Е-декларирование активистов: борьба с коррупцией или нарушение конституционных прав?

У березні 2017 року Верховна Рада внесла скандальні зміни до закону України "Про запобігання корупції".

Нововведення передбачає обов'язкове подання електронної декларації активістами, які ведуть антикорупційну діяльність.

Суб'єкти декларування зобов'язані щорічно до 1 квітня заповнювати декларацію на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) за минулий рік.

Декларація складається з 16 розділів, серед яких інформація про суб'єкта декларування, членів сім'ї, майно, доходи тощо (детальніше – у статті 46 закону "Про запобігання корупції").

У пошуках здорового глузду

Напередодні закінчення терміну, коли активістам необхідно було вперше подати декларацію (1 квітня 2018 року), європейська спільнота всіляко намагалася засудити таке рішення парламенту.

Наголошуючи на тому, що це суперечить Угоді про асоціацію з ЄС та європейсьому прагненню України (які, до речі, Верховна Рада 7 лютого цього року закріпила у Конституції), єврокомісар закликав народних обранців не втрачати здорового глузду та скасувати ухвалені зміни до Закону і зобов'язати до декларування лише державних посадовців.

Однак депутати цих закликів не чули або не хотіли чути – жодних заходів ужито не було. Заяви про розгляд цього питання виявилися "політичним шумом" і жодних наслідків за собою не мали.

І справді, який сенс розглядати скасування декларування активістів одразу після закінчення строку подання цих декларацій?

Звичайно, така резонансна подія не залишилася без реакції громадськості.

117 громадських організацій заявили про захист активістів та проголосили свої наміри поставити питання конституційності змін до закону України "Про запобігання корупції" у Конституційному Суді.

Дійсно, нові правила е-декларування суперечать основним правам і свободам, закріпленим в Основному Законі: рівності перед законом, недискримінації, невтручання у приватне життя та забороні обмеження у правах за належність до громадської організації.

Нововведення передбачає набуття активістами статусу суб'єктів адміністративної та кримінальної відповідальності. А наслідком таких норм може бути політично вмотивоване переслідування окремих діячів.

У червні 2018 року уповноважена ВРУ з прав людини Людмила Денісова заявила, що направила до КС подання щодо неконституційності електронного декларування активістів.

А вже наприкінці липня 2018 року на поле битви вийшли нові гравці – 65 депутатів за підтримки експертної громадськості також направили своє подання до КСУ.

На щастя, суд не опирався, як із поданням щодо конкурсного відбору суддів, і відкрив конституційні провадження в обох справах, а згодом об'єднав два провадження в одне.

Таке рішення суду, безсумнівно, має позитивні наслідки щодо подальшого розгляду справи і означає, що це питання буде розглянуто.

Певно, після кожного злету настає падіння, і Велика палата КСУ вирішила розглядати цю критично важливу для суспільства справу в письмовому режимі, незважаючи на заклики громадськості про усну форму.

Які негативні наслідки може мати таке рішення?

Ми не зможемо почути аргументацію законодавця про доцільність впровадження електронного декларування для активістів, а Суд у свою чергу не зможе заслухати позиції громадськості щодо цього питання.

Усі надії – на КС

Наразі справа розглядається Великою палатою Суду, однак з 17 січня вона майже місяць не потрапляла до порядку денного, до 14 лютого.

Громадянське суспільство очікує справедливого рішення Конституційного Суду до 1 квітня 2019 року – кінцевого терміну подачі декларацій активістами за 2018 рік.

Бридко подавати декларації, усвідомлюючи, що це неконституційне зобов'язання.

Мовчазне підкорення неконституційним рішенням призвело до узурпації влади за часів режиму Януковича.

Віримо, що КСУ візьме до уваги задекларовані європейські прагнення українців, направить антикорупційну політику держави у правильне русло, захистивши активістів від переслідувань, та звільнить від обтяжливого декларування.

Денис Гартвіг, спеціально для УП