Левацкая руина: от Венесуэлы до УНР

Останній тиждень спостерігаємо бурхливі події у Венесуелі. Нам це має бути особливо знайомим – нагадує події Революції гідності.

У них Мадуро знищив засади конституційного ладу, у нас – Янукович, у них колектівос, у нас – тітушки, обидва президенти розправлялися з лідерами опозиції та перетворювали країну на джерело персонального збагачення для себе і свого оточення.

В обох випадках народ розуміє, що так далі жити не можна і виходить на вулиці, є парламентська опозиція режиму, а режим спирається на корумповану верхівку каральних органів.

Зрештою, в обох випадках позиція цивілізованих країн і путінської Росії є настільки красномовною, що це навіть не потрібно коментувати.

Є одна важлива відмінність, стосовно якої українці не дуже добре вивчили уроки історії.

Приклад Венесуели яскраво демонструє те, як ліваки-соціалісти швидко та якісно руйнують економіку дуже багатої країни.

Ліві й Венесуела

Венесуела має найбільші у світі розвідані запаси нафти. Враховуючи стрімке зростання цін на неї з 1999 року, це мала б бути найуспішніша країна Латинської Америки.

Але у 1999 році до влади там прийшов лівак Чавес, який проводив соціалістичну політику: грабував багатих, почавши із західних корпорацій, під гаслом відновлення соціальної справедливості та подолання нерівності.

На частку з награбованого він підкупав бідних. За умови загального виборчого права це дуже зручно: кількість голосів у кожного рівна, а кількість грошей – ні. Тому, спираючись на підтримку бідної більшості, можна у законний спосіб грабувати багату меншість.

Ми все це вже проходили – так робили Ленін і Муссоліні, Сталін і Гітлер, Кастро і Пол Пот.

Однак левову частку награбованого ліваки-соціалісти зазвичай витрачають на себе. Є багато історичних свідчень того, як жила верхівка ВКП(б) і НКВС за часів голоду та голодомору (слухайте спогади генерала Міністерства держбезпеки Андрія Фролова з 21 хвилини на Радіо Свобода).

Але ж у Венесуелі спостерігаємо те саме: минулого року у США були заморожені активи "сірого кардинала" режиму Мадуро, голови правлячої партії Діосдадо Кабелло – їх оцінюють у 800 млн доларів США. А Алехандро Андраде, колишній голова казначейства за часів Чавеса, на судовому процесі у США визнав, що отримав хабарів на суму понад 1 млрд доларів.

У Венесуелі тим часом інфляція минулого року сягнула 1,698,488%, тотальний дефіцит, голод (за дослідженнями, у 2016 і 2017 роках від 64% до 75% населення вказали, що внаслідок недоїдання втратили від 9 до 11 кг ваги), злочинність (рівень вбивств: 90 на 100 тис населення; для порівняння, у США – 5).

Люди біжать з країни: за оцінками ООН, емігрувало 3 млн осіб, а це близько 10% від її населення.

Ми наочно бачимо, що будь-яка лівацько-соціалістична економічна політика, що передбачає державний контроль над економікою, її регулювання з метою "більш справедливого" перерозподілу ВВП, націоналізація "стратегічних підприємств", обмеження прав власності, у тому числі окремі обмеження для нерезидентів, регулювання цін або курсу обміну валют – все це призводить до руйнування економіки, дефіциту, пустих полиць магазинів, черг, блату, "чорного ринку", грабежів, занепаду та руїни.

Згадаймо кінець існування СРСР, коли треба було стояти у чергах за продуктами годинами, а за телевізорами чи холодильниками – місяцями (і кожен день приїздити відмічатися). Коли не купували, а "діставали", коли м'ясник був найбільш бажаним знайомим.

Порівняймо досвід 40 років розвитку двох частин Німеччини – ФРН і НДР: чомусь усі бігли зі сходу на захід, а не навпаки. А дві Кореї – ще більш яскравий приклад. Зрештою, у 50-ті роки однією з найбільш успішних країн Америки була Куба – і до якого занепаду довів її режим Кастро!

Запам'ятайте: чесні люди ніколи не кажуть про "відновлення соціальної справедливості" або "зменшення соціальної нерівності". Такими гаслами прикриваються шахраї та грабіжники, які передусім намагаються отримати щось особисто для себе.

Лівацькі ідеї "відберемо у багатих, віддамо бідним" – це злочинне введення в оману, яке завжди закінчується занепадом і руїною.

Україна: УНР і Скоропадський

Тепер перейдемо до України. Цього року відбуватимуться вибори. Хто з політичних сил іде під гаслами залізобетонних гарантій прав власності? Невтручання в економіку? Роздержавлення соціальної сфери і, завдяки цьому, зниження податкового навантаження? Відкриття ринків, відміни валютного регулювання?

Де у нас праві партії? Їх немає! Якщо хтось гадає, що праві – це партії на кшталт ВО "Свобода", подивіться їхню програму: повернути у державну власність, заборонити приватизацію, взяти під державний контроль банківську сферу, забезпечити соціальну справедливість, ліквідувати соціальну прірву. Це ж наші місцеві чавеси та мадури! Хіба досвід Венесуели нічому не вчить?

А хто у нас національні герої? На честь кого вулиці називаємо, пам'ятники кому ставимо? Грушевським, винниченкам, петлюрам? Вони ж ліваки! УНР, в якій домінували різні соціалісти, існувала довше за Українську Державу гетьмана Скоропадського, в якій домінували право-ліберальні сили.

Давайте порівняємо здобутки цих держав.

У якій з них була стабільна грошова одиниця, захищались права власності, не було дефіциту товарів? За кого були створені Українська академія наук, Українська національна бібліотека, державний архів, відкривалися музеї, театри, навчальні заклади? Хто спромігся переконати уряд Криму увійти до складу України?

Застосуємо такий лакмусовий папірець, як напрямок міграційних потоків – всі бігли з НДР до ФРН, з КНДР до Республіки Корея. І в 1918 році багато людей, розумних та інтелігентних, не матросня якась, переїздять з Петрограду і Москви до Києва, саме в Українську Державу Скоропадського. А багато людей бігли до петлюр і винниченок?

І ще – як різні люди поводять себе далі. Винниченко стає на комуністичні засади, співпрацює з більшовиками у 1919-1920 роках, але йому все ж таки вистачило розуму виїхати з совдепії, а Грушевський у 1924 році до неї повернувся і жив собі під більшовиками, але хоча б помер на волі, Єфремову і Голубовичу не так пощастило.

Хтось може заперечити мені: але ж Скоропадський не користувався підтримкою селянських мас, які складали більшість населення. Але чи була та більшість права? Ось більшість населення Венесуели підтримали свого часу Чавеса, тому що він обіцяв націоналізувати нафтові компанії і за рахунок цього підвищити рівень життя бідняків.

У 1918 році більшість селян не підтримували Скоропадського саме тому, що вони бажали соціалізувати землю, тобто відібрати її у крупних землевласників та поділити між собою. А гетьман не йшов на такий лівий популістський крок.

Ліві й уроки історії

Історія вчить нас, що українські селяни, які пішли за лівими мадурами-петлюрами, втратили все – і незалежність, і землю, і свободи, а під час голодомору ще й життя. А фіни, що пішли за товаришем Скоропадського, правим Маннергеймом, все це зберегли.

У Латинській Америці цілком успішну Кубу та багату нафтою Венесуелу ліві довели до повного зубожіння.

У Чілі Альєнде націоналізував банки та підприємства, забирав землю у приватних власників, заморозив ціни, переслідував опозицію, нехтував рішеннями судів, утворив формування відданих йому тітушок. Результат був, як у Венесуелі, – гіперінфляція, дефіцит, "чорний ринок", дефолт.

Але чілійського лівака-мадуру вчасно зупинив правий Піночет. За правління останнього були здійснені ліберальні реформи. Як наслідок - Чілі є найуспішнішою країною Латинської Америки.

Тому ми в Україні маємо нарешті вивчити уроки історії, які щоразу нам демонструють: ліві, соціалістичні ідеї завжди призводять до занепаду, руїни, а часто ще й крові, репресій і страждань.

Наше суспільство повинно поганою мітлою гнати місцевих мадур-ліваків, бо весь цей соціалізм, державний контроль, державна власність, державне регулювання є вірним шляхом до чергової руїни.

Як сказав хтось з чехів під час Оксамитової революції 1989 року: "Ніколи більше не повернемо наліво!"

Валентин Хохлов, CFA, спеціально для УП