Наше Рождество: между Востоком и Западом

Зі створенням об'єднаної помісної Православної Церкви України гучніше зазвучали заклики до святкування Різдва одночасно з християнами західного обряду, перевівши церковний календар з юліанського на григоріанський стиль літочислення.

Рушійний мотив цих закликів — ще більше віддалити українців від поневолюючого впливу Росії та вкотре продемонструвати прозахідне спрямування України - не тільки повністю зрозуміле, а й обґрунтоване.

Українці бажають відчувати власну приналежність до західного світу на противагу "рускому міру", тож відзначення релігійних свят за одним годинником з рештою світу, дійсно, зміцнить це відчуття єдності.

Втім, намагаючись дистанціюватись від згубної московської гегемонії, варто обміркувати усі переваги й нелоліки відмови від самобутнього аспекту національної культури, яким є відзначення релігійних свят за юліанським стилем, позаяк воно не прийшло в Україну з Москви, а має питомі та звичаєві українські коріння.

Важливо також осмислити, чи втілення прозахідних прагнень українців нероздільно пов'язане із переходом на григоріанський стиль, чи такий взаємозв'язок є лише відображенням пошуку символьності незворотнього вивільнення України з лабет Кремля.

Більше того, суспільна дискусія на тему "календарних" змін не повинна нехтувати питанням потенційних негативних наслідків для збереження українських звичаїв.

На мою думку, прозахідний вектор розвитку України не спіткає жодних перешкод у випадку, якщо релігійне життя в Україні продовжить текти за юліанським календарем.

Для прикладу, відмінність культурної традиції абсолютно не стала перепоною для інтеграції Ізраїлю у систему координат сучасного Заходу. Ізраїльтян не знічує відзначення власних свят, того ж Нового року, за юдейським місячно-сонячним календарем. Подібно до використання юліанського календаря в Україні, юдейський календар використовується переважно для відзначення єврейських релігійних свят.

Як часто хтось називає юдейський календар "архаїчним", чи таким, якому немає місця у сучасному світі? Навпаки, євреї плекають давню традицію й докладають величезних зусиль для її збереження.

Звісно, ніхто теж не ставить під сумнів приналежність Ізраїлю до умовного Заходу через відмінність звичаїв відзначення релігійних свят від тих, які практикуються, наприклад, в країнах з історією християнської традиції.

Що важливіше, Ізраїль абсолютно не робить проблеми з окремішності власної релігійної традиції. Важко було б обґрунтувати чому заради "відчуття приналежності" необхідно відмовлятись від самобутніх традицій, якщо належність Ізраїлю до Заходу підтверджується, серед іншого, щоденним застосуванням у країні цінностей ліберальної демократії.

Українці повинні усвідомити, що культурне різноманіття не є завадою для прозахідного курсу, адже належність до Заходу не передбачає культурної однорідності. Натомість українцям, які прагнуть зближення із Заходом, варто дбати про утвердження тих свобод, які є осердям функціонування ліберальних демократій.

Привертає увагу, що у суспільній дискусії щодо зміни церковного календаря мало уваги відводиться міркуванням збереження самобутності українських традицій.

Як канадійка українського походження я виросла, часто святкуючи Різдво двічі. У ті роки, коли на запрошення друзів моя сім'я святкувала Різдво у грудні, ми ставились до цього здебільшого як до участі в "іншій" культурі, а не частини святкування "нашого" Різдва.

Святкування за григоріанським календарем супроводжувалось обміном подарунками, гускою або індичкою на святковому столі та співанням англомовних різдвяних пісень.

Хоч святкування й проходило весело, проте ця відокремленість "їхнього" Різдва, в якому перемішались англосаксонські й американські традиції з великою домішкою комерціалізації, дозволяла "нашому" Різдву залишатись захищеним від повзучого втручання неукраїнських традицій й поступової асиміляції.

Наше відзначення Різдва у січні було повністю зосереджене на українських звичаях із дотриманням святкових обрядів, традиційними різдвяними стравами, та колядками.

Відтак, покоління нашої родини в Канаді зуміли продовжувати традиції українських пращурів, мінімізуючи асиміляційний вплив зовнішнього культурного середовища. "Наше" Різдво уціліло під тиском глобалізації й комерціалізації, які істотно змінили характер святкування Різдва за західним обрядом і в Канаді, і в Німеччині, і у Польщі.

Гадаю, цей приклад гарно демонструє наскільки легше зберегти самобутність українських традицій, якщо вони не змішуються в один борщ із потужними глобалізованими й комерціалізованими трендами.

Існування двох різних календарів опосередковано виконує захисну функцію для національної культури. Дійсно, усі мої знайомі українські канадійці, які продовжують святкувати Різдво за юліанським календарем, зберегли батьківські звичаї.

Однак я не знаю жодної родини з тих, що перейшли на святкування Різдва у грудні, яка б зуміла повністю зберегти українські традиції. Для більшості "календарний" перехід завершився забуттям звичаїв, подекуди залишивши улюблену страву зі Святвечора на різдвяному столі чи улюблену колядку у співочому репертуарі.

Боюся, що схожі наслідки матиме перенесення святкування Різдва й в Україні. Звісно, це не станеться за рік чи навіть десятиріччя, втім в осяжній перспективі самобутні звичаї все ж втратять свої позиції під тиском глобалізації й комерціалізації.

Звісно, хтось заперечить, що українці в Україні не піддаються такому ж впливу глобалізації та культурної асиміляції, як діаспора в Канаді, тож зміна календарного стилю істотно не вплине на збереження традицій. Мені здається, таке заперечення звучить наївно, короткозоро, й помилково.

Беззаперечним є те, що перехід на григоріанський календар неминуче призведе до прямої (на відміну від опосередкованої) конкуренції між українськими традиціями й глобальними трендами, які особливо заповзято просуваються міжнародними корпораціями.

Вже зараз в Україні персонажі Санта Клауса, північних оленів, ельфів, як і мелодії американських різдвяних пісень, стали звичною частиною рекламного маркетингу, різноманітних святкових заходів - від корпоративів до міських "резиденцій Санти" та сімейного дозвілля, строкато віддзеркаленого у світлинах чисельних фейсбук-стрічок.

На жаль, багато українців, які досі не позбулися комплексу культурної меншовартості, вважають, що переймання глобалізованих англосаксонських й американських традицій є симоволом "прогресу".

Тому цілком імовірно, що у боротьбі між Санта Клаусом і Святим Миколаєм, подарунками у панчохах чи під подушкою, імбирним печивом та пампушками, цукровою ковінькою та кутею, чи "Jingle Bells" та "Нова радість стала" жертви будуть на боці українських звичаїв.

Хто вважає, що ці приклади - крайнощі, до яких ніколи не дійде, хай зверне увагу, із якою карколомною швидкістю переймання "Happy birthday" витісняє "Многая літа", особливо серед юного покоління, або заповнює прогалину в тих сім'ях, де "Многая літа" не звучало вже багато поколінь.

Наразі українські традиції лише опосередковано конкурують з глобальними течіями, позаяк досі існує відмінність між "нашим" Різдвом у січні та "їхнім" Різдвом у грудні.

Саме тому, досвід діаспори є дотичним і показовим: використання юліанського календаря запевнює відчуття самобутності, відокремлення, незалежності від "їхнього", яке щораз більше нагадує комерціалізоване світське свято зими.

Це відчуття "іншості" й дозволяє зберігати традиції.

Українці ще не вповні усвідомлюють силу глобалізації, адже країна не настільки глибоко інтегрована у міжнародні ринки. Проте, чим глибше Україна інтегруватиметься у світову економіку, тим більше міжнародних брендів заполонять український ринок, а з ними відчутнішим стане вплив глобалізації.

Звісно, у випадку переходу на григоріанський календар, не усі звичаї зникнуть навіть у далекій перспективі. Втім, у країні, яка намагається відродити культурні традиції, долаючи руйнівні наслідки комуністичного режиму; у країні, де комплекс меншовартості спонукає до відмови від "свого" на користь "чужого", - загрози для збереження самобутніх традицій є вищими і вимагають ґрунтовного обговорення.

На жаль, з тих чи інших причин, надто багато людей не хочуть відвертої й аргументованої дискусії з цього питання.

Беручи до уваги, що багатьом поколінням українців втовкмачували, що вони є другосортними людьми, а їхня культура - меншовартісною, не складно зрозуміти, чому досі суспільство не до кінця усвідомлює необхідність збереження, шанування і плекання власної культурної самобутності.

Комплекс меншовартості спонукає багатьох шукати "велику" культурну альтернативу і робить їх вразливішими до іноземного культурного експорту, зокрема американського, який домінує у світових трендах.

Незважаючи на усі позитиви глобалізації, сліди її культурного впливу є часто руйнівними й незворотними.

Хочу вірити, що на хвилі національного відродження українці віднайдуть сили протистояти бездумному перейманню західних комерціалізованих традицій, та докладатимуть зусиль до збереження власних звичаїв.

Відмова від впливу Москви не повинна бути підмінена впливом глобалізації. Українці врятували Святого Миколая від смерті від рук Діда Мороза не для того, аби запроторити його у в'язницю забуття, якою керуватиме Санта Клаус.

Святкування Різдва за юліанським календарем дає унікальну можливість зберегти ті традиції, які важко підтримувати у сучасному світі, тож українцям слід добре обміркувати усі ризики, які можуть призвести до їх втрати, і відповідально розставити пріоритети.

З цією думкою, бажаю усім щасливого Нового року й веселих різдвяних свят!

Аріяна Ґіць, спеціально для УП

Переклад з англійської мови здійснив Роман Сон.

Аріяна Ґіць у минулому – автор й керівник правових досліджень Carswell Legal Solutions/Thomson Reuters; юридичний представник Ради з етики досліджень Університету Макмастера; аналітик уряду провінції Онтаріо, Канада. Освіта: бакалавр філософії (з відзнакою), Університет Торонто; Юріс Доктор, Юридичний факультет Осґуд-Хол, Йоркський університет.