Конституционные права в пламени праворадикального огня

За дві хвилини після того, як у Києві мене силою заштовхали до холу метро "Університет", крізь скляні двері станції я побачив людей з праворадикальних груп, які розмахували своїми прапорами на вулиці навпроти входу.

Це сталося в обід 18 листопада. Тоді ми, разом із п’ятдесятьма іншими людьми, мирно відзначали день пам'яті трансгендерних людей, проти яких застосовували жорстоке поводження та насильство в Україні та інших країнах.

Але того дня голос отримали не мирні активісти, а люди з груп та рухів, які використовують насильство проти інших або закликають до нього.

На жаль, такі ситуації стали типовими для сьогоднішньої України. Після дворазової зміни місця проведення акції – спочатку активістів перевели з Михайлівської площі, а потім і з території навпроти університету імені Тараса Шевченка на Володимирській вулиці, – поліція просто прогнала нас із публічного простору та силоміць, з лайкою та криком на мирних активістів і журналістів, заштовхала в хол станції метро.

Я прибув на місце проведення акції пару хвилин по дванадцятій. Перше, що я побачив, – молоді люди, які стояли на тротуарі поряд із представниками поліції. Вони жбурляли "димові шашки" та вигукували трансфобні й гомофобні образи.

Такі дії – це вже радше порушення українського законодавства, але, на жаль, поліція не відреагувала на ці випадки хуліганства та порушення громадського порядку.

Замість цього через десять хвилин, без будь-яких попереджень чи пояснень, почали заштовхувати мирних активістів до станції "Університет".

Невдовзі після цього Національна поліція повідомила, що правоохоронці "перешкоджали провокаціям під час проведення акції в Києві".

Проте, на мій погляд, фізично "нейтралізувавши" мирних активістів та віддавши весь публічний простір людям, які пропагують та мають історію насильства, вони нагородили провокаторів, а не запобігли насильству та провокаціям.

Правоохоронні органи несуть відповідальність за забезпечення громадського порядку та безпеки під час проведення мирних зібрань. Свобода мирних зібрань – це гарантоване право в Україні.

Звісно ж, воно поширюється і на право контр-протесту. Але контр-протест не може заважати іншим людям мирно виражати свою думку та демонструвати свою громадянську позицію.

Запобігаючи конфлікту, влада мусить вживати відповідних запобіжних заходів для того, щоб забезпечити людям право на мирні зібрання без страху нападу та насильства проти них. І останні події в Києві, Кривому Розі та Одесі показали, що поліція здатна це зробити.

Чи відбулося забезпечення права на мирні зібрання в неділю 18 листопада під час акції до дня пам’яті трансгендерних людей? Відповідно до мого власного досвіду та звітів організаторів заходу, відповідь очевидна – ні.

Захід силоміць закінчили передчасно в той момент, коли працівники поліції заштовхали всіх у метро. Тоді ж постраждали кілька людей, серед яких – журналіст та двоє громадських активістів.

Окремі повідомлення вказують ще й на те, що праворадикали переслідували захисників прав трансгендерних людей по місту вже й після закінчення заходу.

Такі ситуації не нові. У нещодавньому аналізі організація Freedom House відзначила, що, незважаючи на малу політичну силу, "вулична діяльність праворадикалів має серйозний вплив на життя суспільства та розвиток країни".

Ми також відзначали, що "держава має докласти всіх зусиль для того, щоб діяльність екстремістських груп не обмежувала права інших українців на мирні зібрання, права на об’єднання та свободу висловлювань".

Попри те, що напад на журналіста все ж розслідується як "хуліганство", держава має зробити набагато більше для того, щоб побороти безкарність за подібні порушення.

Наприклад, вона мусить проводити ефективні розслідування насильницьких нападів проти активістів та журналістів, ідентифікувати злочинців та карати їх.

Національна поліція має також провести роботу над помилками та проаналізувати, що ж пішло не так під час проведення цього заходу, і як запобігати таким помилкам у майбутньому.

Окрім публічного засудження насильства та боротьби з безкарністю порушників, правоохоронні органи та політичні лідери мусять дати чітко зрозуміти: право на контр-демонстрацію – не абсолютне. Воно не може забирати право інших людей проводити власні демонстрації.

Національній поліції варто йти на діалог із суспільством та пояснювати людям власну оцінку можливих загроз, необхідність застосування запобіжних заходів та причини, які спонукають їх до припинення мирної демонстрації замість запобігання насильству з боку контр-демонстрації.

Також необхідно провести роботу зі співробітниками поліції та їхніми методами силового контролю натовпу і використання лайки й образ у бік людей.

Лише маючи таку інформацію, українці зможуть адекватно оцінити дії правоохоронців та зробити висновок про те, чи не шкодять вони демократичному розвитку країни.

Метью Шааф, спеціально для УП