"Крым на Донбассе" – путинский сценарий уничтожения Украины

У розпал президентської передвиборчої кампанії в Україні ЦВК, не покладаючи рук, реєструє все нових і нових кандидатів.

Проаналізувавши їхні передвиборчі програми, відчуття змішані: в принципі, як і завжди, маємо невідповідність обіцянок потенційних президентів конституційним повноваженням глави держави, мало конкретики і багато популізму.

Проте, на щастя, абсолютна більшість як серед вже зареєстрованих, так і потенційних кандидатів говорить про необхідність досягнення миру в Україні. Здавалося б, прекрасно, але які ж різні методи пропонуються для досягнення цієї омріяної цілі!

Серед іншого особливу увагу привертає "мирний план", озвучений головою політради партії "Опозиційна платформа – За життя" та за сумісництвом кумом Путіна Віктором Медведчуком. Він запропонував надати окупованим територіям на сході України статусу автономії.

"План концепції передбачає створення автономного регіону Донбас у складі України – зі своїм парламентом, урядом і іншими органами влади", – розповів Медведчук, додавши, що такі зміни, на його думку, не суперечать ані Мінським домовленостям, ані Конституції України.

У своїх судженнях кум Путіна апелював до того, що, мовляв, Крим же також був автономією у складі України і нічого – це дозволено, оскільки про федералізацію не йдеться.

І здавалося б, та хай собі говорить, адже на крісло президента України він не претендує. Проте зовсім іншої ваги його заяві надає той факт, що під час з'їзду своєї політсили він не тільки озвучив оце "автономне бачення", але й висловив підтримку вже зареєстрованому кандидату у президенти Юрію Бойку.

До слова, у передвиборчій програмі останнього "План мирного розвитку для України", розміщеній на офіційному сайті ЦВК, про автономію ані згадки. І взагалі – сам "мирний блок" програми виглядає досить куцо – містить всього 4 пункти:

• Україна виконає всі міжнародні зобов'язання для встановлення миру на Донбасі.
• Зробимо все, щоб припинити збройний конфлікт виключно мирним шляхом.
• Нова влада піде на прямі переговори з усіма сторонами конфлікту – заради миру та повернення територій і населення під юрисдикцію України.
• Бізнес на крові та стражданнях буде припинено, податок на збройний конфлікт – скасовано. Люди зможуть повернутися до своїх домівок.

Але, будучи знайомими з політичними поглядами опоблоківців, а також враховуючи можливості "автономного ідеолога" Медведчука, вірогідність втілення в життя ідеї останнього висока за умови перемоги в президентських виборах Бойка.

Що ж, по-перше, так, Автономна республіка Крим була і залишається невід'ємною частиною України, що закріплено Конституцією. Але якщо звернутися до основного закону, то можна чітко побачити, що повноваження автономії є досить номінальними.

Медведчук же пропонує фактично створити у державі повноцінну державу з повним набором державних органів, причому з терористами, які до сьогодні вбивають наших військових, при владі.

По-друге, навіть надання Донбасу автономії не рятує нас від путінської "братської любові". Адже ані жоден статус автономії Криму, ані навіть статус України як незалежної суверенної держави не зупинили російську агресію та окупацію наших територій.

По-третє, так, дійсно, особливий статус Донбасу – одна з основних умов Мінських домовленостей, які направду могли б поставити крапку у цій війні. Могли б, якби виконувались Росією.

Адже фактично автономія у певному сенсі на Донбасі уже встановлена і могла б бути реалізована на підставі чинного закону, прийнятого українським парламентом на виконання умов Мінських угод.

Мається на увазі закон "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей", прийнятий ще у вересні 2014 року терміном на 3 роки і нещодавно пролонгований до кінця 2019 року.

Закон надає досить широкі повноваження місцевим органам влади (неможливість достроково припинити їхні повноваження, власні поліцейські загони тощо), встановлюючи, що їх реалізація можлива виключно за умови обрання цих органів на позачергових виборах за законами України.

У документі також прописано умови, без виконання яких вибори в ОРДЛО неможливі, серед умов – виведення незаконних збройних формувань і військової техніки з України, гарантії вільного волевиявлення, нагляду за виборами, зокрема представниками міжнародних організацій, недопущення незаконного втручання у виборчий процес, дотримання принципів політичного плюралізму і свободи агітації.

Таким чином з українського боку маємо виконання Мінських домовленостей, а з російського – проведення незаконних виборів на Донбасі, всупереч "Мінську". То якої автономії і на яких умовах ще вони хочуть??? Питання риторичне, звісно.

І нарешті  – складається таке враження, що цю медведчуківську ідею задля втілення в життя плану федералізації України намагаються впровадити під солодким соусом миру.

Насправді ж федералізація – це не тільки панацея від збереження української ідентичності, це ще й ключ до розвернення нашої держави до Європи та НАТО спиною.

Підігріває цікавість до всього цього медведчуківсько-автономного галасу ще й нещодавня заява спецпредставника голови ОБСЄ в Україні та у тристоронній контактній групі у Мінську Мартіна Сайдіка про альтернативу Мінським домовленостям.

По суті, план Сайдіка можна звести до кількох основних тез:

• Для забезпечення проведення виборів на окупованих територіях ООН та ОБСЄ мають діяти спільно. ООН забезпечить військовий та поліцейський компонент, а ОБСЄ відповідно – виконуватиме притаманну їй спостережну функцію;
• Пропонується, щоб ЄС створив агентство з реконструкції, яке б діяло на Донбасі за балканським сценарієм;
• Необхідне тимчасове міжнародне адміністрування через створення перехідної адміністрації ООН на окупованих територіях, яка має стежити за втіленням мирного плану та реінтеграції цих регіонів;
• Місцеві представники ОРДЛО "мають бути почуті" і "не мають бути усунені від влади, а навпаки";
• Нові домовленості повинні підписати Україна, Росія, Франція та Німеччина, а також ратифікувати український та російський парламенти.

Перш за все, хотілося б наголосити, що план Сайдіка концептуально відповідає українському баченню завершення війни на Донбасі: миротворці ООН, спостережна місія ОБСЄ, міжнародна адміністрація і чесні вибори за українським законодавством – це саме те, на чому вже не перший рік наполягає Україна.

Разом з цим деякі моменти, озвучені Сайдіком, викликають здивування. Приміром, ратифікація нової угоди українським та російським парламентами.

Ще раз повторюсь – Україна вже прийняла закон "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей" без всякої ратифікації. Ну, а затвердження нової угоди російською Держдумою виглядає дещо утопічно, адже фактично це означатиме визнання Росією своєї агресивної ролі на сході України. Ну, а там і до визнання провини за збиття МН-17 недалеко.

Вірогідність такого розвитку подій фактично нульова. Відповідно, хоча б у цьому контексті план Сайдіка потребує суттєвого доопрацювання, не кажучи вже про відсутність у плані конкретних деталей щодо механізму його реалізації, який би не суперечив українським інтересам, і на які би могла погодитись Росія.

І на сам кінець, не уявляється збігом, що оголошення плану Сайдіка та заяви Медведчука про створення автономії на Донбасі просто співпали у часі. Радше йдеться про сплановану кампанію з консолідації потенційного електорату проросійського кандидата.

І в даному випадку не обов'язково має місце підігрівання Росії з боку європейських політиків. Цілком можливо, що благі наміри Сайдіка, який представив своє бачення в інтерв'ю ЗМІ, всього-на-всього були використані російською агентурою для інформаційного підсилення заяви Медведчука.

І, правду кажучи, судячи з об'єму дискусій довкола цього питання в українському суспільстві, задум вдався. Що ж, головне, аби не вдався задум більш глобальний – зробити переможцем на українських президентських та парламентських виборах Путіна.

Олег Петровець, спеціально для УП