної політики в жодній сфері, включаючи інформаційну – лише вузькопартійну кон'юнктурну позицію чергової партії влади, і то на рівні декларацій.

Бо за лаштунками чергових "партий глухих согласных" робилося зовсім не те, що пафосно декларувалося. За лаштунками об український прапор щодня витирали ноги, безсовісно крадучи у наших дітей та онуків майбутнє.

Сьогодні ми платимо за нікчемну якість декларативного держуправління вирубленими Карпатами, знищеними землями, зруйнованими історичними пам'ятками тощо. Щодня.

Величезні надбання, створені потом і кров'ю наших батьків і дідів, 28 років пиляли в прямому і переносному сенсі, використовуючи як ширму високі гасла. Причому дуже часто гасла, які Україну так само "пиляють" і українців ділять.

Нам роками навіювали думки, що попередні досягнення у виробництві, науці нічого не варті. Варте лише те, що робилося зі зброєю в руках, або культура.

Навіщо нас привчали до такого спрощення? Навіщо знецінювалося все те, що в розвиненому світі дуже високо цінується? І кому це було вигідно?

Тому, кому так було простіше розтягувати за безцінь все, що створювалося тяжкою працею та оплачено жертвами поколінь українців. Бо те, що люди не цінують, вони й не захищають. Цінні (в тому числі вартістю в мільярди доларів) активи оголошували "збитковими", "непотрібними", "застарілими" тощо як частину застарілої епохи.

Це була жахлива брехня і маніпуляція, яка зробила українців жебраками на власній землі. Мрійниками у відсталій країні, з якої молоді реалісти тікають мільйонами. Вибачте мені таку незручну відвертість.

Америці Трампа, з яким інколи порівнюють одного несистемного українського кандидата, було що повертати з-за кордону. У сенсі виробництва.

Україні повертати немає чого. Навіть колись потужне Чорноморське пароплавство, якому могла б позаздрити більшість європейських країн, "розчинилося у повітрі" давно і всього за кілька років...

На жаль, нинішні вибори лише продовжили традицію домінування в Україні недолугого піару над державницьким здоровим глуздом, яка переважає в країні щонайменше з початку 2000-х років.

Виправданий пафос державотворення перших років незалежності спершу замінили декорації, а потім – безкінечні і беззмістовні міркування в медіа про кадрові пасьянси, чиїсь галасливі заяви ні про що, вила-граблі, велосипеди, баночки з-під сечі.

Або ми отямимося і зрозуміємо, що наробили-втратили й створимо умови, щоб було збудовано щось нове, або... Станом на зараз картина обнадійливою не виглядає.

Пошлюся лише на один промовистий випадок – ситуацію навколо Volkswagen Group і Skoda Auto як на ілюстрацію загального стану справ:

"На жаль, Україна не витримала конкуренції в боротьбі за великі інвестиції. Можна сказати, що вона навіть не вступала в боротьбу ... за 1,4 млрд євро інвестицій, 5 тис нових робочих місць і можливість виробництва 300 тис автомобілів на рік з рівнем експорту 4,5 млрд євро".

Цей коментар наводила "Економічна правда" 22-го березня цього року.

Збідніла, виснажена країна залучає крихти зовнішніх інвестицій. Як ми тоді позбудемося бідності і технологічної відсталості від лідерів, що перейшли у галоп? Вітчизняні бізнесмени при владі блокують потенційних власних конкурентів, використовуючи монополію на владу.

При цьому якість наявних інвестицій украй низька. В аналітичній доповіді до щорічного послання президента України за 2018 рік, підготовленій Національним інститутом стратегічних досліджень, констатується, що "у нинішньому вигляді надходження іноземного капіталу значною мірою закріплює низько- та низько-середньотехнологічну структуру промисловості України", "іноземні інвестори в Україні зорієнтовані переважно на сектори, що не потребують довгострокових капіталовкладень і освоєння нових технологій" (с. 57).

Тобто навіть ті незначні інвестиції, які надходять, не дозволяють сподіватися на скорочення відставання від розвинених країн.

Більше того, лідерами з інвестицій до України залишаються Росія (395,9 млн дол. США надходжень до акціонерного капіталу у 2017 р., 436 млн дол. США у січні – червні 2018 р.) і Кіпр (506 млн. дол. США у 2017 р., 219 млн дол. США у січні – червні 2018 р.).

Агов! Хтось тут бачить заявлену інтеграцію у розвинений, високотехнологічний, демократичний світ?

Чому все це відбувається знову і знову, попри те, що позбавляє країну жодної перспективи? Чи не суперечить воно прямо інтересам українців, а отже, й українським національним інтересам?

Тому давайте одумаємося і почнемо з головного. З трьох відправних точок для майбутніх змін, яких варто вимагати суспільству.

Відправні точки:

1. Ця країна належить нам. Не партіям чи політикам, що зіштовхують нас між собою лобами. Треба, щоб ми контролювали владу, а не влада нас.
2. В основі державних інтересів мають знаходитися інтереси українця. Держава для людини, не навпаки. Якщо це не декларувати, а цим чесно керуватися, ми отримаємо безліч відповідей на безліч "заплутаних" запитань.
3. В основі державної політики мають знаходитися добробут українських людей та перспектива нації. Тільки в заможній, сучасній, модернізованій країні можлива справжня демократія, є гроші на армію, медицину, освіту, розвиток культури, науки тощо.

Давайте змінювати хибний порядок, який замість прогресу, добробуту і взаємної поваги у суспільстві привів країну до жахливої бідності та бурхливих потоків зневаги-ненависті в інформаційному просторі.

Зрімо в корінь, вельмишановні українці, бо ми того варті!

Дмитро Пастернак-Таранушенко, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.