Война и выборы: в поисках главнокомандующего-гетмана

Остання чверть XIX сторіччя була періодом райдужних надій всього людства на майбутнє благополуччя, гуманізацію, прогрес науки й техніки, зміцнення права, культури, моральності. Здавалося, мине сто років і народи світу об'єднаються в сім'ю цивілізованих держав.

Однак ХХ століття почалося під гуркіт гаубиць Першої світової війни. Прогрес науки і техніки обернувся отруйними газами, бойовими літаками, дредноутами і танками, мільйонами загиблих.

Наступний короткий і напружений мир змінився новою всесвітньою бійнею. Вперше народи воювали не за перехідні політичні процеси, а за виживання.

Трагізм подій Другої світової війни оголив усі жахи глобального тоталітаризму, а розвиток військової техніки (аж до створення ядерної зброї) показав наскільки ламким і ненадійним є наш світ, наскільки беззахисною є наша планета.

На жаль, диспропорція, що намітилася між фаховим інтелектом суспільства та його гуманітарним інтелектом, сигналізує, що гомо сапієнс не спроможний належним чином розпорядитися своїми науковими і технічними досягненнями.

Чому таке відбувається?

Нехтування біологічними засадами природи людини, чим, до речі, найбільше грішать матеріалісти, призводить до гірких розчарувань, і всі спроби створити нову людину шляхом соціальної революції, а також з допомогою "наукових" підходів, що ґрунтуються на класовій боротьбі й благих побажаннях соціальних утопістів, нічого, крім шкоди, не принесли.

Томаса Мора, Томазо Кампанеллу та їхніх послідовників об'єднувало те, що вони відхрещувались від біологічної сутності людини, протиставляючи їй або християнське світосприйняття, або класове.

Насправді ж усі ті, хто досягав вершин ієрархічної драбини, з більшим бажанням віддавалися задоволенню своїх відверто біологічних нахилів, залишаючи пастві нести хрест обмеження плоті й класової самосвідомості.

Мрії про те, що людина коли-небудь перетвориться на такого собі соціального янгола, не мають жодних підстав: за своєю природою людина – насамперед істота біологічна, з усіма своїми вадами, бажаннями, емоціями, інстинктами. Позбутися їх неможливо.

Чарлз Дарвін довів, що будь-якого виду організмам притаманна постійна боротьба за існування.

Сто років тому шведський державознавець і географ Рудольф Челлен висунув цікаву концепцію "держави як органічної форми життя".

На його думку, держава – це живий організм, своєрідне квазі-біологічне утворення, яке розвивається за біологічними законами самозбереження, зростання, бажання домінувати.

Тут і міжвидова боротьба (за Дарвіном), і прагнення одних соціальних груп до панування над іншими всередині націй (скажімо, поведінка російського патріарха Кирила і Ко у протистоянні українській автокефалії – яскравий приклад існуючої в людському соціумі внутрішньовидової боротьби).

Навіть не беручи до уваги ідей соціал-дарвінізму, які пояснюють еволюцію суспільного життя біологічними принципами природного відбору й підносять значення конфліктів, не можна оминути того факту, що в усі часи всі народи розробляли і розробляють тематику війни: як національного конфлікту, як релігійну, соціальну чи моральну боротьбу, як прославляння хоробрості й відваги, як навчання перемагати чи ризикувати життям на користь своєї нації та держави.

Війна є одним із найважливіших елементів, факторів процесу самоорганізовування людства. 2014 року українське суспільство дістало можливість в цьому переконотись на власному досвіді. Трагічному й драматичному.

Генерал-майор армії США у відставці Джеймс Дубік (James M. Dubik), старший науковий співробітник Інституту з вивчення війни та професор Програми досліджень безпеки у Джорджтаунському університеті, вважає, що фундаментальні причини війни не змінилися і не зміняться ніколи в найближчому майбутньому:

1. Причини війни зберігаються в серці людини. Завжди і скрізь ненависть, заздрість, сила, жадібність та інші якості людської натури приводили до воєн;
2. Війна — це сфера емоцій. Успіх війни залежить від емоцій, оскільки лише емоційний заряд змушує людей нападати один на одного;
3. Війна — це конфлікт бажань різних людей, народів, держав тощо;
4. Війна завжди двозначна. Справжні причини війни часто брехливі. Кожний бачить у ворогу лише те, що хоче побачити;
5. Війна — це не тільки застосування сили, але й загроза застосування сили;
6. Війна вдосконалює мистецтво убивати. Будь-який військовий конфлікт приводив до розвитку, іноді неймовірно швидкого, військової техніки і військового мистецтва;
7. Війна — це продовження політики іншими засобами (Дубік цитує Карла фон Клаузевіца);
8. У війни — своя логіка. Почавши, війна діє за своїм законами і формує нові закони. Вона кардинально змінює життя воюючих країн, народів і людей;
9. Війна живе у колективній пам'яті. Люди неусвідомлено оцінюють світ на основі досвіду попередніх воєн;
10. Війна може скінчитися лише двома способами: рішенням про її припинення або цілковитим виснаженням ворогуючих сторін".

З історії відомо, що мілітарні цілі війни завжди пояснювались або потребою оборони країни, або вимогами національного інтересу (економічними, політичними, ідеологічними), або ж мілітарна сила підтримувалася в ім'я самої мілітарної сили.

Немілітарні функції "військової системи" значно ширші. Вони існують не лише для того, щоб виправдати самих себе, але й слугувати соціальним цілям.

Існування зброї уможливлює виживання держав і націй. Відсутність зброї передбачає ліквідацію суверенності.

Від воєнної системи значною мірою залежать рівень культури та рівень наукових досягнень. Війна є мотиваційною, рушійною силою у розвитку науки – від фундаментальних досліджень до технологічного втілення.

Під час війни виникають непередбачені ситуації, твориться новий моральний клімат, в якому немає місця для нудьгуючих, втомлених, багатих і бідних.

Під час війни завмирають або не виявляються ті структури, що підточують і поїдають суспільство. Війна виконує стабілізуючу функцію як усередині суспільства, так і в зв'язках з іншими державами-спільнотами.

У контексті сказаного доцільно навести непроминальні думки Шарля де Голля: "У ділових стосунках між державами логіка і почуття важать дуже мало у порівнянні з реальною силою. Тут цінують того, хто вміє схопити й втримати захоплене, і якщо Франція бажає посісти гідне її місце у світі, вона має розраховувати тільки на себе".

Або: "Наша країна перед лицем інших країн має прагнути великої мети й ні перед ким не схилятися, адже в протилежному разі вона може опинитись у смертельній небезпеці".

Перед Україною стоять глобальні виклики. Hannibal ante portas! – Ганнібал біля воріт! Загроза повномасштабної війни не щезла. Березневі вибори (можливо, передусім головнокомандувача, а не президента) і наступні – парламентські, як ніколи визначальні для Української держави.

"На жаль, український народ навіть під час війни – війни на виживання як народу – вибрав не воїна і навіть не військового, – констатував 2014 року Василь Лаптійчук, директор Інституту Росії. – Треба розуміти, що війна Росії з Україною буде до кінця – або ми здамося (розчинимося-асимілюємося), або переможемо".

Майбутній головнокомандувач має бути готовий воювати за Україну (дипломатично і мілітарно), а не раз у раз домовлятися з Кремлем на принизливих євразійських умовах. Він має переконливо показати виборцям, що корисного зробив для України.

"…ми зазнали вторгнення і програли війну. Першу війну в історії незалежної України. Давайте не вдаватись в ілюзії і самозаспокоєння. Це поразка… Не соромно програвати набагато сильнішому ворогу…". Саме так висловився у публічному зверненні до українців 26 березня 2014 року міський голова Львова Андрій Садовий. Нині він є одним із претендентів на посаду президента-головнокомандувача. Є питання?

"Маємо благати міжнародне співтовариство стати на захист України. Це наша єдина надія. Жоден танк не повинен виїхати з казарми, жоден солдат не повинен підняти зброю, тому що це означатиме програш. Ніякого воєнного стану й активізації наших військ!". Саме так висловилася 28 лютого 2014 року на засіданні РНБО Юлія Тимошенко, закликавши не чинити опору агресорові. Нині вона є одним із претендентів на посаду президента-головнокомандувача. Є питання?

"Если на востоке и в Крыму люди хотят говорить по-русски, отцепитесь, отстаньте от них... Россия и Украина – действительно братcкие народы... У нас одинаковая кровь. Мы все друг друга понимаем, независимо от языка". Саме так висловився у студії ТСН навесні 2014 року шоумен Володимир Зеленський, нині ймовірний кандидат на посаду президента-головнокомандувача. Є питання?

Глибоко усвідомивши всі свої реальні можливості, добре зваживши всі "за" і "проти", майбутній головнокомандувач має знайти в собі мужність і силу волі, аби прокарбувати перед українським загалом своє громадянське і політичне кредо на кшталт виголошеного шістдесят років тому генералом Шарлем де Голлем:

"Сьогодні, перед обличчям випробувань, які знову виникають перед країною, хай вона знає, що я готовий взяти на себе владу... Я – одинока людина, яка не змішує себе з жодною партією, з жодною організацією... Я – людина, яка не належить нікому і належить всім".

Чи є така людина в Україні?..

Олег Романчук, для УП