Почему умерла Катя, или Цена общественного активизма в Украине

Я вимкнула в неділю на кілька годин телефон, щоб спокійно поспілкуватися з мешканцями будинку, за тридцять метрів від якого будували незаконно автозаправку. Їхня боротьба обійшлася незаконним рішенням суду про арешт їхніх квартир.

Уявляєте, у вас під вікнами будують автозаправку. Ви, читаючи закони, розумієте, що київська влада незаконно дала дозволи, тому починаєте судитися, бо не хочете мати таку загрозу під будинком. А потім вам підкидають під двері повідомлення, що ваша квартира арештована, бо ви своїм судовим позовом завдали збитків компанії, яка незаконно будує заправку. 

Так арештували квартири чотирьох активних мешканців. Я можу лише уявити, що вони пережили, коли постфактум дізналися в суді, що це не фейк. Що Святошинський районний суд арештовує їхні квартири при тому, що вони – мешканці Дарницького району, де і будується ця горе-заправка.

А потім я увімкнула телефон і побачила новину про смерть Катерини Гандзюк. І відняло мову. 

Виходить, що втрата квартири як ціна за активізм в Україні – це "Дякую, що взяли квартирами? Дякую, що не вбили?".

І куди далі? Скотч на рот і заблокувати самостійно Фейсбук, куди Катерина постійно писала прямо і гостро? А якщо це не варіант, то що – писати заповіт?

А який ще вихід, якщо через безкарність злочинцям не страшно бити, вбивати, калічити, палити авто, арештовувати квартири тих, хто не мовчить?

Бо з понад п’ятдесяти нападів на громадських активістів не встановлено жодного замовника? І це не лише емоційні слова активістів, це вже заява самого генпрокурора.

Бо живеш у неправовій державі, де слідчі, поліція, прокуратура грають дурня і роблять вигляд, що нічого не знають про замовника, бо підозрюваний в організації вбивства мовчить? А потім ріже собі вени? Як зручно все зациклити на одній людині.

Де відверто "топлять" справу, арештовуючи "лівих" людей. При цьому критикуючи журналістів, що вони, показуючи помилки слідства, лізуть не в свою справу?  

Де в неефективному слідстві звинувачують самих потерпілих, бо вони критикують слідство і "тотально ненавидять владу"?

Де двічі переносять без адекватних пояснень обіцяні координаційні наради силовиків в Одесі. Переносять, бо Олег Михайлик вижив після клінічної смерті і куля не потрапила в серце, а застрягла в легені? Яку він тепер боїться діставати в Україні, бо можуть підмінити під вигідну слідству версію замаху?   

Так, можна знову нарікати на недовіру до слідства в Україні, що це накручування ситуації, що ту кулю ніхто не збирається підміняти, АЛЕ понад 50 нападів і ЖОДНОГО замовника – це хіба привід для довіри?  

Дуже зручно казати, що активістів б’ють і вбивають у рамках "реалізації чергового плану дестабілізації України з метою організації обурення і ненависті до своєї держави".

Мовляв, придумали в Кремлі такий план – бити і вбивати найбільш активних, щоб вони, підозрюючи в цьому українську владу, збурювали черговий "майдан".  

Так прапор у руки! Знайдіть бодай одного замовника і доведіть, що він – рука Кремля, яка хоче заявами та діями українських активістів повалити нинішню владу.

Але не названо замовника ні з російського боку, ні з боку українського криміналітету, зав’язаного з місцевими політичними елітами.

Відсутність хоча би одного замовника з понад півсотні нападів вказує не на помилки слідства та непрофесійність правоохоронної системи. Бодай би знайти одного замовника з півсотні, тобто добитися двох відсотків позитивної статистики навіть непрофесіонали спроможні.

Це вказує на інше – на чітке прикриття бандитів і на те, що якщо взявся за громадський активізм – то або будь готовий до всього… або не берись.

"Чудова" перспектива, точніше, уже реальність у державі, яку чомусь вперто на верхах досі називають демократичною.

Мар’яна П’єцух, Центр інформації про права людини, для УП