Наши студенты за границей: распрощаться не сможем вернуть?

Питання масового виїзду українського студентства в іноземні університети регулярно виринає серед політиків та громадських діячів.

Рік тому міністр освіти і науки України заявила, що зупинити відтік студентства з України можна лише за допомогою покращення якості вищої освіти.

Чи можливо і, головне, чи потрібно зупиняти? Розглянемо приклад Чехії.

Саме в цій країні українське студентство досить добре інтегрується. Про це йдеться в дослідженні аналітичного центру CEDOS.

61% говорить чеською на рівні, достатньому навіть для всіх університетських потреб, а для повсякденного вжитку володіють мовою майже всі опитані. 80% опитаних мають досвід на чеському ринку праці. 45% кажуть, що спілкуються наполовину або переважно з чехами та чешками.

Очікувано, що в багатьох з них шанси успішно залишитися в Чехії за такого рівня інтеграції досить високі. Чи можливо зупинити людей, які вже так багато зробили, щоб емігрувати?

Здається, принаймні до тих, хто вже виїхали і вивчилися, потрібно шукати інший підхід. Щось на зразок налагодження мостів, а не фізичного повернення. Будувати з ними зв’язок, який може бути корисним для міжнародної та дипломатичної співпраці.

Але що з тими, хто ще тільки планує виїхати? Одразу дивитися на них як на діаспору?

Зверніть увагу: бажання жити саме в Чехії є в меншості українського студентства там. Про нього зазначили 37% опитаних. Майже стільки ж – 36% опитаного українського студентства в Чехії – не знають, що хочуть робити після навчання. В інші країни ЄС збираються 15%, а в Україну – 8%.

Виходить, в Україні було важко, але й на чужбині непереливки. Може б, і хотіли повернутися, та пам’ять про щось в Україні досі жива, тому не знають, що робити?

Чому ж це студентство вирішило поїхати в закордонні університети? В опитуванні здебільшого відповідали, що незадоволені умовами життя в Україні, а ще хочуть кращі знання або диплом, щоб працювати в ЄС.

Чому саме Чехія? Респонденти вказали: ця країна дає доступ до безкоштовного навчання державною мовою, а ще вартість життя в порівнянні з іншими країнами ЄС тут нижча.

Виходить, щоб зупинити хвилю студентської міграції, підвищити рівень вищої освіти в Україні, як пропонує пані Гриневич, буде недостатньо. Їдуть не стільки за освітою, скільки від умов життя.

Покращення умов життя – це ще більш довготривала задача.

А що ж можна зробити вже зараз?

Ні Чехія, ні Україна не збирають даних про те, що відбувається з українськими студентами після закінчення університетів, тому ми не можемо знати, скільки з них залишаються в країнах ЄС, а скільки – повертаються до України.

Служба державної статистики України має почати збирати дані про те, скільки українок та українців виїжджають за кордон, а також про те, яка частка з них залишається в країнах ЄС, який час вони там перебувають, та чи повертаються вони до України.

Тоді ми знатимемо проблему в обличчя і матимемо можливість обґрунтовано казати, що робити.

Якщо з умовами життя не посперечаєшся, то ідея про чеський диплом як зелену карту до Європи викликає застереження.

З точки зору бюрократії, чеський диплом не дає українським громадянам ніяких прерогатив під час працевлаштування в будь-якій країні ЄС, крім Чехії. Право на роботу доведеться отримувати так само, як заробітчанам без чеського диплому.

З точки зору якості освіти, в Чехії, як і в Україні, є різні університети. Та головне – вчаться українські студенти в них здебільшого чеською, а не мовами ЄС.

Тож інтеграція в країні з іншою місцевою мовою буде складною задачею, і диплом тут не допоможе: без знання місцевої мови на роботу, яка вимагає університетських кваліфікацій, беруть неохоче.

Виглядає так, що частина студентів обирала місце навчання, як вони і пишуть, через те, що тут дешевше, а не через те, що так вони досягнуть бажаного.

Тож Міністерство освіти і науки України може вже, не очікуючи радикальних покращень у нашій вищій освіті, розпочинати інформаційну кампанію про те, як правильно обирати закордонний університет.

Наша молодь має знати, що вона реально отримає за свої зусилля. Реалістично оцінюючи потрібні зусилля, частина молоді залишиться тут.

Можливо, підвищить кваліфікації за рахунок короткострокових навчальних програм. Але не витрачатиме часу і коштів на навчання, яке не веде їх туди, куди вони хочуть. А тим часом, може, і якість життя в Україні підвищиться...

Паралельно з тим необхідно створити орган, який зміг би займатися українським студенством за кордоном. Цей орган має працювати в першу чергу з тими, хто ще не визначилися.

"Ваш диплом таки не дає вам можливості переїхати з Чехії далі в ЄС, а в Чехії з вашою спеціальністю не знайшли роботи? Не біда. В Україні ви можете бути іноватором. І конкуренція в нас менша", – має бути орган, який може донести такі думки до тих 36%, які ще не визначилися.

Ну і, звісно, Міністерство закордонних справ має будувати мости з тими, хто вже інтегрувалися і залишаються в Чехії надовго.

Щоб залучати їх до міжнародної співпраці заради розбудови нової України, з якої не хотітиметься їхати.

Юлія Назаренко, студентка магістеріуму Києво-Могилянської академії

Спеціально для УП