Выбор по языку, или Обязательно ли дебатировать кандидатам в президенты?

Цілком закономірно, що близькість голосування за нового президента та парламент активізує в суспільстві різноманітні дискусії, пов'язані з виборчою тематикою.

До прикладу, нового звучання та актуальності набула тематика зміни виборчого законодавства, покарань за його порушення.

А останнім часом особливо жваво обговорюється питання публічності кандидатів у президенти, в тому числі у тому, що стосується передвиборчих дебатів.

Більше того, нещодавно у Верховній Раді навіть був зареєстрований законопроект, покликаний зробити дебати кандидатів у головнокомандувачі обов'язковими.

Напевно, логічно буде розпочати з того, що, відповідно до чинного законодавства України (ст. 62 закону "Про вибори президента України"), теледебати проводяться перед другим туром голосування. А рішення про те, брати у них участь, чи ні, закон залишає на розсуд самих учасників виборчих перегонів, до яких не застосовується жодних санкцій у випадку негативного рішення.

Іншими словами: норма про теледебати прописана законодавцем швидше не як обов'язок, а як можливість.

Проти такої не імперативності запротестували перший заступник голови Верховної Ради України Ірина Геращенко та заступник голови Комітету ВР з питань європейської інтеграції Марія Іонова, які виступили ініціаторами законопроекту №10168 "Про внесення змін до Закону України "Про вибори президента України" (щодо обов'язковості теледебатів у разі призначення повторного голосування)".

У пояснювальній записці до документа автори констатують, що їхня ініціатива спрямована на "забезпечення громадян України інформацією щодо кандидатів на пост президента України", оскільки "надання суспільству повної інформації про наміри і плани кандидата на пост президента України в питаннях внутрішньої і зовнішньої політики має особливу важливість".

Варто визнати, що аж такий градус "дебатній дискусії" багато в чому задає лідер президентських перегонів за результатами соціологічних досліджень Володимир Зеленський, який майстерно уникає прямих ефірів, інтерв'ю, тощо, оскільки після них рейтинги суттєво страждають.

На думку багатьох експертів, це пов'язано з тим, що українці у своїх симпатіях здебільшого керуються штучно створеним телевізійним образом головного героя серіалу "Слуга народу" Василя Голобородька, а не актора Зеленського без реального політичного досвіду, який просто виконував роль.

Критики актора-кандидата наголошують, що такий стан справ досить небезпечний, адже в результаті воююча країна може отримати цілком непередбачуваного президента, з яким важко прогнозувати і політичне майбутнє.

Отже, по суті, усі законодавчі зміни, запропоновані ініціативою №10168, можна звести до двох пунктів:

1. закріпити обов'язок кандидатів на пост президента, включених до виборчого бюлетеня для повторного голосування, взяти участь у теледебатах;
2. у разі неучасті в теледебатах до відповідного кандидата застосовувати вельми жорстку санкцію у вигляді скасування рішення ЦВК про реєстрацію кандидата на пост президента.

З одного боку, звісно, таке оновлення правил передвиборчих змагань пішло б на користь українцям з наступних причин:

• виборці мали б можливість оцінити професійні та моральні якості кандидата у головнокомандувачі, так би мовити, в режимі реального часу, що мінімізує фактор промовних заготовок і дає змогу побачити реального кандидата – без "політтехнологічних надбудов";
• політика – досить динамічна сфера, яка поряд зі стратегічним плануванням потребує також імпровізацій та іноді швидких, але правильних, ефективних рішень. Саме живі дебати – це чудова нагода оцінити "маневреність" кандидатів;
• ну і зрештою, саме президент – це обличчя держави, представник на найвищому міжнародному рівні. Тому не слід недооцінювати комунікаційного аспекту у виборі людини на таку важливу посаду. А дебати – один з небагатьох інструментів, що робить можливим оцінку кандидата в даному контексті ще до того, як він перебере до своїх рук державне кермо.

• ніби само собою розуміється, і ми сприймаємо це як аксіому, що президент повинен бути представником України, бути компетентним і вміти висловлювати свої думки. Але ні за Конституцією, ані за законами подібних цензів для того, аби стати президентом, не існує.

Є віковий ценз (кандидатові в президенти повинно бути не менше 35 років), є мовний ценз (кандидат повинен володіти державною мовою), є громадянський ценз (кандидат повинен бути громадянином України).

А вміння говорити чи орієнтуватися в політичній ситуації, чи ще щось подібне як вимога до кандидата в президенти законом не прописані.

Більше того, ст. 4 Основного закону говорить, що рівність прав і умов участі у виборчому процесі забезпечується у тому числі "забороною привілеїв чи обмежень кандидатів на пост президента України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками".

Тому примус кандидатів до дебатів як форми донесення своїх програм до громадян може викликати не менше запитань, аніж виборцю дати відповідей.

• У світовій практиці відмова дебатувати здебільшого сприймається виборцями як прояв певного боягузтва. І насправді саме цей момент негласно регламентує участь чи неучасть того чи іншого політика в дебатах;
• Насамкінець: звісно, правила існують для того, аби їх змінювати, коли змінюються обставини. І в умовах зростання ролі маніпулятивних технологій у передвиборчих кампаніях, можливо, введення обов'язку дебатувати могло б дати позитивний ефект для якості політичного процесу. Але, як відомо, змінювати правила гри, коли вона вже почалась – не зовсім правильно.

З усього вищесказаного можна зробити висновок, що "дебатні зміни" – це питання, яке, хоч і не має високих шансів на отримання своєї розв'язки найближчим часом, проте говорити, що воно закрите чи неактуальне, також неправильно.

Швидше це питання на перспективу, до якого обов'язково буде і потреба, і нагода повернутися у пошуку ефективних рішень для якісної трансформації виборчої системи та політичних еліт.

Олег Петровець, спеціально для УП