Города без мэров: как в Украине дерибанят бюджеты и землю

В Україні кілька десятків міст не мають міських голів. Причин втрати легітимно обраного громадою мера може бути кілька – смерть, добровільна чи ініційована радою відставка, відсторонення судом внаслідок кримінального переслідування.

Попри те, що законодавство дозволяє містам бути без голови максимум 5 місяців, у низці населених пунктів фактичне безвладдя тягнеться роками.

У разі дострокового припинення повноважень міського голови Верховна Рада, відповідно до закону про місцеві вибори, має призначити позачергове голосування не пізніше, ніж через 90 днів після того, як мер втратив повноваження.

Таке рішення ухвалюється не пізніше, як за 60 днів до дати виборів. Тож законодавство дає парламенту щонайбільше 150 днів, аби не залишати місто без законно обраного керівника.

Проте на практиці місцеві еліти винайшли "схему", відповідно до якої в десятках міст і селищ України депутати розпоряджаються бюджетом, землею та іншими ресурсами громад без міського голови.

Немає єдиного сценарію розвитку подій у місті, яке раптом втратило мера. Утім всі ці випадки поєднує той факт, що Верховна Рада – попри наявність у міст потужних лобістів і зацікавлених представників у провладних політичних силах – так і не "наважується" призначити позачергові вибори нових керівників.

В одних містах це наслідок кулуарної боротьби кількох політичних сил, які ніяк не прийдуть до консенсусу, кого ж "поставити" на чолі міста. У інших – відсутність адекватного кандидата з боку влади і небажання посилювати опозицію напередодні президентських і парламентських виборів. Адже зрозуміло, що перемога будь-якої політичної сили буде "інтерпретована" нею як "успішна репетиція" для майбутньої "великої гри".

Саме тому місцеві вибори відбуваються переважно в новостворених об'єднаних територіальних громадах, маловажливих з точки зору всеукраїнського масштабу, але їх повністю ігнорують в містах, кожне з яких є щонайменше центром окремого виборчого округу.

Хоча результати виборів дозволять точно продемонструвати політичні розклади в цілому регіоні, проте не завжди ці розклади є приємними для сьогоднішніх лідерів перегонів.

Обласні центри

Серед великих міст без міського голови на сьогоднішній день залишаються Луцьк, Полтава та Чернівці.

Мер Луцька, представник БПП Микола Романюк, помер іще в лютому 2017 року. Однак в області сильні позиції має УКРОП Ігоря Коломойського (його соратник Ігор Палиця очолює Волинську обласну раду). І для БПП призначення тут виборів мера – ризик втратити контроль над містом на користь УКРОПа.

У Полтаві мера Олександра Мамая міська рада відправила у відставку у вересні 2018, розпустивши побіжно виконком і звільнивши всіх заступників мера. Причини – суто "господарські" – підвищення вартості проїзду, неефективне управління комунальним майном.

Також мерові закидали ознаки сепаратизму і проросійські настрої. Явних наступників у Мамая немає – його відставки хотіли більшість політсил, а от заміни поки не придумали.

У Чернівцях відставка мера Олексія Каспрука у липні 2018 року стала наслідком протистояння місцевого "Народного фронту" та групи "Рідне місто". Її очолює чоловік нардепа від БПП Оксани Продан, підприємець і секретар міської ради Василь Продан.

Втім, місцеві експерти пов'язують ситуацію із бажанням оточення олігарха Дмитра Фірташа отримати контроль над містом, що вони вже робили, відправивши у відставку попереднього мера Миколу Федорука в 2011.

Відсторонені судом і радою

У невеликих містечках обласного і районного значення спектр причин, через які там зникає легітимний голова – набагато більш строкатий.

Після скандалу зі зривом опалювального сезону в Смілі Черкаської області місцевого міського голову Олексія Цибка рада відсторонила від посади в листопаді 2018 року.

Сам він назвав це помстою компанії "Сміла Енергоінвест", яка не постачала тепло містянам, натомість громаді пропонували погасити її борги, аби "Нафтогаз" відновив постачання газу. Цибко рішення ради оскаржив в суді, проте той став на сторону міської ради.

Через підвищення тарифів депутати проголосували за відставку мера Южноукраїнська Миколаївської області Віктора Пароконного ще влітку 2018 року. Через неефективну роботу туди ж в травні відправився і мер Жмеринки на Вінниччині Анатолій Кушнір.

Через добровільну відставку міського голови лишаються без легітимного керівництва Українка та Ірпінь Київської області, Святогірськ на Донеччині.

Через стан здоров'я збиралась піти мер Білгорода-Дністровського на Одещині, уже майже пішов у відставку, але повернувся через військовий стан мер Глухова Сумської області Мішель Терещенко.

Ще декілька мерів не виконують своїх обов'язків, будучи відстороненими від них судом. Так, до 8 квітня суд заборонив працювати у кріслі мера міському голові Могилів-Подільського Петрові Бровку. Його підозрюють в отриманні хабаря за виділення землі під забудову.

Місяцем раніше суд відсторонив і мера Болграда Одеської області Сергія Димитрієва на час розслідування проти нього кримінальних проваджень за фактами розтрати муніципального бюджету на закупівлі вантажної машини з гідропідйомником.

У службовому підробленні обвинувачено відстороненого на кілька місяців у січні ж 2019 року мера Добропілля Донецької області Андрія Аксьонова. Йому закидають зокрема фальшування документів на поїздки до окупованого Криму.

Наприкінці 2017 року суд відсторонив від посади мера Скадовська Херсонської області Олександра Яковлєва. Офіційно його звинувачують у придбанні канцтоварів у крамниці дружини на 1167 грн. Попри мізерність суми, яка робить звинувачення сміховинним, рішення міськвиконкому в Скадовську досі підписує секретар.

Низка мерів поки уникнула перебування в СІЗО – наприклад, мери Сколе та Старого Самбора Володимир Москаль та Ігор Трухим.

Життя без мера: приклад Ірпеня

Чому мер важливий? Будучи обраним громадою, він/вона є ключовою посадовою особою в місті чи селищі – очолює виконком, підписує рішення, представляє громаду у відносинах із органами влади, бізнесом, іншими громадами.

Відсутність легітимно обраного мера ставить під питання законність ухвалених радою рішень, оскільки фактичний рівень відповідальності виконувача обов'язків завжди на порядок нижчий, ніж у "справжнього" міського голови.

На прикладі Ірпеня під Києвом дуже легко змоделювати ситуацію, як живе місто, позбавлене легітимного керівника.

Формально мер Володимир Карплюк пішов у відставку під тиском громадськості ще 2 серпня 2018 року, тобто довибори уже давно мали бути призначені й проведені.

Утім, через ігнорування Верховною радою потреб та інтересів мешканців Карплюк продовжує в тіньовому ручному режимі керувати і забудовами, і бюджетом, і навіть особисто керував фейковими громадськими слуханнями на підтримку так званого оновленого генплану Ірпеня.

У нього все ще є табличка на головному кабінеті Ірпінської міськради. Проходячи у безлічі справ про ухилення від сплати податків, незаконне і небезпечне будівництво, Володимир Карплюк все одно з'являється на громадських заходах міста, ніби продовжуючи ним керувати.

Після ухвалення скандального генплану та подальших подій, пов'язаних із активізацією тотальної забудови міста, народні депутати ініціювали в парламенті проекти постанов про дострокові вибори в Ірпені міського голови та місцевої ради.

Однак чому для цього знадобився такий "рух", якщо закон прямо передбачає – 90 днів на роздуми, а потім оголошення виборів? Можливо, тому, що формально Карплюк і не подавав у відставку? Адже як би не шукали його заяву про вихід зі своїх мерських повноважень, знайти її ані у секретаріаті Ірпінської міської ради, ані деінде не вдалось.

Таким чином нові вибори – це повністю ініціатива громади. Міська рада в них не зацікавлена, оскільки вони дозволять відсіяти левову частку проблемних забудовників, а новий мер може стати не "дахом", а опонентом хаотичної забудови Ірпеня. Що, маючи підтримку мешканців і активістів громади, легко перетвориться на електоральні бали.

Тож формальні "відставки" і "звільнення", а також статус-кво без мера задля продовження "дерибану" – це свідома практика місцевих еліт.

Саме тому представникам громад, які нині не можуть нормально функціонувати без міського голови, слід об'єднатися і домогтися спочатку від Верховної Ради,  а потім і від ЦВК призначення єдиного дня виборів для переобрання мерів в Україні.

Михайлина Скорик, спеціально для УП