"Или я, или Путин" - Порошенко достал тяжелое оружие

Отже, сенсації не трапилося. Петро Порошенко оголосив про свою повторну участь в президентських перегонах. І, незважаючи на досить низький, як для чинного глави держави рейтинг, він цілком здатен принаймні пройти до другого туру.

Більше того, за умови, якщо він пройде до другого туру, чого так прагне чомусь його найперша опонентка і суперниця Юлія Тимошенко, він матиме чи не більше, ніж його конкурент, шансів отримати свою другу каденцію.

Можна скільки завгодно волати, що самовисування, до якого цього разу знову вдався Петро Олексійович, є актом визнання своєї політичної неспроможності зібрати ефективну й професійну команду, котра б показала на ділі переконливі результати. На жаль, Порошенко цим не може похвалитися.

Практично у нього партії немає. Як немає жодної політсили, котра б цілеспрямовано й організовано підтримувала б його. Але, схоже, не приналежність до успішних партій визначатиме симпатії електорату до їхніх висуванців.

На що ж тоді розраховує пан президент? Судячи з геніально придуманого лозунгу "Або Порошенко, або Путін", курс взятий на адміністративно-пропагандистський ресурс із значними фінансовими можливостями.

Саме завдяки цьому він переміг на минулих президентських виборах. Саме з цим він збирається – і вже вийшов! – до людей.

Євроасоціація, безвіз і томос – головна зброя головнокомандувача. І не треба цю зброю недооцінювати. Для України – це значні кроки, які здійснив президент Порошенко.

Принаймні для президентської спадщини – це цілком суттєві три рядочки. Тобто дипломатом наш президент був непоганим. Значно складніше з іншими іпостасями.

Як головнокомандуючий він здав частину території країни агресору. Завдяки непрофесійним діям призначеного ним військового керівництва, Порошенко кілька разів приймав хибні рішення - стосовно звільнення Іловайська, суперечливого утримання плацдарму Дебальцевого, інших операцій, де в "котлах" загинули тисячі українських вояків.

Так сьогодні стверджують незалежні військові експерти, так думають чимало учасників АТО, частина з яких з'явилася у лавах "Батьківщини" і заявила про підтримку Юлії Тимошенко. І це досить красномовний аргумент.

І надзвичайно дражливим для Петра Олексійовича виявиться факт, що за час його управління не тільки не постраждав жоден корупціонер, а й не було покарано практично жодного впливового функціонера попередньої влади, котрий відповідав за розстріл Євромайдану у 2014 році. За п'ять років винних не знайдено і не покарано. Небесна сотня з докором поглядає на гаранта.

Не дуже впорався президент Порошенко і з частиною функцій виконавчої влади, які нині, за чинною Конституцією, входять до компетенції президента. Можна умоглядно стверджувати, що його креатура на чолі Нацбанку здійснила чистку Авгієвих стаєнь у національній банківській сфері, що було, як стверджують спеціалісти, необхідно зробити.

Але разом із закриттям великої маси банків у країні була практично зруйнована фінансова система й утричі обвалена національна грошова одиниця. Отже, українці втричі збідніли. Й за великим рахунком і досі ще не можуть оговтатися від удару, нанесеного Порошенком-Гонтаревою і їхньою командою.

Під час цієї великої фінансової чистки Національний банк дозволив вивести з країни кілька мільярдів доларів. Хоч мав усі можливості цього не допустити. Критики небезпідставно стверджують, що без політичного рішення таку операцію провести неможливо.

Взагалі, кадрові рішення – одна з найслабших якостей лідера держави. Жоден із керівників, котрих Порошенко привів до влади на ключові посади, не отримав громадського визнання і ставав, як правило, об'єктом нищівної критики – Гонтарева, Вовк, Полторак, Муженко, Луценко.

Як позитив можна згадати створення НАБУ і САП, нині формування Антикорупційного суду, взагалі проведення судової реформи.

Але жодна з цих безумовно необхідних і прогресивних інституцій практично не діють. Жодна з них не принесла відчутних результатів. Це скоріше схоже на борсання цуценят у кошику, коли кожному створюються штучні перепони, і вони не можуть вилізти на світ божий.

Взагалі, імітація – це чи не найбільш визначальна риса діяльності чинної влади, в тому числі президента. Такі й результати: за останні роки Україна визнана найбіднішою у Європі. Проте статки найбагатших людей країни суттєво виросли.

За підрахунками інвестиційної кампанії Dragon capital, тільки за один рік приріст сумарних статків 100 найбагатших людей України склав 43%. А фінанси найбагатшої людини країни Ріната Ахметова збільшилися на $5,3 млрд. Всього за рік. Водночас найбідніші перетворилися на жебраків. Зате у нас немає ганебного податку на багатство! Воля! Для дуже багатих.

Але Петро Олексійович разом зі своєю креативною командою вирішили, що не в цім біда. Біда буде, якщо його не оберуть, тоді точно буде в українців Путін. У різних моделях і варіантах.

Майстри маніпуляцій не пошкодували фантазії. І треба сказати, що вигадали дуже ефектний хід, яким прагнуть одразу перестрибнути через усіх своїх опонентів і вискочити у переможці перегонів. Адже переважна більшість українців нині на дух не переносить лідера сусідньої держави й голосуватиме за того, хто реально може йому опонувати.

А якщо сам Путін і його команда з такою люттю ставиться до Петра Олексійовича, то, очевидно, він справді найсильніший їм опонент?! Отже, треба ставити на Порошенка! Він і армію створив ледь не з нуля (?), він і з Заходом знайшов спільну мову та отримав їхню підтримку, і якісь реформи проводить (які?), і томос здобув для української церкви.

А бідність – що нам бідність? Та й коли українці були багатими? Не звикати. Переживемо, ще не таке переживали.

Так, Петро, звичайно, й надалі працюватиме переважно на себе і дасть можливість своїй команді набивати кишені. Але, може, щось і людям дістанеться? Аби лише мир був. Чи не так?

Віктор Мороз, спеціально для УП